Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей3Благодарности
  • 1 Сообщение от Victorious
  • 2 Сообщение от Odo
+ Ответить в теме
Показано с 1 по 8 из 8.
  1. #1
    Offline
    part of me

    Релігія у творчості Т. Шевченка


    Ответ Сообщение от Regen Посмотреть сообщение
    До речі, що стосовно творчості Шевченка, цей вірш мені теж, саме більше подобається.
    Скільки минуло з Шевченківських часів, а нічого не змінилося. Ох...
    ...Тож не завидуй нікому,
    Дивись кругом себе,
    Немає раю на землі,
    Та й немає на небі!

    ...Прольється кров ворожа!
    От тоді я все покину,
    Полину до самого Бога молотися
    А до того, я не знаю Бога!

    ...Молися сину, за Вкраїну його замучали колись!
    Мені однаково, чи буде той син молитися, чи ні,
    Чи хто згадає, чи забуде мене в снігу на чужині...

  2. #2
    Offline
    Гуру

    Re: НАТО


    Читайте, шановний:
    ...Кайдани міняються,
    Правдою торгують.
    І Господа зневажають,
    Людей запрягають в
    В тяжкі ярма.Орють лихо,
    Лихом заправляють...
    та
    ...Якби ви вчились так, як треба,
    То й мудрість би була своя.
    А то залізите на небо:
    «І ми не ми, і я не я,
    І все те бачив, і все знаю,
    Нема ні пекла, ані раю,
    Немає й бога, тілько я!"..
    і
    ...Не дуріте самі себе,
    Учітесь, читайте,
    І чужому научайтесь,
    Й свого не цурайтесь.
    Бо хто матір забуває,
    Того бог карає,
    Того діти цураються,
    В хату не пускають.
    Чужі люди проганяють,
    І немає злому
    На всій землі безконечній
    Веселого дому...
  3. #3
    Offline
    part of me

    Re: Релігія у творчості Т. Шевченка


    В садах кохалися, цвіли,
    Неначе лілії, дівчата.
    Пишалася синами мати,
    Синами вольними... Росли,
    Росли сини і веселили
    Старії скорбнії літа...
    Аж поки іменем Христа
    Прийшли ксьондзи і запалили
    Наш тихий край. І розлили
    Широке море сльоз і крові,
    А сирот іменем Христовим
    Замордували, розп’яли...
    Поникли голови козачі,
    Неначе стоптана трава.
    Украйна плаче, стогне-плаче!
    За головою голова
    Додолу пада. Кат лютує,
    А ксьондз скаженим язиком
    Кричить:”Te deum! алілуя!...”


    Нащо вже лихо за Уралом
    Отим киргизам, отже й там,
    Єй же богу, лучче жити,
    Ніж нам на Украйні.
    А може, тим, що киргизи
    Ще не християни?..
    Наробив ти, Христе, лиха!
    А переіначив
    Людей божих?! Котилися
    І наші козачі
    Дурні голови за правду,
    За віру Христову,
    Упивались і чужої,
    І своєї крові!..
    А получчали?.. ба де то!
    Ще гіршими стали,
    Без ножа і автодафе
    Людей закували
    Та й мордують... Ой, ой, пани,
    Пани християне!..»


    Чи в вас єсть бог який-небудь?
    В нас його немає...
    Пани вкрали та в шкатулі
    У себе й ховають.

    Кати знущаються над нами,
    А правда наша п'яна спить.
    Коли вона прокинеться?
    Коли одпочити
    Ляжеш, боже, утомлений?
    І нам даси жити!




    Чурек і сакля — все твоє;
    Воно не прошене, не дане,
    Ніхто й не возьме за своє,
    Не поведе тебе в кайданах.
    А в нас!.. На те письменні ми,
    Читаєм божії глаголи!..
    І од глибокої тюрми
    Та до високого престола —
    Усі ми в золоті і голі.
    До нас в науку! ми навчим,
    Почому хліб і сіль почім!
    Ми християне; храми, школи,
    Усе добро, сам бог у нас!
    Нам тілько сакля очі коле:
    Чого вона стоїть у вас,
    Не нами дана; чом ми вам
    Чурек же ваш та вам не кинем,
    Як тій собаці! чом ви нам
    Платить за сонце не повинні! —
    Та й тілько ж то! ми не погане,
    Ми настоящі християне,
    Ми малим ситі!.. А зате!
    Якби ви з нами подружили,
    Багато б дечому навчились!
    У нас же й світа як на те —
    Одна Сибір неісходима,
    А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
    Од молдованина до фінна
    На всіх язиках все мовчить,
    Бо благоденствує! У нас
    Святую біблію читає
    Святий чернець і научає,
    Що цар якийсь-то свині пас7
    Та дружню жінку взяв до себе,
    А друга вбив. Тепер на небі.
    От бачите, які у нас
    Сидять на небі! Ви ще темні,
    Святим хрестом не просвіщенні,
    У нас навчіться!.. В нас дери,
    Дери та дай,
    І просто в рай,
    Хоч і рідню всю забери!
    У нас! чого-то ми не вмієм?
    І зорі лічим, гречку сієм,
    Французів лаєм. Продаєм
    Або у карти програєм
    Людей... не негрів... а таких
    Таки хрещених... но простих.
    Ми не гішпани; крий нас боже,
    Щоб крадене перекупать,
    Як ті жиди. Ми по закону!..
    По закону апостола



    Храми, каплиці, і ікони,
    І ставники, і мирри дим,
    І перед образом твоїм
    Неутомленниє поклони.
    За кражу, за войну, за кров,
    Щоб братню кров пролити, просять
    І потім в дар тобі приносять
    З пожару вкрадений покров!!


    Надворі вже смеркло, і, тьмою повитий,
    Дрімає, сумує Ієрусалим.
    В кедрових палатах, мов несамовитий,
    Давид походжає і, о цар неситий,
    Сам собі говорить: «Я... Ми повелим!
    Я цар над божіїм народом!
    І сам я бог в моїй землі!
    Я все!..» А трохи згодом
    Раби вечерю принесли
    І кінву доброго сикеру...
    І цар сказав, щоб на вечерю
    Раби — рабиню привели,
    Таки Вірсавію. Нівроку,
    До божого царя-пророка
    Сама Вірсавія прийшла,
    І повечеряла, й сикеру
    З пророком випила, й пішла
    Спочити трохи по вечері
    З своїм царем.



    . І Гурій спав.
    Йому, сердешному, й не снилось,
    Що дома нищечком робилось,
    Що з дому цар його украв
    Не золото, не серебро,
    А луччеє його добро,
    Його Вірсавію,— украв.
    А щоб не знав він тії шкоди,
    То цар убив його, та й годі.
    А потім цар перед народом
    Заплакав трохи, одурив
    Псалмом старого Анафана...
    І, знов веселий, знову п'яний,
    Коло рабині заходивсь.
    Давид, святий пророк і цар,


    Того не зумію,
    Що москалі в Україні
    З козаками діють.
    Ото указ надрукують:
    «По милості божій,
    І ви наші, і все наше,
    І гоже й негоже!»
    Тепер уже заходились
    Древности шукати
    У могилах... бо нічого
    Уже в хаті взяти;
    Все забрали любісінько.


    О милий боже України!
    Не дай пропасти на чужині,
    В неволі вольним козакам!


    Удар, громе, над тим домом,
    Над тим божим, де мремо ми,
    Тебе ж, боже, зневажаєм,
    Зневажаючи, співаєм:
    Алілуя!

    Якби не ти, ми б любились,
    Кохалися б, та дружились,
    Та діточок виростали,
    Научали б та співали:
    Алілуя!

    Одурив ти нас, убогих.
    Ми ж, окрадені небоги,
    Самі тебе одурили
    І, скиглячи, возопили:
    Алілуя!
  4. #4
    Offline
    part of me

    Re: Релігія у творчості Т. Шевченка


    Збиралися кардинали,
    Гладкі та червоні,
    Мов бугаї в загороду,
    І прелатів лава.
    І три папи, і баронство,
    І вінчані глави;
    Зібралися, мов іуди
    На суд нечестивий
    Против Христа. Свари, гомін,
    То реве, то виє,
    Як та орда у таборі
    Або жиди в школі...





    Отій самій, що хилялась
    По шинках, по стайнях,
    По чернечих переходах,
    По келіях п'яна!
    Ота сама. заробила
    Та буллу купила —
    Тепер свята!.. Боже! боже!
    Великая сило!
    Великая славо! зглянься на людей!
    Одпочинь од кари у світлому раї!
    За що пропадають? за що ти караєш
    Своїх і покорних і добрих дітей?
    За що закрив їх добрі очі
    І вольний розум окував
    Кайданами лихої ночі!..
    Прозріте, люди, день настав!
    Розправте руки, змийте луду.
    Прокиньтесь, чехи, будьте люди,
    А не посмішище ченцям!
    Розбойники, кати в тіарах
    Все потопили, все взяли,
    Мов у Московії татаре,
    І нам, сліпим, передали
    Свої догмати!.. кров, пожари,
    Всі зла на світі, войни, чвари,
    Пекельних мук безкраїй ряд...
    І повен Рим байстрят!
    От їх догмати і їх слава.
    То явна слава... А тепер
    Отим положено конглавом :
    Хто без святої булли вмер —
    У пекло просто; хто ж заплатить
    За буллу вдвоє — ріж хоч брата,
    Окроме папи і ченця,
    І в рай іди! Конець концям!





    Задзвонили в усі дзвони,
    І повели Гуса
    На Голгофу у кайданах.
    І не стрепенувся...
    Перед огнем; став на йому
    І молитву діє:
    «О господи милосердий,
    Що я заподіяв
    Оцим людям? твоїм людям!
    За що мене судять!
    За що мене розпинають?
    Люди! добрі люди!
    Молітеся!.. неповинні —
    І з вами те буде!
    Молітеся! люті звірі
    Прийшли в овніх шкурах
    І пазурі розпустили...
    Ні гори, ні мури
    Не сховають. Розіллється
    Червонеє море
    Крові! крові з дітей ваших.
    О горе! о горе!
    Онде вони! в ясних ризах.
    Їх лютії очі...
    Уже крові...» — Пали! пали!..»
    «Крові! крові хочуть!
    Крові вашої!..» — і димом
    Праведного вкрило.
    «Молітеся! молітеся!
    Господи, помилуй,
    Прости ти їм, бо не знають!..»
    Та й не чути стало!
    Мов собаки, коло огню
    Кругом ченці стали —
    Боялися, щоб не виліз
    Гадиною з жару
    Та не повис на короні
    Або на тіарі.







    За байраком байрак,
    А там степ та могила.
    Із могили козак
    Встає сивий, похилий.
    Встає сам уночі,
    Іде в степ, а йдучи
    Співа, сумно співає:

    «Наносили землі
    Та й додому пішли,
    І ніхто не згадає.
    Нас тут триста, як скло!
    Товариства лягло!
    І земля не приймає.
    Як запродав гетьман
    У ярмо християн,
    Нас послав поганяти.
    По своїй по землі
    Свою кров розлили
    І зарізали брата.
    Крові брата впились
    І отут полягли
    У могилі заклятій».

    Та й замовк, зажуривсь
    І на спис похиливсь.
    Став на самій могилі,
    На Дніпро позирав,
    Тяжко плакав, ридав,
    Сині хвилі голосили.
    З-за Дніпра із села
    Руна гаєм гула,
    Треті півні співали.
    Провалився козак,
    Стрепенувся байрак,
    А могила застогнала.





    Мені не жаль, що я не пан,
    А жаль мені, і жаль великий,
    На просвіщенних християн.
    . . . . . . . . . . . . . . . .
    І звір того не зробить дикий,
    Що ви, б'ючи поклони,
    З братами дієте... Закони
    Катами писані за вас,
    То вам байдуже





    Зоре моя вечірняя,
    Зійди над горою,
    Поговорим тихесенько
    В неволі з тобою.
    Розкажи, як за горою
    Сонечко сідає,
    Як у Дніпра веселочка
    Воду позичає.
    Як широка сокорина
    Віти розпустила...
    А над самою водою
    Верба похилилась;
    Аж по воді розіслала
    Зеленії віти,
    А на вітах гойдаються
    Нехрещені діти.
    Як у полі на могилі
    Вовкулак ночує,
    А сич в лісі та на стрісі
    Недолю віщує.
    Як сон-трава при долині
    Вночі розцвітає...



    Як тая Ченчіо колись
    Убила батька-кардинала
    І Саваофа не злякалась.
    Ні, не прокинулася, спить,
    А бог хоч бачить, та мовчить,
    Гріхам великим потурає.





    Родилась на світ жить, любить,
    Сіять господнею красою,
    Витать над грішними святою
    І всякому добро творить.
    А сталось ось як. У черницях
    Занапастилося добро...
  5. #5
    Offline
    part of me

    Re: Релігія у творчості Т. Шевченка


    Я так її, я так люблю
    Мою Україну убогу,
    Що проклену святого Бога,
    За неї душу погублю!
  6. #6
    Odo
    Offline
    -

    Re: Релігія у творчості Т. Шевченка


    Ответ Сообщение от fragov Посмотреть сообщение
    А до того, я не знаю Бога!
    Якось довелося прочитати цікаву дискусію про цей рядок, виявляється багато, хто з шевченкознавців піддають сумнівам належність цього рядку Шевченкові. Є підозра на те, що це пізніша вставка совіцьких "шевченкознавців" у рамках боротьби з релігією та пропагандою атеїзму.
  7. #7
    Offline
    Пророк

    Re: Релігія у творчості Т. Шевченка


    В "Юродивому" є ще такі рядки:
    А ти, Всевидящеє око!
    Чи Ти дивилося звисока,
    Як сотнями в кайданах гнали
    В Сибір невольників святих,
    Як мордовали, розпинали
    І вішали?.. А Ти не знало?
    І Ти дивилося на них
    І не осліпло! Око, око!
    Не дуже бачиш Ти глибоко!

    уявіть, колись їх наводили як нібито доказ шевченкового атеїзму.
  8. #8
    Odo
    Offline
    -

    Re: Релігія у творчості Т. Шевченка


    Ответ Сообщение от Victorious Посмотреть сообщение
    В "Юродивому" є ще такі рядки:
    А ти, Всевидящеє око!
    Чи Ти дивилося звисока,
    Як сотнями в кайданах гнали
    В Сибір невольників святих,
    Як мордовали, розпинали
    І вішали?.. А Ти не знало?
    І Ти дивилося на них
    І не осліпло! Око, око!
    Не дуже бачиш Ти глибоко!

    уявіть, колись їх наводили як нібито доказ шевченкового атеїзму.
    Саме так. У віруючих людей часто бувають періоди гострої незгоди і боротьби з Богом, але вважати це доказами атеїзму, як на мене безглуздя.
+ Ответить в теме

Теги для этой темы

Просмотреть облакого тегов