Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей403Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 31 из 39
Показано с 301 по 310 из 385.
  1. #301
    Offline
    Постійний відвідувач

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Ответ Сообщение от Wind Посмотреть сообщение
    Вера Полозкова
    не стоит так категорично) это по меньшей мере не вежливо..

    Да, я знаю как обвести тебя вокруг пальца...
    Я из тех, кто бывал завсегдатаем, постояльцем
    Лучших домов, где учили врать не краснея,
    Красота - это блеф, инструмент стандартный лжеца.
    Я из тех, кто всегда идёт до конца,
    отступать не умею...

    Зацепить, приручить - игры детские, скука...
    Привязать - посерьёзнее будет наука,
    И вот здесь поражение горше...
    Ты добыча, к тебе вечно слетается вороньё.
    Только я подхожу, чтобы взять своё
    и не больше...

  2. #302
    Offline
    штатний скептик

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Etel, будьте любезны, указывайте имя автора произведений, которые публикуете. По умолчанию произведение принадлежит Вам, раз Вы не указали автора.
  3. #303
    Offline
    Постійний відвідувач

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    любезен не буду) не выкладываю свое, поэтому давайте считать по умолчанию, что произведение чье то еще.. чье - понятия не имею, случайно заметил в книжке.. при всем уважении, на авторство мне плевать и отсутствие подписи и прочих ярлыков под стихами никогда их не портило.. меня они цепляют чем то.. необычные стихи..

    Как же я соскучилась… Здравствуй, тёмный...
    Не звала, но, в общем-то, даже рада.
    Сотню раз тебя прогоняла, помню…
    Ну, не обижайся… Зачем? Не надо.

    Ты был прав… Спасибо за правду вместо
    иллюзорных глупостей и тотемов.
    Кто бы мог подумать, что самым честным
    на земле окажется «лживый» демон…

    Ты был прав… Тянулась, как дура, к свету –
    верила, любила… вон тех, крылатых…
    Только оказалось, что света – нету
    (видно, отключили за неуплату)

    Разрывала сердце, сжигала нервы,
    Разгоняя кровь по уставшим венам…
    Кто бы мог подумать, что самым верным
    существом окажется «подлый» демон…

    Хватит ерундой в ноосферу спамить…
    Будь со мною рядом во тьме бездонной.
    Только… обещаешь стереть мне память?
    Делаю надрез… подставляй ладони…
  4. #304
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Instagram (нова машина мера)

    Він навчався, як умів, і він відсидів, скільки треба.
    Його мучить до сьогодні лиш єдина потреба –
    довести всім, що він за крок до неба,
    він кращий за всіх, він навіть кращий за себе.

    Він має свій гараж і розбирається на крамі.
    Пізнаваний дітьми, як персонаж у футурамі.
    Він з тих, що підіймалися на коксі і трамі.
    Потім вивісить фотку в своєму інстраграмі.

    Вони всі серйозні люди, в них програми і гранти.
    Вчорашні члени банди, нині – вибрані гаранти.
    Шовкові банти й золоті імплантати –
    біда, коли країною керують мутанти.

    Бабки завжди тебе роблять повноцінним індивідом.
    Ти маєш нині все, щоби не чутись інвалідом.
    Особиста охорона, персональний freedom.
    Але що ти компенсуєш цим потужним болідом?

    Давай, Гєш, давай, їбош!
    В тебе одного є такий «Порш»!
    Десять дач і футбольний м’яч!
    Давай, Гєш, давай, хуяч!

    Що ти компенсуєш орденами й літаками,
    усіма помічниками і знайомими зірками?
    Демократія це вибір між двома мудаками.
    Свобода – тільки ще один з різновидів реклами

    Тільки всі твої понти – вони не варті і грама.
    Це твоя віконна рама і парканів панорама,
    підліткова травма і підмочена карма.
    Але що тебе хвилює, крім твого інстаграма?

    Сергій Жадан
  5. #305
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Здраствуй, мамо, я - екстреміст.
    Я ношу синьо-жовтий прапор,
    їжджу під межигірську хату,
    ланцюгами єднаю міст.

    Знаєш, мамо, я - екстреміст.
    Я співаю "іще не вмерла...",
    я вважаю "героям - слава!",
    я до чорта ночей провела
    з ліваками та ультраправими.

    Мамо, я тепер екстреміст.
    За усі наші люті гасла,
    за шоломи, шарфи і маски
    Мені світить до десяти.
    Тож домів можу я не прийти.

    У системи окремий хист -
    нам ламати хребти і ребра.
    І сьогодні нам дуже треба
    не віддати своїх під тиск.

    І який тепер сенс мовчати?
    Я не маю чого втрачати.
    Мамо, я тепер екстреміст. (с) Ольга Перехрест
  6. #306
    Offline
    Філософф

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Моя любове! Я перед тобою.
    Бери мене в свої блаженні сни.
    Лиш не зроби слухняною рабою,
    не ошукай і крил не обітни!
    Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
    і не присни, для чого я живу.
    Даруй мені над шляхом тополиним
    важкого сонця древню булаву.
    Не дай мені заплутатись в дрібницях,
    не розміняй на спотички доріг,
    бо кості перевернуться в гробницях
    гірких і гордих прадідів моїх.
    І в них було кохання, як у мене,
    і від любові тьмарився їм світ.
    І їх жінки хапали за стремена,
    та що поробиш,— тільки до воріт.
    А там, а там... Жорстокий клекіт бою
    і дзвін мечів до третьої весни...
    Моя любове! Я перед тобою.
    Бери мене в свої блаженні сни.
    Ліна Костенко
    Люди, Руда в біді! Руда в шоці, Руда в комі. Там, де для когось звично - для мене смерть мозку, бо Руда засохлий і закінчений владний моралізатор і реаліст, який зараз реве в подушку, як 15 річна малолєтка. Я запостила це, тому що зараз несподівано для себе вперше за 30 років кожною клітиною відчула цей вірш. Такого не буває, зі мною, при здоровому глузді і в 30 років Я завжди вірила, що можна опанувати себе і пережити будь -що, я переживала смерть, хворобу, розлучення, я завжди була сильна, і сижу реву, як Дніпр широкий. Благаю, дайте мені по голові, вправте мізки, я і тепер переживу, просто тихо вмру, а завтра воскресну і піду на роботу. Деякий час кидатимусь на людей)))), а потім знову возлюблю свою роботу і зрозумію, що вона єдине, що в мене в житті виходить добре. Суть проблеми банальна, проста і смішна навіть для мене. А збоку взагалі виглядатиме мелодраматично і кумедно. І я не розумію, чого мене це так пройняло, не перший, не останній, не кращий, не найкрасивіший, не оригінальний, звичайний. Не заслуговує на такі соплі ані ситуація, ані герой. не перше кохання і не кохання взагалі, не хочу серйозу і заміж, не хочу вірчих грамот і клятв і купувати телевізор. Хочу, обійняти, захистити, взяти за руку, просто хочу його, щоб був поряд, обіймав, дражнив, змушував ревнувати, по - дурному жартував, довіряв, матюкався трьохповерховими, чорт забирай, у нього смішно виходить, розповідав, які любить мультики. Мало хочу - душу його хочу. Списалися в мережі, потім подзвонив, потім говорили на день по 4 години. Зранку і ввечері, і як вільна хвилина. А якщо не вільна - інтернет. Не крутив мною, як циган сонцем, чесно відповідав. І питав. У такому віці розмови двох часто нагадують співбесіду про досвід роботи на попередньому місці))))) Зустрілися. Гірший, ніж на фото. Але мене до нього потягло. Захотілось усього, про що писала раніше. Так, у мене після розлучення були постійно якісь епізоди, але такого дурного і суб"єктивного я не відчувала 3 роки, а може і півжиття. До чоловіка точно не відчувала. Для чого пишу - демонстративний тип характеру, розкажи людям про себе новину. Якщо люди знають, то вже не новина, то чого переживати. Поки пишеш - сам зрозумієш. Герой мій битий життям , давно розлучений, жінці простити не може, є донька, яку обожнює. Він проста людина зі складним характером, але з мого боку це не комплекс матері Терези, я не можу полюбити, кого жалію. Я взагалі не думала нічого. Я думала, що мене здивувати нічим не можна. Він відкрився мені, наговорив зайвого у перший же вечір зі словом люблю, я бачила, що щиро вірить у свої слова, хоч в люблю, звичайно, не повірила. Чоловіки, як це з вами часто буває. Я розуміла, що ділити треба на 25, але... просто хотіла його обійняти і стояти так вічність, він мені у цей час міг говорити будь -що, я не слухала, я була хмара навколо нього. Так хочеться обійняти дитя. Ми гуляли як прибиті до ночі, а потім ще стояли під під"їздом (я живу в однокімнатній квартирі з родичами, запросити я не могла і це було зайве, а відпускати одне одного не хотіли) і поїхав він у своє село під Полтавою. Не планувалося гуляти так довго. У 3 години ночі, коли прислав смску, що доїхав, у голові моїй був страх, паніка і цей клятий - треклятий вірш. І жодного мозку. Потім ми спілкувались декілька днів з ранку до вечора. Я злякалась своіх емоцій, яхотіла до нього доторкнутись, я не хотіла, щоб він дізнався, яку шалену бурю емоцій він викликав, я дивувалася собі, я панікувала, я не хотіла відкриватися, а інакше не могла, я відчувала себе малолітньою істеричкою і будь -що не хотіла йому цього показати. І не знаходила місця, і не знаходила собі виправдання, і не вірила. І не розуміла його, і перевіряла на тривкість.Я хотіла, щоб він виявився козлом і щез з мого життя. Словом, усе те,чого робити не можна, але це виходило само по собі. Мені не хотілося гратись, вдавати байдужу, я сама була в шоці від своїх емоцій. Словом ""Моя любове, я перед тобою"))). Я не говорила прямо, але він відчув. Він взагалі бачить і відчуває мене наскрізь. Ми бачились день.Але він уже знає, коли я прикушую губу, коли в мене мороз іде шкірою, що болить - по інтонації. Він добрий психолог - а я ідіотка. Тому що він зрозумів, що я шаленію, але зрозумів по - своєму.Я нічого йому не говорила і крилась, як могла. Що я ідіотка і істеричка, з тих, що на них дмухнеш - вени різати побіжать, що я хочу серйозних стосунків, а у нього "ні корови ні свині, лише сталін на стіні", що я буду його ревнувати, контролювати, пресувати, що я в ньому розчаруюсь, що я емоційна і в голові моїй повно тарганів, що я нещира, бо не може такого бути, щоб 3 роки - і ніхто не чіпляв, а тут - він, що страшно починати все спочатку, коли раз зрадили. А я просто не впоралась з почуттями, не хотіла йому показувати - сам зрозумів, до ворожки не ходи. Перестав дзвонити,щезла легкість спілкування. Все нормально, злякався. Тепер не дзвонить щогодини, раз на день, не подзвонить сьогодні, я знаю, це все. Божевіллю моєму немає місяця. Він втече, хоч я йому небайдужа. Я не поясню йому, що не хвора на голову істеричка, що божевілля моє вийняткове і налякало мене саму, що воно не означає - одружуйся негайно, воно означає: будь поруч, бо мені треба іноді торкатися тебе. Якщо я зараз сиджу, строчу оці записки божевільної і ридаю пів дня, то хто мені повірить, що моя прописка не в дурці? Це я, хто навіть статус сопливий боронь Боже поставити. Багато у Рудої ТАКИХ постів? Для чого пишу - не знаю, щоб розібратися в собі, щоб зрозуміти, щоб хтось написав: зупинись, корово, ти прийняла бажане за дійсне. Це він так вважає. А я не прийняла. Я знала, що все так швидко не відбувається. Я не можу з чимось впоратись вперше в житті. Я просто зникну, щоб не показуватись такою дурною і не волочитись за тим, кому ти не потрібен, і він полегшено зітхне. Бо не дано йому зрозуміти всю глибину моїх прибацаних глибин. А я буду знати, що винна сама. Я забуду, але щось в мені здохне. І я знову довго не зможу відійти, відкритись. Це сумно. Люди, чи буває таке божевілля у житті 30 літньої вольової битої життям жінки, щоб за менше, ніж півмісяця пережити таке, чи мені треба до дурки без черги? Що воно? І як воно мене здолало?
    Це - не кохання, це якийсь тотальний збій у налаштуваннях керування почуттями.
  7. #307
    Offline
    Постійний відвідувач

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    мы завидуем этому мужику, хрен в нас кто так влюбится.. а я, в частности, вашей укр мови, у меня бы так писать никогда не получилось) а еще вот что мне это напомнило:

    Ну что, мой маленький изуверский бог,
    Играем по-новой? Кидай остальное в бито.
    Вот видишь - сколько ни хаживала дорог,
    Моя голова ладонью твоей покрыта,
    В моем изголовье - твой изобильный рог,
    В ногах - пресловутое пушкинское корыто,
    Я счастлива так, что никто бы переорать не смог....

    Ну что, инквизитор, мы ляжем костьми на стол,
    Как в старые добрые выпадет шесть и баста,
    Привычка поставить на кон себя крестом
    Распнет поутру и мы станем выше кастой,
    Мудрейшие брахманы, будто бы нам по сто

    Как минимум – водки, и максимум если джин.
    Давай, гордый Ра, сыграем в особый покер:
    Ты будешь недвижим и мы тихонечко полежим,
    Послушаем, что споет нам старик Джо Кокер,
    Нельзя по-иному - у нас ведь с тобой режим...

    Особое извращенческое чутье-
    Угадывать туз в кармане (тут пахнет дракой):
    Но ладно пока играем, пока мы пьем,
    А после останется выигрыш - кот наплакал,

    - Во что бы еще поиграть нам с тобой вдвоем?
    - Да главное чтобы было, что ставить на кон)
  8. #308
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Руда, тебе книжки нужно писать, сучукрлит напомнило.
    Офтоп:

    Ответ Сообщение от %D0%A0%D1%83%D0%B4%D0%B0 Посмотреть сообщение
    Що воно? І як воно мене здолало?
  9. #309
    Offline
    Філософф

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Я філолог, це у мене залишки освіти. Я писала не літературний твір, мені просто в ті хвилини було піково погано. Читаю багато сучасної укр літ, ось воно і вилазить таким чином, я не редактувала і не перечитувала. Те, що виливається на папір, більше не мучить душу.
  10. #310
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Думи мої, думи мої,
    Квіти мої, діти!
    Виростав вас, доглядав вас,—
    Де ж мені вас діти?
    В Україну ідіть, діти!
    В нашу Україну, ...Шевченко
+ Ответить в теме
Страница 31 из 39

Теги для этой темы