Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей403Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 34 из 39
Показано с 331 по 340 из 385.
  1. #331
    Offline
    Гуру

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Ответ Сообщение от Etel Посмотреть сообщение
    «КУХЛИК»
    экая экспрессия...
    Хто б міг подумати, що рівно через рік цей гумористичний віршик матиме зовсім інше забарвлення...

  2. #332
    Offline
    Banned

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Вот такой вот я придумал стишок в ответ на сопливый стих о братской любви народов от якобы украинцев, зацените:

    Жила семья в огромном большом доме
    Большая, тут уж нечего скрывать
    Отец, сын, дочь, жена, свекровь, тесть, дядя
    Отец отца, отца брат, отца мать

    Напротив дома сделали общагу
    «Дружба народов» вроде, говорят
    На общей кухне били все друг друга
    Чечен, кацапов, чукчей иль бурят

    В моменты перемирий в той общаге
    Напившись сэма, белочку словив
    Те жители, закрыв глаза мечтали,
    Что дом соседский скоро станет их!

    В общаге той жил вовчик-самогонщик
    Толкал продукт он по всему селу
    Барыгой вообщем был он и подонком
    Из дома нашего ходили тож к нему

    Вован барыгой был, мы говорили
    И повышал он цену на товар
    Когда в семье последнее пропили
    А пьяный надо продолжать угар

    Тогда вован сказал
    Возьмить кредиты у остального нашего села
    И взяли, и спустили их на пойло
    Чтоб утром не болела голова

    Один раз взяли тут же и пропили
    Второй раз взяли снова точно так
    Когда уже последнее спустили
    То начала семья включать чердак!

    Соседям отдавать кредиты нужно
    Работать нужно, дом свой развивать
    Ну а отец все продолжает молча
    Влезать в долги и продолжать бухать

    Увидев недовольство у семейства
    Вован понизил цену на товар
    На западе семья пить перестала
    А на востоке трэш, умат, угар!

    И не смерившись с разгильдяйством дальше
    Семья батяне всыпала люлей
    Батяне решил к Вовику спетлятся
    Забрав бабло всё и свалив скорей!

    Батяню вовчик принял как родного
    Ну а семья? Семья же без царя
    Участок дома с выходом на море
    Забрать решил вован себе слегка

    Вообще весь дом Вовану интересен
    Чтоб пили все, платили все ему
    Под улюлюканье, что дом тот – часть общаги
    Востоку начал он толкать дезу

    Общага в эйфории - Крым отжали
    Крымнаш кричит и млад и стар
    И на общаге праздник замутили
    Опять ложь, раздолбайство и угар!

    Орут все: -ваш дом наш, харе стесняться
    Давайте с нами жить и водку жрать
    Но дом не их, об этом всем известно
    Семья решила дом свой защищать

    Как все закончится пока мне не понятно
    Война у нас с общагой там и тут
    Но дом они у нас не скомуниздят
    И Крым обратно, суки, отдадут

    А самогон тот назывался газом
    Для тех, у кого вата в голове
    Вован, продай свой газ Китаю лучше
    В два раза меньше и со скидкою вдвойне!
  3. #333
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ОСТАННІЙ МОНОЛОГ ВЕРТОЛІТНИКА
    © Анатолій Матвійчук
    Кохана,
    Я прошу, ридати не смій,
    Коли у своїм телефоні
    Почуєш ти голос
    Байдужо чужий -
    І біль обпече твої скроні.
    Цей голос -
    Він буде холодним, як лід,
    І він принесе тобі горе -
    Він щось тобі скаже про мій
    вертоліт,
    Підбитий ракетою вчора...
    Ми падали довго -
    Хвилину чи дві
    В смертельнім танку
    гвинтокрила,
    І хоч обгоріли - були ще живі,
    Лиш кров з голови цебеніла.
    Я рану затиснув,
    Так сильно, як зміг,
    Все думав і думав про тебе,
    Та раптом двигун
    несподівано стих -
    І в землю ударило небо...
    Пробач,
    Що не встигли натішитись ми
    Ні щастям своїм, ні коханням,
    Ти маму утіш - і дітей обніми
    Так міцно, немов би
    востаннє...
    Хай проклята буде
    Ця підла війна,
    Кривавим вождям на
    догоду...
    Де наша єдина, як завжди,
    вина,
    Що ми - українського роду.
  4. #334
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    мені Жадан стає, як Шевченко - пророком.

    + + +
    Він був листоношею в Амстердамі,
    слухав аббу, сидів на трамі,
    дивився порно у вихідні.
    Друзі його, пияки-радикали,
    говорили: „Ми все провтикали,
    ми, можна сказати, по вуха в лайні.

    В країні стагнація і мудацтво,
    лібералізм і продажне лівацтво,
    і неясно, що нас трима на плаву.
    Євросоюзом керує сволота.
    Вони говорять – „Свобода, свобода”,
    а піди-но, купи нормальну траву.

    Але на Сході ще є країна,
    вона сьогодні, можливо, єдина,
    де сонце свободи не встигло зайти.
    Де вірять в людину – вільну, розкуту.
    Спробуй пробити канали збуту,
    давай наведемо культурні мости!

    Там втіха сходить на кожну хату.
    Церкви московського патріархату
    знімають вроки і славлять джа.
    Мануфактура та інші крами
    там контролюються профспілками,
    і співом ясніє колгоспна межа!

    Там п’ють абсент при застудній хворобі.
    Там демони у жіночій подобі,
    сховавши в горлі темну пітьму,
    сповнять усяку твою забаганку.
    Давай, чувак – привези афганку!” –
    повторювали вони йому.

    І він ступив на цю дивну трасу.
    Авіалініями Донбасу,
    де на сніданок – лише бухло,
    мріючи про країну шалену,
    він вилетів за кордони шенгену,
    лишивши все, що в нього було.

    Ступивши на землю в місті Донецьку,
    з усіх іноземних знаючи грецьку,
    котру тут нібито знали всі,
    він трапив до рук дивовижній парі –
    водій на форді й друг на кумарі.
    І сяяли зорі у всій красі.

    Водій сказав: „Все нормально, зьома,
    давай, почувайся у нас, як вдома,
    тут друзі навколо, бачиш і сам.
    Ти трапив на землю обітовану.
    Їдьмо в Стаханов, там стільки плану,
    що вистачить на весь Амстердам!”

    Був простір вечірньою сутінню скутий.
    Стояла зима. Починався лютий.
    І місяць за ними гнався, як птах.
    Тривожно світилися терикони,
    на Україну ішли циклони,
    й душі тонули в глибоких снігах.

    На сорок п’ятому кілометрі
    вони застигли в злій круговерті,
    і тьма огорнула їх мулом густим.
    Водій промовив: „Йохан, братішка,
    по ходу, виходить, усім нам кришка,
    молися своїм растаманським святим!”

    Замерзло пальне і стихала мова.
    Смерть надійшла із портів, з Азова,
    і демон смутку над ними літав.
    Випивши дезодорант, щоб зігрітись,
    він намагався комусь дозвонитись,
    але телефон йому відповідав:

    „На даний момент абонент недоступний.
    Життя – процес взагалі підступний,
    так ніби тонеш серед ріки.
    Смерть твоя – невелика втрата,
    просто змінюється оператор,
    й повільно зникають вхідні дзвінки”.
  5. #335
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    не було тут ще Юрія Нестеренка?
    Московия

    Zu kämpfen für der Freiheit Ehr'
    weil Hass und Krieg entbrannt.

    Parademarsch der Legion Condor

    ...А родиться бы мог в Новегороде или во Пскове я,
    На ином рубеже, при ином повороте судьбы,
    И вести новгородскую армию к стенам Московии,
    Где бесчестье в чести, где предателей славят рабы.

    Где плюгавый упырь, плешь прикрывши татарскою шапкою,
    Зло пирует в Кремле, без вина душегубствами пьян,
    Где герой палачу салютует кровавой культяпкою,
    И князья жирнобрюхие лижут монарший сафьян,

    Где раздавлена вольность ударом кровавого молота,
    Где оболгано все, что не вышло отнять и украсть,
    Где Иван Калита прятал в погреб иудино золото,
    Где пред властью трясутся одни, а другие - за власть.

    С четырех бы сторон подойдя к окаянному городу,
    Створки Спасских ворот мы бы вскрыли варяжским мечом,
    И кремлевских бояр из палат потащили за бороду,
    Да швырнули б со стен вместе с их азиатским бичом.

    И навек бы развеяться тяжкому, душному мороку!
    Воля, честь и права - снова были б не просто слова...
    В самых жутких мечтах никакому заморскому ворогу
    Не содеять того, что ты сделала с Русью, Москва!

    Серость в мыслях и лицах, наследственное косоглазие
    Да сутулые спины, безропотно ждущие плеть,
    Сквозь лохмотья Европы бесстыдно таращится Азия
    И в округлых обводах церквей проступает мечеть.

    Да, Москва, не сыскать ни в Европе таких, ни в Америке!
    В профиль - камера пыток, анфас - площадной балаган,
    Из похмелья - в запой, вечный пафос кабацкой истерики,
    Поцелуй с мордобоем, да деньги под ноги цыган.

    Ой ты, каменный спрут с краснозвездною шапкой на темечке!
    Все твои типажи перемешаны в нашей беде:
    Толстомясая бабища, на пол плюющая семечки,
    Косорылый опричник с засохшей соплей в бороде...

    Со стрельцами царей, да с гэбульниками пустоглазыми,
    Год от года кряхтя, но крепя упыриную рать,
    Город Мутной Воды расползался вокруг метастазами,
    Пол-Европы подмял, и весь мир собирался сожрать!

    Но бодливой корове рога обломала история,
    И гнилую империю явственно тянет ко дну.
    Нет, Московия - вовсе не Русь! Это - лишь территория,
    Где кремлевские ханы держали народы в плену.

    Где родился - не главное. Главное - мыслить толковее,
    И воскреснет свобода, и снова сплотятся ряды,
    Чтоб вонзить европейскую сталь прямо в сердце Московии -
    В азиатское сердце проклятой Московской Орды!

    Нечисть пятится прочь, коль назвать ее истинным именем,
    И былыми победами зря утешается враг -
    Главный бой впереди. Свежий западный ветер над Ильменем
    Наполняет нам крылья. И тает клубящийся мрак.

    2007
  6. #336
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    радіоведучий, музикант і священослужитель Роман Коляда

    про цифри на війні та нестоличних героїв

    Є велика різниця між цифрами «двісті» та «триста».
    Вона більша, аніж в «двісті двадцять» і «триста вісімдесят».
    І навіки стоять кимсь трагічно не випиті стопійсят
    У кімнаті посеред Богом забутого міста.

    У вогні молитов і боїв проминула перша Пречиста,
    Вже не хоче ніхто оббивати пороги, ефіри,
    Починати дзвінки із магічного "сорок чотири",
    Щоб дізнатися раптом, що з того ж наліплені тіста

    І люди й недолюдки тут і десь там, у столиці.
    Тільки їх там мільйони і може не так разюче,
    Не так поміж ребра ножем, в свіжі рани болючі
    Коли поміж ликів трапляються миршаві лиця.

    А коли тільки ти і чотири стіні й стопійсят
    І не випито їх і ніколи вже мабуть не буде,
    Бо не вміють без тіла бухати від розпачу люди,
    Бо немає у цинку ні голосу, ані лиця,

    То всі числа складуться у вісімку й ляжуть на бік,
    І покаже лице нелюдське небуття нескінченність,
    І поступиться місцем для смерті життя небуденність,
    Бо ізнову на «двісті» іще чийсь помножився вік.

    29.08.2014
  7. #337
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Ніка Колонюк

    Така, як ти

    І кому ти заплачеш, чиє обереш плече,
    річковій каламуті якою сьогодні будеш?
    Світ проходить крізь тіло, і так кожен раз пече,
    що усе, що ти можеш, - це німо просити ще.
    Божевільна дитино, остання у кожній з черг,
    пробачай їх: усіх, хто йде, і усіх, хто судить.

    Розкуйовди волосся, у оці сховай мости
    і молитви, які приходять у снах. Дорога
    буде кликати далі, і темним човном плисти
    вглиб твоєї зіниці. Щоб зрештою віднайти
    ту хвилину, якої ти, чи така, як ти,
    закохається в бога, чи, може, народить бога.
  8. #338
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Сергій Жадан

    Доки тебе стереже твоя спрага,
    Доки тебе тримається віра,
    Сонце рухається з точністю птаха
    І час підбирається з обережністю звіра.

    Вітчизни пізня вокзальна облава,
    Теплі руки й грудневі дороги.
    Країна болить, як перебита лапа
    Щеняти, що виривається з нічної облоги.

    Виривайся, виривайся з ночі й туману,
    Вигризай зневіру та безнадію.
    Я потім лікуватиму твою рану,
    Наскільки встигну, наскільки зумію.

    Я потім зрозумію, потім побачу,
    Коли слідом за тобою вирвусь,
    Всю цю твою безпритульність псячу,
    Всю цю твою дитячу вірність.

    Лишай ні з чим їхню підлу варту,
    Оминай розставлені вміло пастки.
    Варто битись і підводитись варто,
    Якщо потому й доведеться впасти.

    Зірки мають виснути над тобою,
    Або розриватись, як ручні гранати.
    Серце має заливатися кров’ю
    І переганяти її, переганяти.

    Кості мають міцно зростатись.
    Шрами повинні додавати злості.
    Щось із тобою повинно статись.
    Щось сталося вже і триває досі.

    Доки ти всім цим живеш і мариш.
    Доки вихоплюєш, доки полюєш.
    Доки ти все це в собі тримаєш.
    Доки ненавидиш. Доки любиш.
  9. #339
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Merry Corpse, ..................
  10. #340
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    nickeler, га? )
+ Ответить в теме
Страница 34 из 39

Теги для этой темы