Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей403Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 18 из 39
Показано с 171 по 180 из 385.
  1. #171
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Чорнобиля гіркий Полин
    На серце ліг незримо й тяжко,
    І плине над землею дзвін
    Із тихим стогоном протяжно.

    То дзвонять дзвони не Хатині,
    Де слід лишила свій війна,
    Це стогнуть землі України,
    Де мирний атом не мина.

    Він впав смертельною росою
    На рай дібров, на зелень трав,
    Своєю чорною косою
    Провів по розмаїттю барв.

    І попелом покрились села,
    І згинуло усе живе.
    Пропали усмішки веселі,
    Замовкло птаство лісове.

    Лиш на отруєній землі
    Небачена розкрилась квітка -
    Про допомогу крик німий,
    Між попелом остання іскра.

  2. #172
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    народ, прохання - пишіть авторів віршів, майте совість.
  3. #173
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    nickeler, ну не знайшов. Самому цікаво. Можу сциль дати http://osvita.ua/school/lessons_summary/outschool/5366 Звідти копіпастив
  4. #174
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Sky, а чого я тоді найшла???
    автор уроку Фесенко С. "Чорнобиля гіркий полин на серце ліг незримо й тяжко…"
    може і вірш його.
  5. #175
    Offline
    Зануда

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Бродський


    Я всегда твердил, что судьба - игра.
    Что зачем нам рыба, раз есть икра.
    Что готический стиль победит, как школа,
    как способность торчать, избежав укола.
    Я сижу у окна. За окном осина.
    Я любил немногих. Однако - сильно.

    Я считал, что лес - только часть полена.
    Что зачем вся дева, если есть колено.
    Что, устав от поднятой веком пыли,
    русский глаз отдохнёт на эстонском шпиле.
    Я сижу у окна. Я помыл посуду.
    Я был счастлив здесь, и уже не буду.

    Я писал, что в лампочке - ужас пола.
    Что любовь, как акт, лишина глагола.
    Что не знал Эвклид, что сходя на конус,
    вещь обретает не ноль, но Хронос.
    Я сижу у окна. Вспоминаю юность.
    Улыбнусь порою, порой отплюнусь.

    Я сказал, что лист разрушает почку.
    И что семя, упавши в дурную почву,
    не дает побега; что луг с поляной
    есть пример рукоблудья, в Природе данный.
    Я сижу у окна, обхватив колени,
    в обществе собственной грузной тени.

    Моя песня была лишина мотива,
    но зато её хором не спеть. Не диво,
    что в награду мне за такие речи
    своих ног никто не кладёт на плечи.
    Я сижу в темноте; как скорый,
    море гремит за волнистой шторой.

    Гражданин второсортной эпохи, гордо
    признаю я товаром второго сорта
    свои лучшие мысли, и дням грядущим
    я дарю их, как опыт борьбы с удушьем.
    Я сижу в темноте. И она не хуже
    в комнате, чем темнота снаружи.
  6. #176
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Наталка Поклад
    "Полтаві"

    Неспішно історію пише пір*їна,
    сп*янівши від запахів трупів і зел...
    Полтаво, Полтаво, скажи Україні,
    чому над тобою і досі - орел.

    Чи не споряджала полків ти козачих,
    чи сурми твої не будили сплюхів?
    Полтаво, Полтаво, що спокій твій значить
    в цей час многотрудний спокути гріхів?

    Чи раю твого не стоптали чужинці,
    чи не поглумилися з пісні-клятьби?
    Полтаво, Полтаво, були українці,
    зосталися лиш яничари й раби.

    Тремтять у орла непотуплені кігті,
    а на Побиванці - бур*ян та осот.
    Полтаво, Полтаво, єдиний у світі,
    своєї Вкраїни не хоче народ.

    За безцінь збуває, вже намордувавшись.
    Величка збуває й Марусю Чурай...
    Ти - символ сваволі, бо дужчим був СТАРШИЙ...
    Полтаво, хоч нині вуста отверзай.

    Герби твоїх міст і полків гостроокі,
    в них барви свободи ще ясно горять.
    Знов чути здалека Мазепині кроки
    і над Калнишевським не гасне зоря.

    О, скільки синів дух твій кликали з пітьми,
    та перст височайший триножив той клич...
    Полтаво, якої потрібно ще відьми,
    щоб долю впізнати між мертвих облич?!
  7. #177
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ПОЧУЙ !

    Ти чуєш шепіт всесвіту довкруж?
    Бринить струмок, тривожно вітер свище,
    Мов прагне загасити попелище,
    В якім людських згорають сонми душ.

    Звучить космічна музика небес,
    У ній - мотиви смерті й перероджень,
    Падінь у прірву, злетів, нових сходжень -
    Усе, що поміщається на хрест.

    Бринить душа, ледь чутно, мов скрипаль,
    Котрий порвав всі струни у натхненні.
    Ці звуки, наче кров по наших венах,
    Пульсують в нас і манять душу вдаль.

    Почуй ці звуки! Відчини їм серце,
    Знайди свої утрачені сліди,
    Якими йшов крізь терня, не один -
    Із янголом, що знає усі дверці.

    Бринить космічна музика. Прозрій,
    Відкрий для неї радісно обійми,
    Якщо душа втомилася у війнах,
    Від нескінчених світу веремій.

    Хай біль життя, зростаючи стократ,
    В нас не заглушить звуків диво-світу -
    Світань, пташиних щебетів, барв літа,
    Закоханих сердець у зорепад...

    Світ не німий! Це диво розпізнати
    Спроможна лиш окрилена душа,
    Яка навчилась вірити, прощать
    Й не втратила спроможності сіяти!

    ХОДІМ ДО СВІТЛА!

    У всіх є власні життя арени,
    Хоча й людині так незбагнені.
    Ніхто не знає, що там, за рогом -
    Чи зустріч з чортом, чи милість Бога?

    Не бачать очі справжньої суті -
    Бо зір душевний в панцир закутий.
    Не знає серце, кого полюбить -
    Чи світлу душу, чи ту, що згубить?

    То шлях до пекла встеляють квіти,
    Зло любить маску добра носити,
    Слова лукаві щиро лунають -
    Чому так в світі? Ніхто не знає.

    Що б не чекало нас там, за рогом,
    Які б не були з терня дороги,
    В ім’я любові, життя заради -
    Ходім до світла, жадаймо правди!

    СИНЯ ПТАХА

    Ким буду сьогодні? А знаєш, таки синім птахом,
    Що в неба безодню за вітром злітає без страху,
    На Смарагдові Землі кидаючи тіні крилаті,
    По стежках потаємних бажаючи рай відшукати.

    У незнаних світах, переповнених суттю по вінця,
    І у маревах-снах я збираю знання по краплинці,
    Щоби мої вуста промовляли слова доброзичні,
    Аби свого хреста гідно я пронесла через Вічність.

    Розтікаюсь рікою по долях людей, що стрічаю,
    Проникаю стрілою крізь себе, крізь небо безкрає,
    Повертаю до рідного краю ключем журавлиним.
    Я в пошуках раю... Я біль, що вкладається в риму…
  8. #178
    Offline
    Зануда

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Єсєнін

    Мне осталась одна забава:
    Пальцы в рот - и веселый свист.
    Прокатилась дурная слава,
    Что похабник я и скандалист.

    Ах! какая смешная потеря!
    Много в жизни смешных потерь.
    Стыдно мне, что я в бога верил.
    Горько мне, что не верю теперь.

    Золотые, далекие дали!
    Все сжигает житейская мреть.
    И похабничал я и скандалил
    Для того, чтобы ярче гореть.

    Дар поэта - ласкать и карябать,
    Роковая на нем печать.
    Розу белую с черною жабой
    Я хотел на земле повенчать.

    Пусть не сладились, пусть не сбылись
    Эти помыслы розовых дней.
    Но коль черти в душе гнездились -
    Значит, ангелы жили в ней.

    Вот за это веселие мути,
    Отправляясь с ней в край иной,
    Я хочу при последней минуте
    Попросить тех, кто будет со мной,-

    Чтоб за все за грехи мои тяжкие,
    За неверие в благодать
    Положили меня в русской рубашке
    Под иконами умирать.
  9. #179
    Offline
    Здібна учениця

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Светлая печаль

    А ты не поверишь, но ангелы тоже с работы,
    Приходят под вечер, порою, изрядно устав.
    И их утомляют любые мирские заботы –
    Попробуй быть бодрым весёлым, весь день отлетав...

    А ты не поверишь, но ангелы крылья снимают,
    Идут, /ну, наверно, куда?/ прямиком сразу в душ,
    Пылинки и грязь аккуратно мочалкой смывают,
    Пытаясь /напрасно/ отчистить усталость из душ...

    А ты не поверишь, но ангелы, чайник, поставив,
    Садятся на кухне и, молча, глядят за окно.
    И думают – утром проснутся и, крылья, расправив,
    Пойдут-полетят на работу свою всё равно...

    А ты не поверишь, но ангелы плачут ночами,
    Припомнив какую-то /детскую? взрослую?/ смерть.
    И столько в слезах этих боли, горючей печали,
    О том, что помочь не смогли, не успев прилететь...



    Маргарита Родяхина
  10. #180
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Качая свет печально
    И тень твою бросая
    Фонарь глядит из темноты

    От снега город белый
    И никому нет дела
    Что от меня уходишь ты

    А вьюга как нарочно
    Кружится как нарочно
    Следы все больше занося

    Тебя окликнуть можно
    Еще окликнуть можно
    Но возвратить уже нельзя
+ Ответить в теме
Страница 18 из 39

Теги для этой темы