мені завжди було обидно шо архітектура в полтаві не така старовинна і вичурна як у західноукраїнських містах, типу львова, чернівців чи франика. було досадно, шо полтава старша від них усіх разом взятих (гггг насправді ніт канішно просто звучить ок), а в архітектурі це помітно мало. ну, історичний центр у нас ще більш-менш відбудований у тому, довоєнному стилі (хоч без вкраплення совіцьких жилплощадєй і не обійшлось, звичайно). з часом я почала помічати оту нашу характерну полтавську архітектурну красоту, і вона мені почала навіть більш ніж подобатись. ось тепер хочу і вам показати :)
деякі з вибраних мною тут будинків уже знесені, або продані і дай бог шоб від них лишився хоч би історичний фасад. но квартірний вопрос і дифіцит торгових центрів — більших, жирніших, гламурніших — перемагає всякий здоровий глузд і тим більше якісь там двоповерхові архітектурні памятки, на яких багато не заробиш.А коли ви почнете уважно приглядатися до окремих маленьких домиків Полтави, так ясно покрашених в жовту, синю, блакитну, зелену й рожеву фарби з характеристичним обробленням вікон, виступаючими на поверхні стін карнизами і подекуди пілястрами, майже ніколи не закрашених і завше білих — ви пізнаєте в них відгомін столичного стилю і змушені будете погодитися з тим, що міщанська архитектура і досі живе тими забутками, що їх лишив по собі буйний цвіт ампірових будівель часів перших Генерал-губернаторів (РУДИНСЬКИЙ М. Я. Архітектурне обличчя Полтави, 1919 р.)
вул. Паризької комуни, 22. Особняк для коханої підрядника Наума Бахмуцького (1906), побудований на зекономлені від будівництва селянського російського банку (тепер - СБУ) гроші. Після еміграції Бахмуцького у Францію будинок націоналізували і поділили на квартири. Начебто зараз його хтось викупив і жильцям покупляв нові квартири.
![]()
вул. Фрунзе, 83. 2003 р. Хата на даху приватного будинку Ю. Вялого (побудована за старовинною технологією з природних матеріалів)
![]()
вул. Фрунзе, 3. Побуд.у кінці 19 ст.. Колишній міський особняк пастора кірхи, а зараз дитячий садок. Лютеранська кірха св. Петра і Павла, що знаходилась прямо у сквері навпроти, була побудована у 1887–1881 рр. для німецьких колоністів, яких запросили в Полтаву у 1808 році для налагодження виготовлення армійського сукна. Розібрана у 1933 році.
![]()
вул. Артема. Житловий будинок.
![]()
вул. Короленко. Балкон з датою 1898.
![]()
вул. Шилівська, 38. Зараз тут знаходиться ведичний клуб або як його звуть самі мешканці, Центр Сознания Кришны :). Гарно розмалювали зато)
![]()
вул. Гоголя, 20. Прусь від балкончиків, на яких тіки і можна шо курити. Ніяких тобі складів всього того мотлоху, шо не вміщається в квартирі.
![]()
вул. Пушкіна, 20/23. Побудований 1922-23 рр. як Народний дім В.Г.Короленко. З кінця 1920х рр. це школа №10 ім. В.Г.Короленка Першим директором був Антон Макаренко. Тут вчились Ляля Убийвовк і Ада Роговцева.
![]()
вул. Гоголя, 18/24. 1901 рік. Будівля Державного архіву Полтавської області (в колишньому - громадська бібліотека і земський краєзнавчий музей). Одне з улюблених місць у центрі, хоч і перенасичене автомобільним рухом на великих швидкостях. Тут розташований наш лубімий Княжий келих, який гостинно відчиняє двері, а буфетчиця відкриває рота при найменшому приводі (кстаті десь вона ділась вже, та ужасна тьотка). Тут бухає інтелігенція разного калібру, під професури медінститута і строяка, музикантів міського симфонічного оркестра і іже с німі. Студентів прибережних вишів тут теж вистачає, ціни бо в княжому келиху не як у гламурнейшому палаццо навпроти, не те шоб не кусають, а ласково цілують в шию, поки ти п'єш Старовинну, закусюючи її мікропорцією салату сільотка під шубою.
![]()