Нажаль, так вважає (на мій погляд) приблизно 90 відсотків співрозмовників. Що для такого треба обов'язково "працювати на себе".
Колись, коли мені було "трохи за двадцять" у мене була цікава (як на той час) робота.
А потім вона стала ще цікавішою, то я й нею "жив". Спав по 5-6 годин на добу.
З 6-ї ранку ти "вже на роботі". О 21-й годині - "ще на роботі". Інколи й навіть спав на стільцях, аби встигнути поспати (а не прийти опівночі додому, сказати "здрасті", помитися, прикласти на годину голову до подушки й знову йти "на працю").
У такому темпі мене вистачило десь на пів-року. Потім, коли вже був "напрацьований якийсь досвід та авторитет", я трохи "збавив оберти", і мій робочий день складав десь 11-12 годин на добу (6 днів на тиждень).
Працювати 8 годин якось було "замало"...."Не встиг розігнатися, а вже йти додому?"
Заробітна плата на той час була теж нормальна, мені вистачало ("ще й залишалось").
Було дійсно цікаво, та до того ж "ще й гроші платили!"
Але "нічого не буває вічним!" Після того, як на підприємстві був налагоджений виробничий процес проходить "класичний кидок на бабки" від роботодавця - і ти більше не маєш бажання мати таку цікаву, але неоплачувану роботу.
Та я тепер і не жалкую...
Так я не казав, що озвучував "саме свою".....
Просто у житті був "по різні сторони", тому знаю "як воно гроші заробляються".
Якщо сидіти на стільці рівно, і мріяти "коли вже додому", щоби після цього піти в АТБ і, як деякі, "купити сирок" ("по скідкЬє"), то звичайно воно й "п'ять копійок - гроші". А всі "маршрутчики" - шкуродери.