Специфіку мови становить не тільки і не так її словниковий склад, як фонетична система й граматичний (морфологічний та синтаксичний) лад. Щодо цього польська й українська мови істотно відрізняються між собою, через що входять до різних мовних груп (польська — це західнослов'янська мова, а українська — східнослов'янська). Зокрема, для фонетики польської мови характерні такі специфічні риси, яких немає в українській мові:
1) наявність носових голосних ą; ę (dąb «дуб», sąd «суд», pięć «п'ять», mięso «м'ясо»);
2) постійний наголос на передостанньому складі;
3) заміна властивих українській та іншим слов'янським мовам м'яких або твердих приголосних t, d, r на ć, dź, rz («ж»): ciasto, dzień, rzeka «річка»;
4) чергування е перед передньоязиковими твердими приголосними, залежно від походження, з а чи о: wierzyć «вірити» - wiara «віра», nieść «нести» — niosę «несу»;
5) чергування сполучення -er- після м'яких перед передньоязиковими твердими приголосними з -аr-: twierdzić «твердити» - twardy «твердий»;
6) чергування перед кінцевими дзвінкими приголосними ó («у») з о, ą з ę: bób «біб» — bobu «бобу», błąd «помилка» — błędu «помилки».
У морфології польської мови спостерігається невластиве українській мові:
1) вживання особових показників у 1-й і 2-й особах однини й множини минулого часу — рухомі закінчення -ет (-m), -eś (-ś), -ście: miałem «я мав», miałeś «ти мав», але miał «він мав»; spałeś dobrze або dobrześ spał «(ти) добре спав»;
2) закінчення -ту в 1-й особі множини дієслів теперішнього часу: czytamy «читаємо», robimy «робимо»;
3) вживання дієслівної зв'язки być «бути» у теперішньому часі;
4) утворення складеної форми майбутнього часу дієслів за допомогою зв'язки być «бути» у сполученні не тільки з інфінітивом, але і з формами активних дієприкметників минулого часу на ł: będę pisać, będę pisał(a);
5) вживання особових закінчень дієслів при творені форм умовного способу:
czytał(a)bym «я читав би (читала б)», czytał(a)byś «ти читав би (читала б)», czytałi(ły)byśmy «ми читали б», czytałi(ły)byście «ви читали б».
Крім цього, польській мові характерний особливий порядок слів, при якому група підмета стоїть перед групою присудка, узгоджене означення у стійких зворотах міститься після означуваного слова, а в складеному присудку допоміжне дієслово być ніколи не опускається.
Уже навіть цей далеко не повний перелік найважливіших особливостей польської мови засвідчує, що українська мова на фонетичному й граматичному рівнях зовсім не зазнала її впливу. Цей вплив помітний лише на лексичному рівні й був зумовлений певними історичними обставинами. ©