Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
+ Ответить в теме
Показано с 1 по 8 из 8.
  1. #1
    Offline
    part of me

    Убивча чужина


    Убивча чужина

    Італійська преса постійно сповнена трагічних повідомлень про смерть та напади на українських заробітчан. До України ці звістки долинають не часто. Як виняток можна читати нещодавню „новину“ на стрічці УНІАНу про загибель Світлани Селіверстової, мешканки Корабельного району міста Миколаєва. Напередодні трагічної розв’язки вона спілкувалася з рідними, говорила про те, що планує найближчим часом. І раптом – звістка про… природню смерть 29-річної доглядальниці!

    Такого не буває, скажете ви. Буває, ще й не таке.

    П’ять пострілів в кохання

    Травень 2004 ріку. Їхня любов тривала чотири довгих роки. Проте приблизно десять місяців тому сорокадворічна українка Валентина Горіна вирішила поставити крапку в історії з чоловіком, який, як вона вважала, її використовував. Вони жили на вулиці Святої Маргарити, разом з Антоніо Кріскуло0. Зруйноване кохання стало нав’язливою ідеєю для шісдесятирічного чоловіка, який не міг змиритись з думкою, що його покинули. Три місяці тому двоє сильно посварилися. Він чекав її повернення під будинком на вулиці Річчі і просив жінку повернутися до нього. Вона відмовилась, почалася сварка, у якій італієць пригрозив: «Рано чи пізно, але я тебе уб’ю!».

    Так і сталося. Антоніо відкрив свої наміри вбити українку своїй сім’ї у передсмертному листі. Певно, хотів забрати своє кохання у могилу.

    «Вона була молодцем», – розповідає Рафаєле Гандінетті, адміністратор Пальмового парку, де Валентина жила разом із двоюрідною сестрою та її сином на третьому поверсі невеликого будинку. «Вона була доброю, – продовжує чоловік, – ніколи не створювала жодних проблем, жила спокійним життям, мала дозвіл на проживання».

    Каштанове волосся, середній зріст… Проста, не надто показна і, передусім, неговірка. Працювала у домі двох старих людей, а колись – у ресторанчику свого друга. «Вона ніколи не розповідала про себе, якщо мова заходила про особисте. Говорила щось про італійця, з яким не хотіла мати нічого спільного. Та він не давав їй спокою».

    Старий італієць був одержимий Валентиною. Чоловік не міг позбутися думок про неї. Ба, більше, – пристрасть позбавила його розуму. Для того, щоб ніхто не міг бути поруч з українкою, Антоніо вирішив убити її, а відтак накласти руки й на себе, бо його життя втратило сенс.

    В Антоніо вже були проблеми з законом, які він недавно залагодив. Його пристрасть створювала багато проблем. Він створював проблеми і для Валентини, яку, коли вони ще жили разом, «приватизував», вона мусила бути «його власністю» назавжди. Поратися у хаті, допомагати йому у роботі, бути пристрастною коханкою, домогосподаркою і діловим партнером. Валентину гнітила його прикра натура та вікова різниця у вісімнадцять років. Жінка не могла пережити його нахабність та манеру кохати. Він хотів, щоб Валентина віддала йому своє життя і забула рідних в Україні. Таке життя стало для неї жахіттям. Воно складалася лише з обов’язків, де не було місця правам, радощам чи ніжності. Вона пішла жити у дім своєї подруги Наді та її 16-річної доньки. Там шукала внутрішню рівновагу…

    Проте не змогла втекти від Антоніо, який переслідував її всюди. Усі у цьому районі міста знали їхню історію. Він стежив за кожним її рухом, знав розклад роботи, розклад руху міського транспорту, яким користувалась жінка.

    Усе сталося на вулиці Белісаріо. Годинник показував 16.20. Антоніо вдалося організувати зустріч з своєю колишньою любаскою. Жінка вкотре відмовилась повертатись до деспота. Кріскуло кидав їй услід образливі слова, а потім дістав з кишені пістолет і в пориві божевілля вистрелив п’ять разів. Чотири постріли наздогнали жінку і влучили у спину, а п’ята куля застряла в стіні. Італієць побачив, що жінка упала на землю, спокійно сів у «Фольсваген». Відтак натиснув на курок, поклавши край своїм стражданням на очах перехожих. Одна з них розповіла що чула шість – сім пострілів.

    Через кілька хвилин на місце трагедії приїхали поліція і карабінери. Їхні казарми неподалік. Викликали «швидку», проте лікарі-реаніматори були безсилі… Вони побачили мертвого чоловіка за кермом авто і жінку на хіднику неподалік школи. У групи швидкого реагування не виникло жодних сумнівів у тому що мотивом убивства і самогубства стала особиста драма. Через кілька хвилин на місце трагедії підійшла заплакана блондинка у темних окулярах. Її запросили до машини швидкої допомоги. Натовпу пробіг шепіт: «Сестра убитої…».

    Мафія не причетна

    Червень 2007 року: …Вони поверталися додому після дня, проведеного за містом. Коли убивця розпочав стрілянину, дівчина ще тримала у руці солодку випічку. Шістдесятишестирічного Мікеле Перкінунно звалили два постріли із рушниці впритул, а Юлію, сімнадцятирічну українську дівчину, яка його супроводжувала, кулі наздоганяли. Подвійний злочин стався у Черіньолі, на півдні Італії. Поліція провадить розслідування, щоб з’ясувати мотиви цієї детективної історії. Підозрюють, що метою нападників був італієць, а українку убили, аби позбутися небезпечного свідка. Такий попередній висновок правоохоронців, з урахуванням того, що дівчину убили в спину, під час спроби утекти. Її тіло знайшли на відстані 30 метрів від супутника.

    Слідчі дійшли висновку, що справа не пов’язана із діяльністю кримінальної організації, тому почали дошукуватися причин у приватному житті жертв. Італієць похилого віку, вдівець, батько чотирьох дітей, власник невеликого автобізнесу – тримав салон та давав у винайм раритетні машини для весіль. Дівчина уже кілька років легально жила у Черіньолі, винаймала у Перкінунно помешкання. Сусіди її називали Джулія. Подейкують, що зустрічалася з місцевим молодиком, який наразі перебуває у в’язниці. Злослови, навпаки, кажуть, що мала інтимний зв’язок з орендодавцем. Останній день життя пара провела у приморському селі Маргарита ді Савойя.

    Убивство трапилося о другій ночі, і було продумане кілером до деталей. Він чекав навпроти будинку у центрі міста, у якому жили його жертви. Стріляв із мисливської рушниці 12 калібру. Враховуючи цю деталь, поліція відкинула версію про причетність італійської мафії: клани, зазвичай, не вживають такої зброї.

    Під час розслідування, – пише „Іль джіорнале“, – затримано кілька осіб, проведено тест на наявність пороху на їхній шкірі. Проте висновки неоднозначні. Допитали Юлину маму, яка також працює в Італії доглядальницею, та щонайменше трьох інших осіб, друзів її колишнього хлопця. Поліцейські все більше переконуються, що 66-річного італійця та 17-річну українку убили за інтимний зв’язок. Можливо, хтось з цим принципово не погоджувався.

    Убивство в Латині

    Травень 2007 року. Розчленоване тіло убитого українця знайшли поблизу каналу „Середні води“ вулиці Епітафо в Латині. Карабінери кілька днів шукали його, оскільки на 113 (номер поліцейської квестури) напередодні надійшло анонімне повідомлення про чоловіка, який упав у воду після гучної сварки між українцями. Розшуки та знахідка тіла пов’язані із обставинами, від яких холоне кров.

    Тіло порізали і поховали у різних місцях для того, аби ускладнити розслідування та ідентифікацію особи.

    Пошуки тривали два тижні. Під час розслідування затримано трьох українців із звинуваченням у вбивстві. На допиті вони зізналися у скоєному. Мотивом стала сварка Анатолія Воронова із 36-річним росіянином Андрієм. Між чоловіками зав’язалась суперечка, яка переросла у бійку. Воронов, який знався на боротьбі, переміг супротивника і тим самим підписав собі смертний вирок. Андрій потрапив у лікарню „Горетті“ із зламаною рукою та пальцями. Медикам він розповів історію про те, що пошкодження сталися через падіння. Проте жага помсти не давала йому спокою. Він одужав, вийшов зі шпиталю і покликав на допомогу своїх друзів для здійснення свого задуму.

    …Анатолія покликали на келишок горілки двоє приятелів – Вадим Соколенко та Олександр Ляшенко.

    Решта історії – хроніка убивства на березі каналу «Середні води».

    Двоє українців почали «з’ясовувати стосунки» і під впливом алкоголю переступили межу. Потерпілого били тупим предметом, поки він не упав. Для того, щоб заховати тіло, вбивці покликали на допомогу земляка В’ячеслава Вінковського та молдаванина Мирослава Карасіча. Зараз проти них висунуті звинувачення у приховуванні злочину. Ляшенка і Соколенка тримають у в’язниці на вулиці Аспромоне із тяжким звинуваченням в убивстві та прихованні злочину.

    Жертва – 48-річний Анатолій Воронов, який легально перебував на території Італії і працював на будівництві. Удома він залишив жінку та дитину…

    На маргінесі

    Червень 2007 року. Віктор Шевчук помер під ударами металевої палиці у приміщенні старої фабрики електровиробів у місті Сестрі Потенте. Карабінери з’ясували, що виконавцями садистського злочину були двоє латвійців. Чоловік став свідком, як вони намагалися вкрасти мідні дроти, які Віктор „приніс“ із залізниці і заховав у покинутому приміщенні. 27-річний хлопець намагався захистити свою здобич. Литовці побили його металевими палицями та залишили умирати на підлозі. Допомогу покликала його дівчина, та було вже запізно… Українець помер у машині швидкої допомоги, що везла його до лікарні у Сан Мартіно. Після першого ж огляду тіла з’ясувалося, що смерть наступила через пролом черепа.

    Жертва вживала наркотичні речовини. Віктор Шевчук був знайомий правоохоронним органам, як „бос“ закинутої фабрики, перебував в Італії нелегально. Вперше у 2001 році його затримали з метою контролю документів, згодом затримання стали звичними, і він завжди вказував інше ім’я.

    У жовтні 2004 року на нього подали заяву через сварку та бійку у барі, три роки тому Віктор лежав у психіатричній лікарні у Галерії. Це бурхливе життя закінчилося одного дня, коли хлопець повернувся додому після обіду у для бідних у одній благодійній організації.

    Разом з подругою Віктор мешкав поблизу, у цьому ж напівзруйнованому будинку – притулку бомжів та наркоманів, людей поза межею. Саме завдяки свідченням дівчини та інших іммігрантів – поляків, українців та росіян, які були свідками сварки, правоохоронцям вдалося хутко знайти злочинців, – підсумовує «Корріере делла серра».

    Замість післямови

    Перелік людських трагедій можна продовжувати до безконечності. Зазвичай, подаючи їх, мас-медіа роблять посилання на джерела – і як правило, це дипломатичні установи України за кордоном. Проте виявилося, що ця інформація є утаємниченою і для її розповсюдження необхідно мати авторизацію МЗС. Як на мене, робити секрет з трагічних випадків, які стали нормою серед нової еміграції не обґрунтовано. Хай там як, але переважна більшість українців, що зважуються виїхати на заробітки, уявляють собі життя на чужині дещо інакшим, аніж воно є насправді. Реальність виявляється складною, сповненою розчарувань і нерідко трагедій.

    Маріанна СОРОНЕВИЧ,
    головний редактор Української газети в Італії
    soronevych@libero.it

    domivka.net

  2. #2
    Offline
    Инвалид умственного труда

    Re: Убивча чужина


    Ну и о чем сей пазитивчик?
    Нечего кататься куда попало?
  3. #3
    Offline
    part of me

    Re: Убивча чужина


    Ответ Сообщение от rust Посмотреть сообщение
    Ну и о чем сей пазитивчик?
    Нечего кататься куда попало?
    Як епілог:

    Хай там як, але переважна більшість українців, що зважуються виїхати на заробітки, уявляють собі життя на чужині дещо інакшим, аніж воно є насправді. Реальність виявляється складною, сповненою розчарувань і нерідко трагедій.
  4. #4
    Odo
    Offline
    -

    Re: Убивча чужина


    Є така проблема, на жаль...
    2 роки тому у Римі померла моя мама, напередодні увечері я розмовляв з нею по телефону, все було гаразд, на ранок мені зателефонувала її напарниця і повідомила про природню смерть.
  5. #5
    Offline
    Инвалид умственного труда

    Re: Убивча чужина


    Как будто местонахождения что-то зависит?

    2 роки тому у Римі померла моя мама,
    Искренне сочуствую.
    Но вопрос все равно возник: Что она там делала?
  6. #6
    Odo
    Offline
    -

    Re: Убивча чужина


    Ответ Сообщение от rust Посмотреть сообщение
    Как будто местонахождения что-то зависит?
    Як Вам сказати, доставка тіла у Полтаву була непростою задачею.
    Ответ Сообщение от rust Посмотреть сообщение
    Искренне сочуствую.
    Дяки.
    Ответ Сообщение от rust Посмотреть сообщение
    Но вопрос все равно возник: Что она там делала?
    Вона там, як і багато українських заробітчан — працювала. В Україні, на жаль жодних перспектив вона вже не мала через вік, а ще були сили (принаймні їй так здавалось) та жага жити й працювати, жага вибудовувати своє життя так, як цього їй хотілось, але доля вирішила инакше. Вона там була щасливою, це відчувалось, думаю тому що почувала там себе потрібною, знайшла той добробут, котрого так прагнула в Україні, і котрий щоразу вислизав їй тут з рук. Думаю, що все склалось так, як і мало скластись.
  7. #7
    Offline
    Инвалид умственного труда

    Re: Убивча чужина


    Как будто местонахождения что-то зависит?
    Это было не на ваш пост.
  8. #8
    Odo
    Offline
    -

    Re: Убивча чужина


    Ответ Сообщение от rust Посмотреть сообщение
    Это было не на ваш пост.
    Ok.[COLOR="Silver"]__
+ Ответить в теме

Теги для этой темы