Грошова допомога постраждалим у війні!
Дерево благодарностей380Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 20 из 36
Показано с 191 по 200 из 358.
  1. #191
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Борис Пастернак

    .......................
    О, если бы я только мог
    Хотя отчасти,
    Я написал бы восемь строк
    О свойствах страсти.

    О беззаконьях, о грехах,
    Бегах, погонях,
    Нечаянностях впопыхах,
    Локтях, ладонях.

    Я вывел бы ее закон,
    Ее начало,
    И повторял ее имен
    Инициалы.

    Я б разбивал стихи, как сад.
    Всей дрожью жилок
    Цвели бы липы в них подряд,
    Гуськом, в затылок.

    В стихи б я внес дыханье роз,
    Дыханье мяты,
    Луга, осоку, сенокос,
    Грозы раскаты.

    Так некогда Шопен вложил
    Живое чудо
    Фольварков, парков, рощ, могил
    В свои этюды.

    Достигнутого торжества
    Игра и мука -
    Натянутая тетива
    Тугого лука.

  2. #192
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Владимир Маяковский

    ЛИЛИЧКА!

    Вместо письма

    Дым табачный воздух выел.
    Комната -
    глава в крученыховском аде.
    Вспомни -
    за этим окном
    впервые
    руки твои, исступленный, гладил.
    Сегодня сидишь вот,
    сердце в железе.
    День еще -
    выгонишь,
    можешь быть, изругав.
    В мутной передней долго не влезет
    сломанная дрожью рука в рукав.
    Выбегу,
    тело в улицу брошу я.
    Дикий,
    обезумлюсь,
    отчаяньем иссечась.
    Не надо этого,
    дорогая,
    хорошая,
    дай простимся сейчас.
    Все равно
    любовь моя -
    тяжкая гиря ведь -
    висит на тебе,
    куда ни бежала б.
    Дай в последнем крике выреветь
    горечь обиженных жалоб.
    Если быка трудом уморят -
    он уйдет,
    разляжется в холодных водах.
    Кроме любви твоей,
    мне
    нету моря,
    а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых.
    Захочет покоя уставший слон -
    царственный ляжет в опожаренном песке.
    Кроме любви твоей,
    мне
    нету солнца,
    а я и не знаю, где ты и с кем.
    Если б так поэта измучила,
    он
    любимую на деньги б и славу выменял,
    а мне
    ни один не радостен звон,
    кроме звона твоего любимого имени.
    И в пролет не брошусь,
    и не выпью яда,
    и курок не смогу над виском нажать.
    Надо мною,
    кроме твоего взгляда,
    не властно лезвие ни одного ножа.
    Завтра забудешь,
    что тебя короновал,
    что душу цветущую любовью выжег,
    и суетных дней взметенный карнавал
    растреплет страницы моих книжек...
    Слов моих сухие листья ли
    заставят остановиться,
    жадно дыша?

    Дай хоть
    последней нежностью выстелить
    твой уходящий шаг.
  3. #193
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    є така київська поетка Саша Кладбіще і у неї щойно вийшла збірка віршів, що підштовхнуло наново поцікавитися.. і воно того варто

    Джонни решил в такую сыграть игру:
    Собрал всех друзей:
    «А знаете, я умру.»
    /Он говорит, а голос его дрожит/
    «Врач мне сказал, две недели осталось жить,
    Врач мне сказал, будет больно, ну, сущий ад,
    Что умереть я сам буду даже рад. »

    Расстроились все,
    И плакали,
    И скорбя,
    Одни говорили «как же мы без тебя?»
    Вторые сказали к другому сходить врачу,
    А третьи участливо хлопали по плечу.

    К вечеру Джонни оплакали все вокруг.

    И только один, самый лучший и верный друг
    Подумал секунду, накручивая усы...
    Сказал:
    «Я достану морфий, чувак.
    Не ссы.»

    ****
    Прочный панцирь давно
    Я себе из металла сковал:
    Из железа решимости,
    И безразличия сплава.
    Он легко отразит
    И подколок, и зависти вал.
    Оловянная стойкость солдата:
    Печальная слава.
    И нагрудник блестит, и наплечники дивно крепки.
    И ничто не пробьет, и ничто панцирь мой
    не разрежет.
    Только жаль, сквозь него все труднее проходят стихи
    Да и песни, когда я в доспехе
    Рождаются
    реже.
  4. #194
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ах-ах-ах..як приємно тягнути за ниточку і розплутувати клубок ))) пан Калугін з "Оргії праведніков" похвалив Сашу за вірш про Джонні. і в розмові навів інший вірш, Робінсона. неслабий такий вірш )))


    Когда он выходил за свой порог,
    Мы, жители окраины, глядели
    На джентльмена с головы до ног,
    Гуляющего в царственном безделье.

    При этом он был скромен и умен
    И счастлив оказать несчастным милость.
    Он первый всем отвешивал поклон,
    Он шел, и все вокруг него светилось.

    Он был богат — богаче королей,—
    Он был прекрасен,— и сказать по чести,
    Всяк полагал, что нет судьбы светлей,
    И жаждал быть на дивном этом месте.

    Мы трепетали, думая о нем,
    И кляли черствый хлеб, и спину гнули,
    А Ричард Кори тихим летним днем,
    Придя домой, отправил в сердце пулю.

    ну і гулять так гулять


    Обратный ход

    Волки кричат
    Мальчик, мальчик
    Выходи поиграть
    Нам без тебя
    Так скучно
    Мальчик сидит
    В своей келье
    Смотрит в прицел
    На город
    Пишет волкам
    В фейсбуке
    Суки
    Суки вы
    Вы же меня уже съели
    Ничего не осталось
    Волки кричат
    Ошиблись!
    Мальчик хранит молчанье
    Город хоронит зомби
    Празднует пораженья
    Во всех мировых войнах
    Бродит народ крестным ходом
    Лезет
    Не зная брода
    В черную мертвую воду
    Выходит преображенным
    У каждого ласты и жабры
    У каждого
    Мозг тритона
    У каждого в огороде
    Прикопана мегатонна
    В степи расцветает кактус
    В груди умирает сердце

    На границе весны и лета
    На ступенях мертвого храма
    Дети играют
    В распил бюджета
    Позови меня кушать, мама
  5. #195
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    не пам"ятаю, може було, але.... ну і не забуваймо, що автор, чинний голова НСПУ, наш земляк

    До українців

    Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
    Я питаю в книжок, озираюсь на кожній сторінці:
    Де той рік, де той проклятий тиждень і день,
    Коли ми, українці, забули, що ми українці?

    І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
    І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
    І що ми на Вкраїні - таки український народ,
    А не просто населення, як це у звітах дається.

    І що хміль наш - у пісні, а не у барилах вина.
    І що щедрість - в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.
    І що є у нас мова, і що українська вона,
    Без якої наш край - територія, а не Вкраїна.

    Я до себе кажу і до кожного з вас - Говори!
    Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
    Запитайте у себе: відколи, з якої пори
    Почали українці себе у собі забувати?

    Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,
    У якому свідомості нашій збагнути незмога,
    Чим солодший од меду нам видався чад забуття
    Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

    Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як?
    Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата?
    Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,
    Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"?

    Українці мої! Як гірчать мені власні слова...
    Знаю добре, що й вам вони теж - не солодкі гостинці.
    Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
    Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

    Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!"
    Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:
    Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
    Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

    То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,
    І хіба не зотліє на тлін українство між нами,
    Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
    Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

    Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.
    Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
    Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил,
    Як не зраджена Вами, зневажена вами ВКРАЇНА...

    Віктор Баранов
  6. #196
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    від автора дуже харошого вірша "Переведіть мене через майдан" Віталія Коротича

    Офтоп:
    Переведiть мене через майдан,
    Туди, де бджоли в гречцi стогнуть глухо,
    Де тиша набивається у вуха.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан,
    Де все святкують, б'ються i воюють,
    Де часом i себе й мене не чують.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан,
    Де я спiвав усiх пiсень, що знаю.
    Я в тишу увiйду i там сконаю.
    Переведiть мене через майдан

    Переведiть мене через майдан,
    Де жiнка плаче, та, що був я з нею.
    Мину її i навiть не пiзнаю.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан
    З жалями й незабутою любов'ю.
    Там дужим був i там нiкчемним був я.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть мене через майдан,
    Де на тополях виснуть хмари п'янi.
    Мiй син тепер спiває на майданi.
    Переведiть мене через майдан.

    Переведiть...
    Майдану тлумне тло
    Взяло його у себе i вело ще,
    Коли вiн впав у центрі тої площi,
    А поля за майданом не було.

    1971 р.


    Каштани

    Хворі у вікна дивляться.
    Перед хворими
    Пролітають стрімко
    Розколотими світами
    І падають зеленими метеорами
    Каштани.
    Каштани відбиваються
    Більярдними кулями від землі,
    Підскакують перед очима
    Печальними,
    І падає листя.
    Червонії кораблі
    Та кораблі жовті
    Від віт відчалюють.
    У хворих білі обличчя.
    Їм сумно.
    Та вони посміхаються синьо,
    Коли жінка збирає в сумку
    Шоколадки каштанів
    Сину.
    Вони посміхаються,
    Забувши болі й кошмари,
    А потім сідають важко,
    Усе іде шкереберть.
    І каштани починають падати
    З землі на хмари,
    Та відбуваються інші події –
    Сильніши
    за смерть…
  7. #197
    Online
    Пасажир

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Напівпустий вагон метро,
    Що мчиться у безодню ночі.
    Він прошептав усім нутром:
    "Маленька, в тебе гарні очі..."

    І почалось... як ланцюжок:
    Обійми, зустрічі, букети...
    І в смс-ках усе "оk",
    Хоч фільм записуй на касету.

    Він кожен ранок на підйом:
    Казарми, форма до відбою...
    Подзвонить, скаже: "Тут дурдом...
    Все бісить! Скучив за тобою..."

    Вона на парах - він в думках.
    Їй смс від нього: "Хочу..."
    Вона: "Тримай себе в руках",
    А він їй: "В тебе такі очі..."

    Він приїжджає "раз на вік".
    Вона скоріше його залпом...
    "Хай захлинусь... хоч би не втік...
    Хоч би не встрелив автоматом..."

    А потім тижнями сама
    На кпп біжить по дозу.
    Він вийде, скаже: "Ти дарма..."
    Вона в метро ховає сльози.

    І розлилось кудись тепло,
    Скотились принципи дівочі...
    І кожен раз, коли в метро,
    Вона шукає його очі...

    Інна Головач.
  8. #198
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Євгенія Чуприна + Влад, пацієнт "Павловки"

    11

    33 – у стільки років
    розп’яли Христа,
    ділимо на три,
    отримуємо 11,
    значить, розп’яти Христа,
    це як розп’яти
    трьох одинадцятирічних підлітків.
    22 – стільки літер в єврейському алфавіті.
    Розлучаються єврейський письменник
    з єврейською поетесою,
    ділять меблі, дітей, книги
    і 22 дві літери алфавіту,
    і виходить 11.
    Але 11 може бути і
    без складних розрахунків,
    просто зустрінуться дві одиниці,
    стануть поруч.
  9. #199
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    nickeler, про 11 вересня забули написати х_х
  10. #200
    Offline
    модератор

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Как много тех, с кем можно лечь в постель,
    Как мало тех, с кем хочется проснуться...
    И утром, расставаясь улыбнуться,
    И помахать рукой, и улыбнуться,
    И целый день, волнуясь, ждать вестей.
    Как много тех, с кем можно просто жить,
    Пить утром кофе, говорить и спорить...
    С кем можно ездить отдыхать на море,
    И, как положено - и в радости, и в горе
    Быть рядом...Но при этом не любить...
    Как мало тех, с кем хочется мечтать!
    Смотреть, как облака роятся в небе,
    Писать слова любви на первом снеге,
    И думать лишь об этом человеке...
    И счастья большего не знать и не желать.
    Как мало тех, с кем можно помолчать,
    Кто понимает с полуслова, с полувзгляда,
    Кому не жалко год за годом отдавать,
    И за кого ты сможешь, как награду,
    Любую боль, любую казнь принять...
    Вот так и вьётся эта канитель -
    Легко встречаются, без боли расстаются...
    Все потому, что много тех, с кем можно лечь в постель.
    Все потому, что мало тех, с кем хочется проснуться.
+ Ответить в теме
Страница 20 из 36

Теги для этой темы