Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей403Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 33 из 39
Показано с 321 по 330 из 385.
  1. #321
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    партизан злобний
    І знов питали: як снайпер поцілив,
    Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
    Він відповідав: Я приїхав зі Сміли.
    В мене серце світиться від любові.

    Казав чоловік: мені не бачити сонця,
    І дітей зустріну лиш біля могили.
    У тілі моєму – свинець і стронцій¸
    Але смерть мене не зупинила.
    Його питали: якого чорта?!
    Чому тобі не сиділось вдома?
    Ти ж ніби людина другого сорту,
    Тебе ж роками борола втома?
    А він на це: страх пече і душить,
    І від безсилля мене все боліло.
    Крім зброї, у нас є мрії і душі.
    Людина складається не тільки з тіла.
    Режим стріляє в потилиці й спини,
    Убивають людей мисливські гвинтівки.
    А все, що ми можем – палити шини.
    Україна бере початок з бруківки.
    Цвітуть на Майдані смерті тюльпани,
    Тріпочуть на вітрі криваві знамена,
    Вогонь облизує трупи і рани.
    Україна бере початок із мене.
    І знов питали: як снайпер поцілив,
    Як куля знайшла тебе в тьмі вечоровій?
    Він відповідав: Я приїхав із Сміли.
    В мене серце світиться від любові.
    Я не був героєм і хотів лише жити,
    Але пульс зупинився від пострілу ката.
    Навіть мертвим я не покину битву,
    Я й з неба вам буду допомагати.
    Лиш не зупиняйтесь, вставайте, боріться,
    Не може тривати вічно облога!
    Нас не зупинить жодна міліція,
    Єдиний наш вихід – це перемога!

  2. #322
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Viktoria Karpinska
    Пробач, що я іще жива,
    Ще дихаю майданним пилом.
    Моя рука, мої слова,
    Нажаль, тебе не захистили.

    Пробач. Я плачу кожен раз,
    Коли несу туди пожертви,
    Бо сльози всі - то просто фарс
    Для тих, хто відучора мертвий.

    Кривавий день. Кривавий сон.
    Кривавий героїчний спротив.
    І вся країна в унісон
    Ридає реквієм скорботи.
    21.02.2014

    *****

    Сергій Пантюк
    Хлопця, який написав ці вірші, звоуть Владислав Ворвулєв. Йому 17 років. Він харків'янин, але зараз за програмою обміну навчається у США. Влад попрохав мене прочитати його вірш зі сцени Майдану, щоб хоч таким чином долучитися до революції. Я дякую щиро хлопцеві, який вболіває за нас, за нашу Україну. Тому публікую його тексти тут. Якщо хтось бажає, прочитайте зі сцени раніше, ніж я опинюся в строю...
    Мені неспокійно, бо я так далеко,
    А там Батьківщина вже знов потерпає
    Від рук ненажер яким честі немає.
    Зі стріх поступово злітають лелеки.
    Політики брешуть своєму народу
    Бо думають лиш як набити кишені.
    Ми з вами усі - рухомі мішені,
    Солдати що йдуть слід за судном під воду.
    Тим хто нас втопляє немає прощення,
    Ми маємо взяти все в свої руки!
    Піднятись та битись за правду, крізь муки
    Здобути свободу, та праве відмщення.
    Я вірю, мені так шепочуть смереки,
    Що все ж ми здолаємо кляту руїну.
    Народ побудує нову Україну,
    Де знову гніздитися будуть лелеки.

    Все неодмінно має скінчитися,
    Так чи інакше.
    Та коли відлуння
    останнього пострілу
    Розчиниться у вічності,
    Це не значить, що колись затихне
    У наших із вами серцях.
  3. #323
    Offline
    Здібна учениця

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    закинула в оффтоп, бо дуже довгий, але як його вчора декламував народний артист (прізвище, на жаль, не запам'ятала) в нашому театрі ім.Гоголя! Мурашки бігли!!

    Офтоп:
    І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

    І смеркає, і світає,
    День божий минає,
    І знову люд потомлений,
    І все спочиває.
    Тілько я, мов окаянний,
    І день і ніч плачу
    На розпуттях велелюдних,
    І ніхто не бачить,
    І не бачить, і не знає —
    Оглухли, не чують;
    Кайданами міняються,
    Правдою торгують.
    І Господа зневажають,
    Людей запрягають
    В тяжкі ярма. Орють лихо,
    Лихом засівають,
    А що вродить? побачите,
    Які будуть жни́ва!
    Схаменіться, недолюди,
    Діти юродиві!
    Подивіться на рай тихий,
    На свою країну,
    Полюбіте щирим серцем
    Велику руїну,
    Розкуйтеся, братайтеся,
    У чужому краю
    Не шукайте, не питайте
    Того, що немає
    І на небі, а не тілько
    На чужому полі.
    В своїй хаті своя й правда,
    І сила, і воля. /349/
    Нема на світі України,
    Немає другого Дніпра,
    А ви претеся на чужину
    Шукати доброго добра,
    Добра святого. Волі! волі!
    Братерства братнього! Найшли,
    Несли, несли з чужого поля
    І в Україну принесли
    Великих слов велику силу,
    Та й більш нічого. Кричите,
    Що Бог создав вас не на те,
    Щоб ви неправді поклонились!..
    І хилитесь, як і хилились!
    І знову шкуру дерете
    З братів незрящих, гречкосіїв,
    І сонця-правди дозрівать
    В німецькі землі, не чужії,
    Претеся знову!.. Якби взять
    І всю мізерію з собою,
    Дідами крадене добро,
    Тойді оставсь би сиротою
    З святими горами Дніпро!

    Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
    Щоб там і здихали, де ви поросли!
    Не плакали б діти, мати б не ридала,
    Не чули б у Бога вашої хули.
    І сонце не гріло б смердячого гною
    На чистій, широкій, на вольній землі.
    І люди б не знали, що ви за орли,
    І не покивали б на вас головою.
    Схаменіться! будьте люди,
    Бо лихо вам буде.
    Розкуються незабаром
    Заковані люде,
    Настане суд, заговорять
    І Дніпро, і гори!
    І потече сторіками
    Кров у синє море
    Дітей ваших... і не буде
    Кому помагати.
    Одцурається брат брата
    І дитини мати.
    І дим хмарою заступить /350/
    Сонце перед вами,
    І навіки прокленетесь
    Своїми синами!
    Умийтеся! образ Божий
    Багном не скверніте.
    Не дуріте дітей ваших,
    Що вони на світі
    На те тілько, щоб панувать...
    Бо невчене око
    Загляне їм в саму душу
    Глибоко! глибоко!
    Дознаються небожата,
    Чия на вас шкура,
    Та й засядуть, і премудрих
    Немудрі одурять!

    Якби ви вчились так, як треба,
    То й мудрость би була своя.
    А то залізете на небо:
    «І ми не ми, і я не я,
    І все те бачив, і все знаю,
    Нема ні пекла, ані Раю.
    Немає й Бога, тілько я!
    Та куций німець узловатий,
    А більш нікого!..» — «Добре, брате,
    Що ж ти такеє?»
    «Нехай скаже
    Німець. Ми не знаєм».
    Отак-то ви навчаєтесь
    У чужому краю!
    Німець скаже: «Ви моголи».
    «Моголи! моголи!»
    Золотого Тамерлана
    Онучата голі.
    Німець скаже: «Ви слав’яне».
    «Слав’яне! слав’яне!»
    Славних прадідів великих
    Правнуки погані!
    І Коллара читаєте
    З усієї сили,
    І Шафарика, і Ганка,
    І в слав’янофіли
    Так і претесь... І всі мови
    Слав’янського люду — /351/
    Всі знаєте. А своєї
    Дас[т]ьбі... Колись будем
    І по-своєму глаголать,
    Як німець покаже
    Та до того й історію
    Нашу нам розкаже, —
    Отойді ми заходимось!..
    Добре заходились
    По німецькому показу
    І заговорили
    Так, що й німець не второпа,
    Учитель великий,
    А не те, щоб прості люде.
    А ґвалту! а крику!
    «І гармонія, і сила,
    Музика та й годі.
    А історія!.. поема
    Вольного народа!
    Що ті римляне убогі!
    Чортзна-що — не Брути!
    У нас Брути! і Коклеси!
    Славні, незабуті!
    У нас воля виростала,
    Дніпром умивалась,
    У голови гори слала,
    Степом укривалась!»
    Кров’ю вона умивалась,
    А спала на купах,
    На козацьких вольних трупах,
    Окрадених трупах!
    Подивіться лишень добре,
    Прочитайте знову
    Тую славу. Та читайте
    Од слова до слова,
    Не минайте ані титли,
    Ніже тії коми,
    Все розберіть... та й спитайте
    Тойді себе: що ми?..
    Чиї сини? яких батьків?
    Ким? за що закуті?..
    То й побачите, що ось що
    Ваші славні Брути:
    Раби, подножки, грязь Москви,
    Варшавське сміття — ваші пани /352/
    Ясновельможнії гетьмани.
    Чого ж ви чванитеся, ви!
    Сини сердешної Украйни!
    Що добре ходите в ярмі,
    Ще лучше, як батьки ходили.
    Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
    А з їх, бувало, й лій топили.
    Може, чванитесь, що братство
    Віру заступило.
    Що Синопом, Трапезондом
    Галушки варило.
    Правда!.. правда, наїдались.
    А вам тепер вадить.
    І на Січі мудрий німець
    Картопельку садить,
    А ви її купуєте,
    Їсте на здоров’я
    Та славите Запорожжя.
    А чиєю кров’ю
    Ота земля напоєна,
    Що картопля родить, —
    Вам байдуже. Аби добра
    Була для городу!
    А чванитесь, що ми Польщу
    Колись завалили!..
    Правда ваша: Польща впала,
    Та й вас роздавила!

    Так от як кров свою лили
    Батьки за Москву і Варшаву,
    І вам, синам, передали
    Свої кайдани, свою славу!

    Доборолась Україна
    До самого краю.
    Гірше ляха свої діти
    Її розпинають.
    Заміс[т]ь пива праведную
    Кров із ребер точать.
    Просвітити, кажуть, хочуть
    Материні очі
    Современними огнями.
    Повести за віком,
    За німцями, недоріку, /353/
    Сліпую каліку.
    Добре, ведіть, показуйте,
    Нехай стара мати
    Навчається, як дітей тих
    Нових доглядати.
    Показуйте!.. за науку,
    Не турбуйтесь, буде
    Материна добра плата.
    Розпадеться луда
    На очах ваших неситих,
    Побачите славу,
    Живу славу дідів своїх
    І батьків лукавих.
    Не дуріте самі себе,
    Учітесь, читайте,
    І чужому научайтесь,
    Й свого не цурайтесь.
    Бо хто матір забуває,
    Того Бог карає,
    Того діти цураються,
    В хату не пускають.
    Чужі люди проганяють,
    І немає злому
    На всій землі безконечній
    Веселого дому.
    Я ридаю, як згадаю
    Діла незабуті
    Дідів наших. Тяжкі діла!
    Якби їх забути,
    Я оддав би веселого
    Віку половину.
    Отака-то наша слава,
    Слава України.
    Отак і ви прочитай[те],
    Щоб не сонним снились
    Всі неправди, щоб розкрились
    Високі могили
    Перед вашими очима,
    Щоб ви розпитали
    Мучеників, кого, коли,
    За що розпинали!
    Обніміте ж, брати мої,
    Найменшого брата —
    Нехай мати усміхнеться, /354/
    Заплакана мати.
    Благословить дітей своїх
    Твердими руками
    І діточок поцілує
    Вольними устами.
    І забудеться срамотня
    Давняя година,
    І оживе добра слава,
    Слава України,
    І світ ясний, невечерній
    Тихо засіяє...
    Обніміться ж, брати мої.
    Молю вас, благаю!
  4. #324
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Теж гарно декламує
  5. #325
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    хто ти, той, хто дивиться на мене крізь оптику?
    людина, чи робот, якому прогнози синоптика
    потрібні для того, щоб робити коригування на вітер?
    Ти вмієш кохати, ти вмієш мріяти,ти вмієш любити?

    ти вмієш любити, чи в твому серці тільки байдужість?
    Ти дивишся на мене крізь оптику,
    що переможе:
    твій страх чи моя рішучість та мужність?

    підвожусь на ноги, щоб забрати з бруківки свого побратима...
    пульсу не чую, очима сканую,
    шукаючи, хто ж такий мужній,
    що двічі стріляє у спину?

    я зустрічаю цей погляд: переляканий, підлий,
    той, хто дивиться на мене крізь оптику,
    бачу тебе і твій страх відчуваю,
    та залишать побратима на бруці лежати, ой я не згідний.

    страх перед смертю ... він розчиняєтся,
    коли побратим, що на бруці лежить, стиснув мою руку...
    друже, ти мусиш жить, чуєш, мусиш..
    і тут куля під серце, прямісінько в душу...

    той, хто дивився на мене крізь оптику,
    гільзу в набої на нову змінив, після команди "работаєм"...
    хлопці, побратими мої, серце спиняється...
    пробач, побратиме, що залишаю на бруці тебе, я поруч, з тобой залишаюся...

    той, хто дивився на мене крізь оптику,
    промовив комусь: "вот, тринадцатий"...
    Знайте, страх в його погляді, і більше нічого...
    а я чую ехом з майдану: слава героям... слава нації...

    23.02.14. inguar ta
  6. #326
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Никогда мы не будем братьями
    ни по родине, ни по матери.
    Духа нет у вас быть свободными -
    нам не стать с вами даже сводными.

    Вы себя окрестили «старшими» -
    нам бы младшими, да не вашими.
    Вас так много, а, жаль, безликие.
    Вы огромные, мы - великие.

    А вы жмете… вы всё маетесь,
    своей завистью вы подавитесь.
    Воля - слово вам незнакомое,
    вы все с детства в цепи закованы.

    У вас дома «молчанье - золото»,
    а у нас жгут коктейли Молотова,
    да, у нас в сердце кровь горячая,
    что ж вы нам за «родня» незрячая?

    А у нас всех глаза бесстрашные,
    без оружия мы опасные.
    Повзрослели и стали смелыми
    все у снайперов под прицелами.

    Нас каты на колени ставили -
    мы восстали и всё исправили.
    И зря прячутся крысы, молятся -
    они кровью своей умоются.

    Вам шлют новые указания -
    а у нас тут огни восстания.
    У вас Царь, у нас - Демократия.
    Никогда мы не будем братьями.

    автор: Анастасия Дмитрук
  7. #327
    Offline
    Філософф

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Початок:
    Моя любове! Я перед тобою.
    Бери мене в свої блаженні сни.
    Лиш не зроби слухняною рабою,
    не ошукай і крил не обітни!
    Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
    і не присни, для чого я живу.
    Даруй мені над шляхом тополиним
    важкого сонця древню булаву.
    Не дай мені заплутатись в дрібницях,
    не розміняй на спотички доріг,
    бо кості перевернуться в гробницях
    гірких і гордих прадідів моїх.
    І в них було кохання, як у мене,
    і від любові тьмарився їм світ.
    І їх жінки хапали за стремена,
    та що поробиш,— тільки до воріт.
    А там, а там... Жорстокий клекіт бою
    і дзвін мечів до третьої весни...
    Моя любове! Я перед тобою.
    Бери мене в свої блаженні сни.
    Ліна Костенко

    Кінець:
    Спини мене отямся і отям
    така любов буває раз в ніколи
    вона ж промчить над зламаним життям
    за нею ж будуть бігти видноколи
    вона ж порве нам спокій до струни
    вона ж слова поспалює вустами
    спини мене спини і схамени
    ще поки можу думати востаннє
    ще поки можу але вже не можу
    настала черга й на мою зорю
    чи біля тебе душу відморожу
    чи біля тебе полум’ям згорю
    Ліна Костенко
    ..... Геніальна Ліна)
  8. #328
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Ответ Сообщение от Sky Посмотреть сообщение
    Чорнобиля гіркий Полин
    На серце ліг незримо й тяжко,
    І плине над землею дзвін
    Із тихим стогоном протяжно.

    То дзвонять дзвони не Хатині,
    Де слід лишила свій війна,
    Це стогнуть землі України,
    Де мирний атом не мина.

    Він впав смертельною росою
    На рай дібров, на зелень трав,
    Своєю чорною косою
    Провів по розмаїттю барв.

    І попелом покрились села,
    І згинуло усе живе.
    Пропали усмішки веселі,
    Замовкло птаство лісове.

    Лиш на отруєній землі
    Небачена розкрилась квітка -
    Про допомогу крик німий,
    Між попелом остання іскра.
    Перечитую... Мороз по шкірі, а на очі навертаються сльози.
  9. #329
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    пять шагов
    Сидхётт
    "that the cracks in your smile are beginning to show"
    archive


    отказ

    просыпаешься утром, встаешь с постели, от холода морщась, и ставишь чайник. это бессонница, в самом деле – от недосыпа всегда качает, от недосыпа всегда так плохо, ты полуночник, тебе ль не знать. именно так грудь болит на вдохе, нужно всего-лишь немного сна.
    тапки, халат и зубная паста, надо кота покормить еще. зеркала нет, его нет и баста, будильник звенит, отбивает счет. мелочи: надо почистить туфли, надо поставить себе «Пилот». сухо на улице? нет, не сухо, кажется, ночью опять лило.

    (позже – автобус, чужие сумки, кое-как втиснуться и стоять, а на работе – статейки, скука, дракон не побит, да и принц не взят; зайти в магазин, ужаснуться суммам, ехать домой, ненавидеть всех.
    все, что угодно, лишь бы не думать.
    лишь бы не думать о ней совсем)

    агрессия

    хочешь кричать, но не издаешь ни звука,
    чуешь, как боль сжимает тебя в кольцо.
    ты понимаешь, что хочешь сломать ей руку,
    ты понимаешь, что хочешь разбить лицо –
    пусть хоть на миг почует, как рвет на части,
    как ты скулишь, пытаясь нащупать «стоп».
    честно, на выдохе: «будь же там, будь
    несчастна.
    пусть никто, никогда и никто, никогда, никто…»

    торг

    «давай будет так:
    отдохни, побудь с кем-то близким,
    научись подходить под чью-то еще фактуру,
    захвати пару замков и вырасти василиска,
    стань отличным спецом, и, может быть, даже гуру.
    у тебя столько сил, и плюсов, и перспектив –
    ты заставишь весь мир запомнить, чего ты стоишь.
    каждый, кто будет с тобой, станет страшно жив.

    а я буду здесь, я буду дышать спокойно.
    я буду здесь, я буду молчать сто лет.
    давай будет так: ты будешь дышать другими,
    но происходить во мне,
    как происходит свет.

    а я буду писать тебе,
    для тебя,
    во имя».

    отчаянье

    ты дурна и морально истощена, из тебя ни любовница, ни жена; болиголов, белена и хна, да кому ты вообще нужна.
    и никто не придет за тобой во тьму, ты же даже не плачешься никому, все, что ты сейчас тащишь с собой по дну, убивает тебя саму.
    чем творить слова из крови и сора – затяни веревку на чахлом горле; это мертвые рыбы и мертвое горе, это мертвое, мертвое, мертвое море.

    у других – свет солнца и резеда, у тебя под грудью течет вода; может хватит глины, песка и ила.
    хоть сама бы себя простила.

    смирение

    когда боль становится менее злой и колкой, уже не мешает жить и не лезет в драку,
    ты прекращаешь ее принимать за волка, кормишь ее, растишь, как свою собаку.
    она уже знает на вкус твою кровь и кожу, ты видишь – клыки ее в темноте белеют.

    ты точно знаешь, что боль тебя уничтожит,
    но ты все равно зачем-то
    ее лелеешь.
  10. #330
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...




+ Ответить в теме
Страница 33 из 39

Теги для этой темы