Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
+ Ответить в теме
Показано с 1 по 10 из 10.
  1. #1
    Offline
    2.0

    Смерть начальніка


    СМЕРТЬ НАЧАЛЬНИКА
    Спроба соціально-психологічного портрета
    Чутка, що Він помер, вже не вперше пронизувала місцеву громаду. І тому, коли він преставився нарешті і остаточно, повідомлення про Його кончину багатьом здалося недостовірним, можна сказати, тренувальним. Стверджувати, що Він пішов з життя несподівано і трагедійно передчасно, було б явною натяжкою. Плітки й чутки народжуються не на пустому місці, мають якісь підстави, інколи навіть містичні, але здебільшого – цілком прозаїчні. Покійник потужно «квасив», його регулярно відкачували, але рано чи пізно він мав не повернутися із запою. Врешті це сталося.
    Хоча можна говорити й про хороший результат: Він вклався в середньостатистичний показник тривалості життя українського мужчини. Що, з огляду на задавненість пристрасті й інтенсивність її вдоволення, можна навіть кваліфікувати як дуже гарний результат. Пересічні любителі так довго не живуть. У його випадку можна говорити про певну Господню симпатію. До Нього. Може, красиво пив, може, ковток був якийсь особливий, може, янгола-охоронця схилив до чаркування… Втім, не буду вибудовувати здогади. Я не середньовічний священик, який напевне знав, що робиться в пеклі, і що думає про нас Господь Бог…
    Якщо Його душа пурхала в залі, де було виставлене для ритуального прощання прихорошене тіло, то вона, мабуть, була потішена. Народу – тьма! Прийшли ті, кого Він приймав на роботу, й ті, кого Він вигнав з роботи… Прийшли ті, що в Нього щось випросили, й ті, яким це в бажаній мірі не вдалося… Прийшли колишні підлеглі й колишні друзі… Нинішніх, або, як тепер говорять, чинних, в нього наразі не було. Бо заприязнитися по-справжньому Він був нездатний: заважали марнославство і ревнощі – до чужого авторитету, чужого вміння і компетентності… Прийшли ті, кого Він хвалив (таких було небагато), і ті, кого Він привселюдно гудив, принижував. Таких було більше. Але вони образ не пам’ятали, та, мабуть, і не відчували, бо виросли в суспільстві, де честь і гідність належала начальству і розподілялася строго по вертикалі: чим вище, тим справедливіше.
    Але якщо його душа пурхала на вулиці, то вона напевне була потішена ще більше: там зібралося багато допитливого народу, стояли красиві імпортні автобуси, готові до транспортування сумуючого люду до місця поховання, пильно несла службу міліція…
    Прощання протікало спокійно, навіть трохи монотонно. Рідні біля труни поводилися виховано, жодних розпачливих вигуків типу «Ой, на кого ж ти мене покидаєш!» не було, навіть сьорбання носом було нечастим і делікатним. «Покинуті» рідні не те щоб сприйняли його кончину по-філософськи (це слово якось не пасувало до його близького оточення), а напевне розмірковували, що вони робитимуть з успадкованими статками. Заздрісники, а це була переважна частина населення, стверджували, що прихопив він багато. Грубо ляпнути в цьому випадку слово «вкрав» було б неправильно з огляду на загальну практику слововживання. В його середовищі це слово вимовляли рідко й неохоче. Переважно воно характеризувало дії решти суспільності, яка не мала змоги щось «узяти» чи «приватизувати». Правда, злоязикі пасивні спостерігачі переінакшили останнє слово на «прихватизувати», але це було зроблено не через пристрасть до словотворення, а, знову таки, в муках тотальної заздрісності.
    Втім, сміливість брати і приватизувати розвинулася в ньому не зразу. Коли, зарипівши по міжнаціональних швах, розпалася велика країна, Він досить довго не міг подолати в собі звичку брати згідно з посадовою нормою, яка була вироблена в його середовищі за останні десятиріччя. Збоку це могло здаватися вірністю принципам, а то й взагалі – кришталевою чесністю. Хоча насправді його поведінка визначалася передусім провінційністю (Він усе-таки був не столичний начальник) і мужицькою завбачливістю (Хрен його знає, чим увесь цей бардак закінчиться!?) Але коли він побачив, що брати можна, тобто, цілком безкарно, без неприємних для здоров’я і кар’єри наслідків, Він приєднався до номенклатурних вождів усіх калібрів, що дружно розтягували країну. На цей час у цієї велетенської європейської держави кудись зник торговий флот, крайніх не знайшли, бо їхнє ім’я було легіон, і провінція нарешті розплямкала, як це робиться. Настала епоха відката. Грубого, зримого, жирного, багатого, але – невловимого.
    Спочатку Він не вимагав, тобто не визначав кількісно, скільки може коштувати Його прихильність. І це вигідно відрізняло його від наступників, прозвиська яких варіювалися в залежності від відкатних процентів: Половинка, Третинка, Четвертинка… Він просто велично брав, дозволяв залишати собі, тобто Йому, що принесли, передали, надіслали… Це викликало особливу повагу в оточення, й воно ширило про нього славу як про людину стриману, вольову, яка вміє гамувати свої апетити…Це допомогло йому втриматися на початку бурхливих дев’яностих, коли галасливі демократи стромляли свого носа в усі казенні шпаринки, і 2005-го, коли навпроти Білого дому збиралися натовпи і скандували: «Геть Великого Q!».
    Оточення було надзвичайно вдячне за Його посадову непохитність, бо прекрасно усвідомлювало: якщо упаде Він, то заторохтять і вони. Це був навіть не плід якихось інтелектуальних розважань, а чіткий сигнал інстинкту самозбереження. І він, тобто інстинкт, не схибив. Як показав подальший розвиток подій у цьому провінційному місті, серед насідаючих демократів теж було достатньо людей, які прагнули посісти певні посади. Навіть набагато більше, ніж самих посад. Пізніше люди, які називали себе демократами, з цієї причини – через недохват для них поважних посад - перегризлися між собою. Це виглядало досить непристойно, хоча й цікаво – приблизно, як стриптиз в учительській кімнаті.
    Втім, була в цих комунальних баталіях і невеличка навчальна складова: пасивні спостерігачі, широка публіка потихеньку виходили з-під магічного впливу заяложених високих слів, навіть найтупіші починали розуміти: скільки передових гасел не виголошуй, від цього ситішим не станеш, треба якось організовуватися на працю…
    Ніхто напевне не знає, скільки городян дійшло до цього простенького висновку, але проблема на цьому не вичерпалася: потрібні були організатори, тим більше, що пора індивідуально-натурального господарювання давно минула і всім хотілося їздити на мерседесах. Які, як відомо, виробляються колективно і дуже організовано.

  2. #2
    Offline
    2.0

    Re: Смерть начальніка


    І тут, мабуть, потрібне невеличке уточнення: взагалі пропозиція в організаторах народного життя була величезна. Якщо вважати такими депутатів і державних службовців. У цю категорію пхалися один поперед одного. З дипломами купленими і нажитими тяжким списуванням, видушеними з підлеглих - батьками для своїх амбітних діток, і з дипломами цілком натуральними, роздобутими в швидко створених штучних навчальних закладах… Але варто було претенденту продратися до посади, як він починав красти, тобто, перепрошую, брати. Причому, дехто – одразу і темпераментно. І тут треба віддати належне Великому Q: він впорядкував цей процес на регіональному рівні.
    Для цього він провів зачистку на підвладній території: прибрав тих, у кого жадібність надто переважала чин, зокрема Його, витіснив за межі міста суспільно неспокійних - у кого стали прорізатися вождівські нахили і хто, на його думку, почав приміряти своє тіло до його крісла. Всі інші мали бути лояльними і вдячними. Він це любив. І не терпів, коли бодай невелика казенна відзнака (приміром, з Центра) могла оминути Його руку. На цій території у благодіянь могло бути тільки одне джерело. Хоча був надзвичайно терплячий і поблажливий до не дуже винахідливих підлеглих, які, приміром, упродовж усього святкового вечора могли виголошувати тільки один тост – на його честь.
    З Центром Він переважно ладив. З одного боку, завдяки тому, що ніколи не пхався в реформатори і прогресисти, а тримався за ретельно підтримуваний імідж надійного господарника, а з другого, - Він з надзвичайною щедрістю приймав високопосадовців з Центра, які вряди-годи набігали в місто, демонструючи невсипущу турботу про народ. Так було прийнято ще з компартійних часів, і ніхто цю приємну для начальства традицію відміняти не збирався.
    Правда, інколи, окрім начальства, в містечко заскакували й столичні журналісти. Поколупавшись у міських справах і будучи враженими розмахом і регулярністю відкатних процесів, вони потім «клеветали» на Великого Q у центральній пресі. Але їхній публіцистичний писк до постійно вдячного місцевого електорату майже не долітав – через мізерну кількість примірників, яка надходила в місто. На посадовців-аборигенів ці «письма издалека» також практично не діяли – вони зразу ж заривалися в круговій обороні, а місцева преса, «собравшись с мозгами», давала гідну відповідь на «чутки». Варто зазначити, що відповідь була набагато переконливіша, ніж злісні вигадки заїжджих писак. Наклад «підлеглих» газет був набагато більший, ніж кількість «чужинецьких» примірників, які потрапляли до рук місцевих читачів.
    Його слабкість (втім, це залежить від точки зору. Можна сказати й «сильна сторона») була відома і в столиці. Майже найбільший столичний начальник був змушений публічно «вичинити» нашого меншого за появу на якомусь казенному заході в стані абсолютної невідпорності (неотразимости). Це такий стан сп’яніння, коли людина вважає себе невідпорною з усіх поглядів – і дотепною, і красивою, і розумною… Епізод «вичинки» промайнув навіть по центральному телебаченню. Місцеві ЗМІ звично замутили компру контркомпрою: мовляв, усе було не так (наче вони там були), Його переплутали з кимсь іншим (ким - не сказали) і взагалі - майже найбільший столичний начальник майже перепросив нашого меншого за непорозуміння…Спробуй тут – розберись. Та й ніколи. Життя жене далі. За хлібом насущним.
    З огляду на його слабкість (чи сильну сторону – питання особистого підходу) Великого Q можна було б вважати за русофіла, тобто російолюба. Приблизно в той же історичний період проводирем у дуже братнього народу був Борис Єльцин. Він теж вряди-годи набирався до стану цілковитої невідпорності і, траплялося, на цілі тижні випадав з процесу управління державою. Якщо говорити про яскравий слід в історії, то він у Бориса Ніколаєвіча, мабуть, мав бути у вигляді зигзага. Поза все він народу подобався. І не тільки російському. Поляки з любов’ю прозвали його Диригентом – після випадку в Берлінському аеропорту, коли Борис Ніколаєвіч, перебуваючи в звичному стані невідпорності, поривався диригувати духовим оркестром, вишикуваним на його честь. Правда, деякі політологи вбачають у цьому прозвиську і частку єхидства. Мовляв, поляки не можуть без цього, коли йдеться про росіян.
    Але стверджувати, що Великий Q свідомо наслідував Бориса Ніколаєвіча і в цьому вбачати русофільство, було б надто поверхово і формально. Швидше навпаки: в історичний процес несподівано втрутилося явище інстинктивного відштовхування. Українська номенклатура, рідною кровиночкою якої був і Великий Q, перелякана бурхливими перетвореннями у дуже братній країні, вирішила «отползать». « Бог його знає, до чого вони там добухаються! «Во главе с Борисом Николаєвічем…» Процес стає дедалі неконтрольованішим. Так може й на нас перекинутися… І полетимо ми з наших посад і кабінетів на…Треба вигороджуватися в окрему державу. Російським братикам зараз не до нас…»
    Вочевидь, у цьому випадку спрацював інстинкт класового самозбереження. Є й такий. І скільки б не тішили себе націонал-демократи і різні патріоти, що саме вони добилися Незалежності, це не так. Їх було мало, вони були традиційно розрізнені провокаторами і особистими амбіціями, хоча, ніде правди діти, пропагандистський галас здіймали помітний. Завдяки їм у багатьох європейських країнах вперше довідалися, що на їхньому континенті живе ще один народ – український. Втім, іронізувати з приводу слабкості й малої «маси» націонал-патріотичних сил якось нетактовно. Впродовж століть їх вирізали, висилали, вистрілювали… Або, як там у Михайла Булгакова: «Душили-душили!.. Душили-душили…» Але це в нього про котів. До речі, націонал-демократів і різних там націонал-самостійників видушували в основному руками національної номенклатури. Небезкорисливо зацікавленої в збереженні свого панівного становища «на підвідомчій території».
    Один літератор, сучасник Тараса Шевченка, вражений державним розгардіяшем і тупим егоїзмом козацької старшини у Гетьманщині в середині 17-го століття, на сторінках відомого твору вигукує: «О ненаситна жадоба старшинування!..» Тобто, висловлюючись сучасно, - начальникування.
    Дивлячись на нинішній український безлад, можна сказати, що ця традиція збереглась. І справа не в її, тобто номенклатури, діє нездатності, а у вторинності, відсутності органічної, «нутряної», зацікавленості в утриманні в належному стані держави, вона ще не сприймає її як свою. Бо зовсім недавно виконувала на цій території наглядацьку функцію, звикла діяти під контролем номенклатури первинної. Яка сиділа в московському центрі. А там траплялися й страшненькі вожді…І тепер українська номенклатура, сама позбавлена верховного нагляду, поводиться «как разгулявшийся прикажчик», хазяїн якого чи то дав дуба, чи відлучився на невизначено тривалий час…
  3. #3
    Offline
    2.0

    Re: Смерть начальніка


    Але ж минуло майже двадцять років, як розпався «Союз нерушимый», котрий «сплотила навеки великая Русь»! Невже ще не прокинулося почуття господаря? Напевне, далеко не в усіх. До того ж – інерція маси! Питома вага службовців в українському суспільстві завжди була великою. Їх вистачало не тільки для нашої союзної республіки. Ми постачали їх і іншим братнім народам. Через те такі й живучі номенклатурні звички, сформовані ще минулого століття! Самовихваляння, створення сприятливого середовища для лакуз, наполегливе продукування міфів про свою керівну мудрість і незамінність… І все це на тлі розвалу економіки, тотальної корупції, виродження здорової народної моралі…Якийсь всеохоплюючий ірраціоналізм уперемішку з варварським величанням дохристиянської доби. Цьому неможливо знайти відповідник у сухій, діловитій, прагматичній Європі.
    На російській півночі службовців нижчого і середнього рангу часто називали спиногризами. Мені здається, це слово досить правдиво відбиває народне ставлення до казенних, часто небезкорисливих наглядачів. І ця каста не поспішає трансформуватися в клас компетентних, діяльних, самодостатніх організаторів народного життя.
    Навпаки, вона швидко приручає, перетравлює новеньких, які вихопилися з народних низів, розмахуючи навколо себе шляхетними гаслами. Таким чином каста, мабуть, інстинктивно вдовольняє потребу в свіжій крові. Щоб не виродитися остаточно. Напевне, не без участі молодих, ще не випрямлених звивин, в надрах касти наприкінці 90-х років минулого століття народилася оптимістична, соціально-підбадьорлива реляція: «Темпи падіння виробництва знизилися на Х процентів…». Тепер падіння, слава Богу, припинилося. Виробництво майже зникло. Зовсім.
    Великий Q прийшов у касту молодим і красивим. Але коли він «виділився» і став начальником, до нього одразу кинувся гурт підлеглих - підлабузників. У цій країні так заведено: підлеглий має бути підлабузником. Винятків майже не буває. А якщо буває, то недовго. Підлабузники учинили «агресію навколішки» і зализали Йому анус. Так Він став непогрішимим. А оскільки Великий Q сам був начальником і на нього поширювався закон якнайщедрішої гостинності з боку нижчих чинів, то Він занедужав на «російську хворобу».
    Але підлеглі сумлінно підтримували міф про Його розпорядливість, діловитість, невтомність у казенних справах, проникливість і просто – людяність. Не важко помітити, що в нас усі начальники обов’язково людяні. Втім, про наявність цих якостей ми можемо довідатися тільки від підлеглих, або третіх, як правило, зацікавлених осіб.
    Якщо поглянути на ситуацію ширше, то впадає у вічі, що всі тиранії ідеологічно базуються на міфі про непомильність вождя, який створюють і підтримують підлеглі, холопи, лакузи… - одне слово, «служебники» (давній термін, ще з середньовіччя). Бо їм так зручніше, легше жити – спираючись на авторитет вождя, а не пріючи над вивченням законів і ремесел, потіючи на конкретній ниві. А якщо ти ще й не дуже вдатний…
    Біля труни постояли начальники, які посіли Його посаду пізніше. Вони були сумно стримані й задумливі. Можливо, їх навідала думка, що вони теж – кінечні, вразила таїна смерті: от, був-був – і не стало… За таких обставин стаєш трішки ідеалістом: «Пацаны! Харош паковаться! На том свете карманов нет!»
    Наступні начальники знали Його краще, ніж будь-хто. По-перше, Він був з їхнього середовища, по-друге, те, що вони могли не знати, обов’язково приязно доповіли б підлеглі, котрі перейшли їм «у спадок», по-третє, вони й самі цікавилися Його справами, особливо не афішованими, під час передвиборної боротьби. Але надто на компру не налягали, бо у самих були в шафах мерці. А в декого – цілі трупарні. Так що краще було мовчати. Чья бы корова мычала…
    Поминальний обід був вищий за найвищу похвалу. У найбільшій залі найбільшого культурного центру були накриті столи - одні кажуть на 400, другі – на 800 чоловік. Очевидці стверджують, що на столах були навіть бутерброди з ікрою, і ними змогли закусити чарку-другу також необліковані поминальники, тобто, ті, що просочилися з вулиці, хоча на них ніхто й не розраховував. Розмах і пишність поминок дещо виходили за межі задекларованих Ним офіційних прибутків, але тут, треба думати, не обійшлося без посильної участі вдячних нащадків.
    За поминальним столом промовці згадували, що Великий Q становив цілу епоху в житті міста.
    Вона закінчилася неосвітленими нічними вулицями, кварталами, що зникли з комунальної власності, і спокійним, рівненьким горизонтом, на якому не випиналося нічого самодіяльного, ініціативного, не схваленого Ним.
    Справді, за всіма нашими провінційними вимірами Він прожив велике життя. І цей висновок мимоволі наводить на розпачливу думку: як довго Його приклад наслідуватимуть наступні начальники? І яких начальників ми гідні взагалі?

    Павло СТОРОЖЕНКО
  4. #4
    Offline
    Пророк

    Re: Смерть начальніка


    Тим не менше, бидло каже:
    Але ж ви знаєте, скільки на похоронах Q було народу!
    Рабство - воно в душі.
  5. #5
    Offline
    Banned

    Re: Смерть начальніка


    Ответ Сообщение от nickeler Посмотреть сообщение
    І справа не в її, тобто номенклатури, діє нездатності, а у вторинності, відсутності органічної, «нутряної», зацікавленості в утриманні в належному стані держави, вона ще не сприймає її як свою.
    Ыыыы.
    Вот вы, Никлер, высмеиваете боголюбов за то, что они верят в какую-то хрень, которую выдумали сами себе, а ведь эта хрень и есть религия. Чем вы от них отличаетесь? Вы точно также, как и они верите не в то, что есть на самом деле, а в то, во что вам верить удобнее, потому что то, что есть на самом деле нуждается в том, чтобы вы в него верили в самую последнюю очередь. Ему (то что есть на самомо деле) просто плевать на вашу в него, как и на мою в него веру тоже. Оно (то что есть на самом деле) просто наказывает вас за то что вы не делаете как положено, такая природа. Зато активно принимаете участие в создании так называемого эгрогора зла.
    Ответ Сообщение от nickeler Посмотреть сообщение
    вона ще не сприймає її як свою.
    А вы?
    Вы, конечно же, будете смеяться, но вы осознаете, что вы начнете воспринимать свою страну как свою только тогда, когда как свою вы ее воспринимать разучитесь, потому что вы будете продолжать верить в какую-то страну, в культуру в мову и т.д., как церковники в своего Иисуса, в свой церковный язык, в свою церковную культуру и в свою занебесную страну, абсолютно не отдавая себе отчет, что в стране тем не менее живут люди со своими желаниями, принципами, возможностями, которые по своей природе? (по конституции) эту страну образовывают. У вас нет друзей, которые бы помогли вашему потенциалу раскрыться, может быть вы держите возле себя таких людей нарочито, которые не имеют право вам в глаза сказать о вашем недостатке, потому вам и может казаться что вокруг вас сформировалась идилия, погрязшая во вранье по самые помидоры.
    И вот такие вот люди указывают на рабскую природу человека, мне смешно, правда смешно и больно...
    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Рабство - воно в душі.
    В чей угодно, но не в вашей, это понятно. Просто мир так устроен, что все п****ы, а вы д'Артаньян. Вот, допустим, в моей душе рабство аж лезет через уши, правда? Вот вы еще не понимаете, но поймете, что как Гоносуке говорил, что церковь - это зеркало ваших грехов, вот точно также - хула на страну - это зеркало ваших грехов,потому что ваша страна - это модифицированная церковь, а не то что вы там себе напридумывали. Вы знвете что все жители Полтавской области при цене на газ современной мировой могли бы вообще ничего не делать и жить тупо на дотациях гораздо богаче, чем сейчас работая, так где тут ваша страна? Может быть ваша страна это полтавское независимое государсво? Было бы логично, но как ???? !!!!!
    У меня же есть другая страна, правда она погрязла во лжи и в говне, но зато моя... она меня имеет во все дыры, но зато моя...
    Покажите патриотизм, докажите, что это ваша страна и она может быть независимой, отвоюйте свой газ. чтобы не прозибать в злыднях, кишка тонка против своей страны переть? Даже горные чеченцы смогли показать, кто в своей стране хозяин и продать свою лояльность системе за дорого.
    Так у кого в душе рабство? Риторический вопрос, не так-ли?
  6. #6
    Offline
    Пророк

    Re: Смерть начальніка


    Ответ Сообщение от rasta-koy Посмотреть сообщение
    В чей угодно, но не в вашей, это понятно.
    От і добре, що ти такий "понятнлівий".

    Ответ Сообщение от rasta-koy Посмотреть сообщение
    Просто мир так устроен, что все п****ы, а вы д'Артаньян.
    Для тебе, судячи з твоїх коментарів, воно приблизно так і є.
    Але то твоє право, і я поважаю твоє право на наявність власного погляду....як і право інших громадян.

    Ответ Сообщение от rasta-koy Посмотреть сообщение
    У меня же есть другая страна, правда она погрязла во лжи и в говне, но зато моя... она меня имеет во все дыры, но зато моя...
    Звідки ти взяв, що вона "твоя"?
    У тебе що паспорт не такого кольору як у мене.
    Україна - вона наша, хотілось би тобі чи ні, але так є насправді.

    Ответ Сообщение от rasta-koy Посмотреть сообщение
    Покажите патриотизм
    Показати можна....руку, ногу, .....ще щось (здогадайся що), а патріотизм?
    Патріотизм можна проявити, наприклад, на чергових виборах...коли ставиш "хрестик" чи "галочку".
    А рівень патріотизму у нашій державі і знаходить своє відображення у нашому житті.

    Ответ Сообщение от rasta-koy Посмотреть сообщение
    докажите, что это ваша страна и она может быть независимой
    "Любий друЗь!" Якщо твою голову бентежить думка про те, що ти потрібен кому щось "доказувати", так доказуй. Поки що ніхто не заважає це робити.
    Але це не значить, що у мене є така потреба.

    Ответ Сообщение от rasta-koy Посмотреть сообщение
    Даже горные чеченцы
    А чого "даже"? Вони для тебе не "голубих кровЬєй", як ти сам?

    Ответ Сообщение от rasta-koy Посмотреть сообщение
    смогли показать, кто в своей стране хозяин и продать свою лояльность системе за дорого.
    Не плутай Кадирова і інше народонаселення Чечні.
    І хто, та кому, що "продав".
    Я так розумію, що ти "не шариш в політичних проектах" сусідньої держави?
    Ну так дописуй щось, на зразок "ИМХО", або "я так вважаю".
  7. #7
    Offline
    Banned

    Re: Смерть начальніка


    ------
    А ненавидимому вами Быдлюковичу оставили бы вот ту Украину, с которой потом бы дружно поржали и с ее населяющего быдла. А те, кто не захотел бы себе быдлюковича в президенты просто начали бы выходить из состава Украины. Если гора не идет к магомеду, то Магомед идет к горе.
    И даже если быдлюкович и вся его команда просто поверят в то, что вы хотите отсоединиться, то просто даже такая мысль его уже автоматически заставит высерать тонны кирпичей и подарит народу полтаванаселяющему дополнительные бонусы, а Мамай будет отдрючен во все дыры (да-да, милые мои, и за подорожание проезда тоже) по всем каконам выдрючивания ПРом плохих мальчиков. О как можно воевать, даже из дома на всякие сраные митинги ходить не надо, но вы же помешанные церковники....

    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Але то твоє право, і я поважаю твоє право на наявність власного погляду....як і право інших громадян.
    Рабов, ну т.е. быдла да?
    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    А чого "даже"? Вони для тебе не "голубих кровЬєй", як ти сам?
    Они таких голубых кровей, что нам до них еще срать и срать, просто они живут внутри России в своей стране, как же у них, млять, так вышло, а?

    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Я так розумію, що ти "не шариш в політичних проектах" сусідньої держави?
    Хочешь меня удивить, сорвав все покровы с моего разлогающегося сознания?
    -----
    vladd, ваш диалог практически один в один или слово в слово повторяет абсолютно все тезисы, которые навываливали в соседней ветке церковники, перечитайте, вы не оригинальны....
    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Для тебе, судячи з твоїх коментарів, воно приблизно так і є.
    Это вы так сказали, а мне позвольте иметь свой собственный взгляд на мир, если не хотите противоречить своим же словам сказанным прямо тут
    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    я поважаю твоє право на наявність власного погляду....як і право інших громадян.
    и при этом рассказываете мне как я вижу мир по-вашему, удивительное недопонимание положения, потрясающе удивительное.
    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Патріотизм можна проявити, наприклад, на чергових виборах...коли ставиш "хрестик" чи "галочку".
    Ага, как и на всех предыдущих, как и Мамай мэр, а черновечкий Мэр Киева. Ы-ы-ыыыыыы.
    Это было бы невероятно смешно, если бы не было так печально.
  8. #8
    Offline
    2.0

    Re: Смерть начальніка


    мальчікі, так приятно спостерігати ваше обговорення цього художнього твору.
    на жаль, я до нього не маю жодного стосунку, тьому претензії не до мене.
    я передам Павлу Сергійовичу, що його опус спричинив резонанс серед читацької аудиторії )
  9. #9
    Offline
    Пророк

    Re: Смерть начальніка


    Ответ Сообщение от rasta-koy Посмотреть сообщение
    Ага, как и на всех предыдущих, как и Мамай мэр, а черновечкий Мэр Киева. Ы-ы-ыыыыыы.
    Это было бы невероятно смешно, если бы не было так печально.
    Відкрию тобі неймовірну таємницю:
    У виборчих бюлетнях держави Україна практикують друкувати рядок, щось на зразок:
    "Не підтримую жодного кандидата".
    Відкрию і другу частину "таємниці": біля цього рядка теж можна поставити "хрестик" чи "галочку".
    Ну а третя "таємниця" полягає у тому, що ці "хрестики" та "галочки" ще для чогось й підраховують.

    Нагадаю тобі, що в "горячолюбімой" тобі державі, такого пункта немає взагалі.
    Там все просто.
    Миниатюры Миниатюры выборы президе
.jpg  
  10. #10
    Offline
    Banned

    Re: Смерть начальніка


    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Нагадаю тобі, що в "горячолюбімой" тобі державі, такого пункта немає взагалі.
    Там все просто.
    Ага, если ты не служишь церкви - то ты служишь сатане. Если тебе что-то не нравится в нашей стране - то вот тебе твоя "горячолюбимая"
    Ну раз Вы решили-таки заняться срыванием покровов, то я тоже вам кое-что покажу, возможно это даже вас удивит.
    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Ну а третя "таємниця" полягає у тому, що ці "хрестики" та "галочки" ще для чогось й підраховують.
    Президент страны - Янукович (это неоспоримо нет, надеюсь?) и что с того что эти галочки подраховывают?
    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Відкрию і другу частину "таємниці": біля цього рядка теж можна поставити "хрестик" чи "галочку".
    Потрясающе, но президентом страны опять таки остается Янукович

    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    У виборчих бюлетнях держави Україна практикують друкувати рядок, щось на зразок:
    "Не підтримую жодного кандидата".
    Поразительно, но президент страны опять Янукович!
    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Нагадаю тобі, що в "горячолюбімой" тобі державі, такого пункта немає взагалі.
    Спроси лучше у самого себя, почему у нас есть а у них нет
    Правильный ответ раскроет тебе невероятную тайну, скрытую в самых суперсверхмегасложнейших лабиринтах твоего сознания.
    ----
    Я так понимаю, что очевидными категориями мыслить мы не умеем.
    Мы всегда думаем о том, о как могло бы быть и совершенно не отдаем отчет о том что кое-что уже произошло и произошло абсолютно независимо от того, что мы там себе нафантазировали. А потом так удивляемся, показываем друг другу какие-то галочки и черточки.
    Мы совершенно не отдаем отчета о том, что нам на самом деле плевать кто у нас будет президентом, если у нас будет контроль и то, что пока у нас не будет контроля президента нормального не будет априори. О боже, о боже, да этого не может осознавать только конченный идиот. Конечно же, все это знают, но никто даже около не представляет себе, что же это за зверек такой "контроль" и что он собой являет и как им пользоваться.
    И тут ситуация разворачивается с ног на голову и мы получаем откровенный результат: президент страны Янукович. Это неизбежное доказательство работоспособности хваленной системы с тайными галочками.
    ----
    Это очень похоже на то, что Мамай - слуга народа, который за это получает зарплату, потому что так написано в конституции, а в библии написано что вы родились из-за греха и грешны уже только потому, блджад, что родились в этот мир, а значит будете гореть в аду. Ыыыыы.
    ---
    Никому не приходит в голову, что если человек вываливает миллионы гривен на то, чтобы мэром стать, то он хочет стать мэром может быть и для того, чтобы служить народу, но только не в этой жизни. А то что там во всяких книжках написано так это все хрень, на заборах тоже много чего написано и порой поправдивее, чем в книжках.
    Если описанная система не работает, значит она неэффективная, по-моему это очевидная истина.
    ------------
    ------------
    Для того, чтобы система работала эффективно надо научиться действовать от противного.
    Мысли электората: "Скотина, ты же пришел на это место, ты же знал куда идешь, неси, гад, ответственность"
    Мысли Мамая: "Они что, внатуре, думают, что я вывалил миллионы гривен для того, чтобы прийти на пост мэра и раздать всего себя. Я этот пост купил и с какой стати я буду нести еще и какую-то там ответственность"
    Кто-то хочет поспорить? Но вы можете, впрочем, в канун следующих мэрских выборов носиться как куры, кудахтать и бить другу другу лица, доказывая, что мэром этот человек хочет стать, чтобы поставьтесами....
    А теперь логичный вопрос: что это поменяет?

    Ответ Сообщение от vladd Посмотреть сообщение
    Відкрию тобі неймовірну таємницю:
    У виборчих бюлетнях держави Україна практикують друкувати рядок, щось на зразок:
    "Не підтримую жодного кандидата".
    Тоже что и ранее, но другими словами, тем не менее опять от обратного:
    Избиратель — это мелкий, но нахальный грызун, легко приручается путем прикормки либо острастки. С удовольствием размножается в неволе. В наши дни в природе практически не встречается. Как и некоторые виды попугаев и обезьян легко обучается имитации простейших действий, таких как имитации полезной деятельности, имитации прогресса и даже имитации мыслительных процессов. При сносном отношении со стороны хозяина послушен и верен.

    Живет стадами. Каждое стадо либо пытается истребить другие стада с целью доказать, что их собственный хозяин добрее и лучше хозяина истребляемых, либо скатывается до внутристадного каннибализма, стремясь в том же убедить съедаемых.

    Принято считать, что такой процесс гарантирует выживаемость избирателей как вида и достижения ими благополучия. Однако, некоторые исследователи высказывают сомнения в эффективности такого метода, указывая на то, что большинство избирателей не только не доживают до «благополучия», но и существенно страдают в процессе жизнедеятельности. С точки зрения этих исследователей, аргументом, доказывающим всю нелепость первого заблуждения, являются множество экспериментов, в которых избиратели при прочих равных предпочитали стремление к благополучию собственно самому благополучию. Следовательно, процесс болезненного стремления первичен, а благополучие вторично. Эта теорема приводит к неоспоримому выводу, что оптимальной линией поведения для фермера, разводящего стадо избирателей, является создание условий, при которых благополучие становится недостижимым. Парадоксальным образом, ухудшение условий содержания не только повышает активность избирателей в стремлении к благополучию, доставляя им большее удовлетворение, но и стимулирует избирателей к большей уверенности в великолепии их хозяина.
    http://lurkmore.ru/Выборы
+ Ответить в теме

Похожие темы

  1. Загадочная и нелепая смерть
    Mihey в разделе Психологія
    Ответов: 1
    Последнее сообщение: 24.07.2010, 12:26
  2. Смерть хрюшкам?
    laithemmer в разделе Теревені
    Ответов: 46
    Последнее сообщение: 05.05.2009, 20:27