Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей403Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 24 из 39
Показано с 231 по 240 из 385.
  1. #231
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    зима пришла в картонный город
    пошел обильный пенопласт
    и пленкой полиэтилена
    к утру подернулась река

    (c) бес

  2. #232
    Offline
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Ты стоишь в стакане передо мной, водичка,
    и глядишь на меня сбежавшими из-под крана
    глазами, в которых, блестя, двоится
    прозрачная тебе под стать охрана.

    Ты знаешь, что я -- твое будущее: воронка,
    одушевленный стояк и сопряжен с потерей
    перспективы; что впереди -- волокна,
    сумрак внутренностей, не говоря -- артерий.

    Но это тебя не смущает. Вообще, у тюрем
    вариантов больше для бесприютной
    субстанции, чем у зарешеченной тюлем
    свободы, тем паче -- у абсолютной.

    И ты совершенно права, считая, что обойдешься
    без меня. Но чем дольше я существую,
    тем позже ты превратишься в дождь за
    окном, шлифующий мостовую.

    БРОДСКИЙ(С)
  3. #233
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    надихнула мене запостити тут цей вірш одна собі тема )))) нічьо лічного, знову ж таки. незважаючи на всі обставини. просто на ум прийшлося.
    (привіт sharasha, і подяка за цей текст)

    ПРОЩАННЯ
    Поїзд перднув октавою,
    Вагон - як гроб.
    Я прощаюсь з Полтавою -
    Ну і мать її йоб!
    Хоч лежить під калиною
    Котляревського спів,
    Тут культуру закинули
    У відро помиїв.
    Всіх охочих не стримати
    Щось підленьке утнуть.
    Хто цього не витримує,
    Тому стелиться путь...
    Поїзд перднув октавою
    На усіх холуїв,
    Я вернусь ще в Полтаву -
    Їм натикать хуїв!

    М. Булах у листі другові.
  4. #234
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Є певні речі, що завжди в ціні.
    Надворі квітень і десята ранку.
    Прийшла весна, суцільні вихідні.
    І я на ранок — знічений і добрий —
    Несу натхнення спорожнілі торби.

    Дерева, наче душі — темні й голі.
    На вулицях трапляються дівчатка,
    їм прагнеться кохання й алкоголю.
    Ще не дозрілі, але вже принадні,
    Мені вони сподобались принаймні.

    І я, мов губка, ці втамую дні —
    З деревами, дівчатами і пивом.
    Бо це ті речі, що завжди в ціні,
    І ми, виходить, не такі вже й бідні,
    І вже надходить друга по обіді.
  5. #235
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Життя іде і все без коректур.
    І час летить, не стишує галопу.
    Давно нема маркізи Помпадур,
    і ми живем уже після потопу.
    Не знаю я, що буде після нас,
    в які природа убереться шати.
    Єдиний, хто не втомлюється, – час.
    А ми живі, нам треба поспішати.
    Зробити щось, лишити по собі,
    а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
    щоб тільки неба очі голубі
    цю землю завжди бачили в цвітінні.
    Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
    щоб ці слова не вичахли, як руди.
    Життя іде і все без коректур,
    і як напишеш, так уже і буде.
    Але не бійся прикрого рядка.
    Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
    Не бійся правди, хоч яка гірка,
    не бійся смутків, хоч вони як ріки.
    Людині бійся душу ошукать,
    бо в цьому схибиш – то уже навіки.

    Ліні Василівні сьогодні виповнилося 83. Так тримати!
  6. #236
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ЛИЛИТ ПОСВЯЩАЕТСЯ

    —Знаешь, а я по тебе скучаю…
    Трудно привыкнуть не жить с крылатой.
    Яхве не любит моих печалей,
    Ставит на сердце мое заплаты,
    Мудро лишая меня соблазна
    Выбрать однажды твою дорогу…
    Слушай, скажи мне — ведь ты согласна —
    Яблоком пахнут ладони Бога?
    Ты улетаешь? —А как иначе?
    Слишком уж скучно пастись у Древа…
    Милый, по-моему, кто-то плачет!
    —Слышу, любимая. Это Ева…

    (Мария Хамзина)
  7. #237
    Offline
    штатний скептик

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ЛУННАЯ НОЧЬ
    Тени лежат на земле,
    отбрасывая длинные ели.
    Крику эха
    жалобно вторит гагара
    на темной воде. А я вишу
    вниз головой
    в мировом пространстве,
    обезумев от холодного света.
    Мету развевающимися волосами
    раскаленные добела звезды.
    Пахнет паленым. Сила тяготения
    обеими руками держит меня
    за щиколотки. Бог, подобно водяному,
    с плеском поворачивается
    в глубине подо мной.

    Но вот лица моего
    касается мокрая хвоя.
    Опрокинутое мироздание
    возвращается на свое место. И я стою
    поразительно трезвый и деловой,
    как будто я сноска
    к модернистскому стихотворению.
    Ханс Бёрли
    Перевод Ю.Вронского
  8. #238
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Забужко Оксана
    Теорема

    поглядом теплим, тяжким запали мені губи. мовчи.
    — як називався той фільм пазоліні?
    — либонь, “теорема”…
    і по хребту опливають, як віск по свічі, росні мурашки жаского і ніжного трему, а по стемнілому склу — за змією огниста змія повз “двірники”, як повз болісно зламані брови:
    хтось від’їжджає (ця роля щоразу — моя) — хтось на пероні стоїть у нестерпній підсвітці любови.
    дощ переходить у сніг (це простий операторський трюк), прожовть ївка ліхтарняна пластовнями сіється з неба… хтось на пероні стоїть в порожнечі завішених рук, скутий страхом — позирнуть тепер збоку на себе.
    губи язиком обвів — мов заклеїв листа ще-ненаписаним:
    — знаєш, від цього — вмирають…
    темно горять небеса. де рознято обійми — зоставсь простір, як аркуш паперу з обірваним краєм.
    ох, не вмирають! насправді вмирають — не так (як — не скажу, остуджаючи губи на вітрі…).
    сніг опадає — мов зграя підстрелених птах.
    лунко пустіє перон.
    насуваються титри.
  9. #239
    Offline
    Зануда

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Золотистого меда струя из бутылки текла
    Так тягуче и долго, что молвить хозяйка успела:
    — Здесь, в печальной Тавриде, куда нас судьба занесла,
    Мы совсем не скучаем, — и через плечо поглядела.

    Всюду Бахуса службы, как будто на свете одни
    Сторожа и собаки, — идешь, никого не заметишь.
    Как тяжелые бочки, спокойные катятся дни.
    Далеко в шалаше голоса — не поймешь, не ответишь.

    После чаю мы вышли в огромный коричневый сад,
    Как ресницы, на окнах опущены темные шторы.
    Мимо белых колонн мы пошли посмотреть виноград,
    Где воздушным стеклом обливаются сонные горы.

    Я сказал: виноград, как старинная битва, живет,
    Где курчавые всадники бьются в кудрявом порядке;
    В каменистой Тавриде наука Эллады — и вот
    Золотых десятин благородные, ржавые грядки.

    Ну, а в комнате белой, как прялка, стоит тишина,
    Пахнет уксусом, краской и свежим вином из подвала.
    Помнишь, в греческом доме: любимая всеми жена, —
    Не Елена — другая, — как долго она вышивала?

    Золотое руно, где же ты, золотое руно?
    Всю дорогу шумели морские тяжелые волны,
    И, покинув корабль, натрудивший в морях полотно,
    Одиссей возвратился, пространством и временем полный.
  10. #240
    Offline
    Гуру

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    «КУХЛИК»

    Дід приїхав із села, ходить по столиці.
    Має гроші — не мина жодної крамниці.
    Попросив він:
    — Покажіть кухлик той, що з краю. —
    Продавщиця:
    — Что? Чево? Я нє понімаю.
    — Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
    — Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
    Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
    — На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
    Продавщиця теж була гостра та бідова.
    — У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
    І сказав їй мудрий дід:
    — Цим пишатися не слід,
    Бо якраз така біда в моєї корови:
    Має, бідна, язика і не знає мови.

    Павло Глазовий, 1989
+ Ответить в теме
Страница 24 из 39

Теги для этой темы