Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей403Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 37 из 39
Показано с 361 по 370 из 385.
  1. #361
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Ця тема почалася з вірша нашого земляка Василя Симоненка. Сьогодні день його народження.

    Немає смерті. І не ждіть — не буде.
    Хто хоче жить, ніколи не помре.
    І будуть вічно веселитись люди,
    І танцювать дівчата в кабаре.

    І в сіру ніч, коли мене не стане,
    Коли востаннє римою зітхну —
    Я не помру, лиш серце в грудях стане,
    Схолоне кров, а я навік засну.


  2. #362
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Перші дні листопада.
    Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.
    А він думає: чуже місто, чужа кімната —
    як я її тут залишу?

    Третя по обіді.
    Суха осінь.
    Посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.
    Світло таке легке.
    Вона четвертий день у дорозі.
    Хай їй хоча би тут буде спокійно.

    Якщо буде потрібно —
    поправлятиму ковдру.
    Якщо буде холодно —
    причинятиму вікна.
    Спробую перехитрити її застуду невиліковну.
    Я сам усе це вигадав,
    вона ні в чому не винна.

    Як я її залишу?
    Незабаром почнеться вечір.
    Швидко стемніє, повітря остигне.
    Краще вже охоронятиму її речі.
    Краще вже грітиму її стигми.

    Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,
    раптом птахи почнуть битися в стіни,
    раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,
    раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,

    раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,
    раптом забуде все, що говорила до цього,
    раптом серце її, золоте й шалене,
    буде битись тепер для когось чужого.

    Хай спить. Хай розбереться зі снами.
    Хай її нинішні сни перетечуть у колишні.
    Навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.
    Навіть якщо їй буде снитись хтось інший.

    І ось він сидить, відраховуючи хвилини.
    Сидить, нервує без потреби.
    А вона не прокидається лише з тієї причини,
    що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.

    Осінь над ними з льоду й сталі.
    Холодні ріки, незнайомі люди.
    Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
    Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.

    Сергій Жадан
  3. #363
    Zuk
    Offline
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ***
    Запроваджу тебе до каплички, де тіло моє
    Набирається втоми і гідності жити у світі.
    Біло роси лежать, біло пахнуть у присмерку квіти,
    І найстаршій бджолі раптом меду чомусь не стає.
    Я кохаю тебе. Отже, хто мені більший, ніж ти?
    Теракота долівки зрівноважена блиском лампадки.
    Б’ється нетля над світлом, і я починаю спочатку
    Світлий спокій твій пити і вічність твою берегти.

    Маріанна Кіяновська, «373»
  4. #364
    Zuk
    Offline
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ***
    на своїх божевільно високих підборах
    я прокреслюю лінію танцю
    достоту не знаю
    де вона увірветься
    бо все що дістало початок
    неодмінно повинно скінчитись
    я чую
    на щоці твоє дихання
    ти
    обережно ступаєш
    боїшся її обірвати
    та самотні дерева
    вже чекають нового цвітіння
    і світло
    народилося з ночі
    і з тиші
    зродились слова
    на своїх божевільно високих підборах
    я прокреслюю знак нескінченності
    я люблю
    я танцюю
    Мар’яна Савка, із поетичної збірки «Пора плодів і квітів»
  5. #365
    Zuk
    Offline
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ***
    Голос скорботи
    діти осені пахнуть стеблами кукурудзи, димом паленого бадилля і каштанами.
    засмаглі й худі, втомлені, щойно з дороги,
    в запилюжених черевиках, з крихтами тютюну і хліба в кишенях,
    з горіхами в кулаках,
    стоять в призахідному сонці, що золотить дерева,
    і дивляться кудись за горизонт.
    поглянь на їхні спокійні обличчя, розважливі рухи,
    поглянь, скільки світла в їхніх очах,
    відчуй, якою тишею сповнені їхні легені.
    кожен з них чує свій голос скорботи,
    елегійний, мінорний,
    який змушує їх зупинитися врешті-решт і передихнути.
    вони пам’ятають запахи всіх квартир, де їм доводилось жити,
    вони знають, що найперше, із чим потрібно вживатися, це запахи,
    вони вміють розрізняти найтонші коливання повітря,
    простору, потоки вітру.
    тепер і я з ними стоятиму, освітлений стробоскопом літа,
    опромінений радіацією осені,
    вдихатиму запаморочливо-терпкі випари ефіру,
    палитиму сухе листя,
    намагатимусь відтягнути смерть,
    пробуватиму чимскоріш її наблизити.

    Мірек Боднар, із поетичної збірки «Пожертва на світло»

  6. #366
    Zuk
    Offline
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ***
    Це мало бути ясно ще першого разу —
    того запаморочливого дня, і того вечора, і тієї
    грозової ночі, коли я роздягав її просто так, знаючи,
    що ми все одно не кохатимемось. Але тоді я був
    засліплений іншим світлом, перебував деінде, боявся,
    не хотів, не знав, брав участь в тій останній війні,
    зрештою. На другій зустрічі вже все було зрозуміло —
    вона вбиває чоловіків своїми гострими очима,
    настромлює на них всіх цих сорокарічних хлопчиків,
    як метеликів на шпильку. Ні скельця окулярів,
    за якими вона ховає свій смертельний погляд, ані її
    лагідний безневинний усміх тепер не врятують мене.
    Я знімаю з неї окуляри і пронизливо вглядаюся
    в глибину її очей, мов споглядаю два озера з вершини
    гори. І все вже ясно, ще мить, і я піду на дно,
    ще мить, і я дивитимусь на світ з-під водної гладіні.

    Мірек Боднар, із поетичної збірки «Пожертва на світло»
  7. #367
    Zuk
    Offline
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ***
    бігти крізь темряву
    вперто і завчено

    бігти завзято до світла в кінці
    довгого чорного злого тунелю
    свічку тримати у правій руці
    і обпікатися нею
    воском не вогником
    тілом свічі
    тої що плавно в’їдається в пальці
    в шкіру і навіть в найтонші оці
    риски-малюночки
    чуєш, блукальцю
    в те що залишилось з дотиків снів
    довгих і темних як лід перед сходом
    з листя доріг і з інакших світів
    з тих хто біг перший
    біг як завгодно
    колом зигзагами по непрямій
    лінії долі до свого тунелю
    де завжди повно схололих слідів

    бігти бо страшно

    хоч легше без неї
    не обпікаючись: впав і лежи
    мовчки допоки змикаються стіни
    й Сторожі Вічної Тиші з іржі
    ліплять подобу твою незбагненну
    чисту від болю без дряпок в душі
    скріпок і цвяхів
    бо чим зафіксуєш
    пустку, розсипаність?

    чуєш, біжи

    бігти щоб вижити
    чуєш?

    Катерина Міхаліцина, із поетичної збірки «Тінь у дзеркалі»
  8. #368
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Merry Corpse, дякую. за Жадана. у мене зараз щось подібне відбувається...

    а я читаю баладу Франсуа Війона в перекладі Леоніда Первомайського після того, як почув угорський переклад Дьйордя Фалуді у виконанні мого улюбленого Ласло Фьольдеша з Hobo Blues Band. он як мене пробрало.

    БАЛАДА ПРИКМЕТ

    Я знаю — мухи гинуть в молоці,
    Я знаю добру і лиху годину,
    Я знаю — с співці, сліпці й скопці,
    Я знаю по голках сосну й ялину,

    Я знаю, як кохають до загину,
    Я знаю чорне, біле і рябе,
    Я знаю, як Господь створив людину,
    Я знаю все й не знаю лиш себе.

    Я знаю всі шляхи й всі манівці,
    Я знаю небо щастя й сліз долину,
    Я знаю, як на смерть ідуть бійці,
    Я знаю і чернички спідничину,

    Я знаю гріх, але грішить не кину,
    Я знаю, хто під течію гребе,
    Я знаю, як в бочках скисають вина,
    Я знаю все й не знаю лиш себе.

    Я знаю — коні є і є їздці,
    Я знаю, скільки мул бере на спину,
    Я знаю, хто працює без упину,
    Я знаю сну й пробудження хвилину,

    Я знаю Рим і як він всіх скубе,
    Я знаю і гуситську всю провину,
    Я знаю все й не знаю лиш себе.
    Я знаю палац — знаю і хатину,

    Я знаю цвіт, і плід, і соб-цабе,
    Я знаю смерть і знаю домовину,
    Я знаю все й не знаю лиш себе.

    (написано бл. 1460-го року, чорт забирай).

  9. #369
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Ответ Сообщение от Victorious Посмотреть сообщение
    Я знаю цвіт, і плід, і соб-цабе
    имхо, перевод хромает на обе ноги.
  10. #370
    Zuk
    Offline
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ***
    посаджу тебе на руки
    посаджу тебе на алкоголь
    слухай у моєму серці перезвуки
    це один удар а це пароль
    і душі моєї перегілля
    балки і яри в печінці
    обростають руки євшан-зіллям
    очі наче дві криниці
    з острахом дивлюсь у твоє тіло
    по складах поскладано твоє ім’я
    ми зміліли
    перекоти-поле віяло
    власне «ми» і власне «я»
    але це лише мала дистанція
    між твоїм гуцульським і моїм подільським
    не виходь на своїй станції
    бо у мене є ще пиво кажуть «львівське»
    завтра пересядемо на човен
    і гайда в плавбу по Дністру
    місяць білий місяць повен
    роздягає дерево в бору
    і припливши аж до моря
    чує музику холодну й голосну
    але ми не знаєм скільки горя
    нам переказом поштовим надішле весна

    Григорій Семенчук, із поетичної збірки «MORE віршів і пісень»
+ Ответить в теме
Страница 37 из 39

Теги для этой темы