Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей403Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 17 из 39
Показано с 161 по 170 из 385.
  1. #161
    Offline
    Постійний відвідувач

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    "До Основ'яненка", Тарас Шевченко

    Б'ють пороги; місяць сходить,
    Як і перше сходив...
    Нема Січі, пропав і той,
    Хто всім верховодив!
    Нема Січі; очерети
    У Дніпра питають:
    «Де то наші діти ділись,
    Де вони гуляють?»

    [...]

    Не вернуться запорожці,
    Не встануть гетьмани,
    Не покриють Україну
    Червоні жупани!

    [...]

    Тілько ворог, що сміється...
    Смійся, лютий враже!
    Та не дуже, бо все гине,—
    Слава не поляже.

    Не поляже, а розкаже,
    Що діялось в світі,
    Чия правда, чия кривда
    І чиї ми діти.

    Наша дума, наша пісня
    Не вмре, не загине...
    От де, люде, наша слава,
    Слава України!

    1839


  2. #162
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ХАЙ СВІТ РАДІЄ -- ТИ У НЬОМУ Є!

    У морок сну занурюється світ...
    Все ближче край, за котрим невідомість,
    Куди Душа, зігнувшись від утоми,
    У свій останній вирушить політ.

    Аби навік зректися порожнеч,
    Себе пізнати в поступі невпиннім,
    І з каяттям за всі свої провини
    Тягар важкий позбутися із плеч.

    Від самовтеч, згорання і терпінь
    Іде Душа дорогами по колу
    І до стократ зростаючого болю
    Вертає знов, немов у власну тінь...

    Тоненька цівка тіні від Душі
    В могутню річку може розростися -
    Як прийде час і янголи у висях
    Напоять Душу в райському дощі.

    І не злякають темінь, прірва, край
    Душі, що прагне світла доторкнутись,
    І осягнути світу вищі суті...
    Та доки ТУТ - за грань не зазирай!

    Хай не міліє річище Твоє
    У веремії вічних перероджень,
    Міцніє дух у кожнім з нових сходжень
    І світ радіє - Ти ж бо в ньому є!...

    Як обрій замикає небом землю -
    Ми світу пізнаємо таїну.
    Занурюється світ у морок сну...
    Лише Душі окриленій не темно!

    ПОЧУЙ !
    Ти чуєш шепіт всесвіту довкруж?
    Бринить струмок, тривожно вітер свище,
    Мов прагне загасити попелище,
    В якім людських згорають сонми душ.

    Звучить космічна музика небес,
    У ній - мотиви смерті й перероджень,
    Падінь у прірву, злетів, нових сходжень -
    Усе, що поміщається на хрест...

    Бринить душа, ледь чутно, мов скрипаль,
    Котрий порвав всі струни у натхненні.
    Ці звуки, наче кров по наших венах,
    Пульсують в нас і манять душу вдаль.

    Почуй ці звуки! Відчини їм серце,
    Знайди свої утрачені сліди,
    Якими йшов крізь терня, не один -
    Із янголом, що знає усі дверці.

    Бринить космічна музика. Прозрій,
    Відкрий для неї радісно обійми,
    Якщо душа втомилася у війнах,
    Від нескінчених світу веремій.

    Хай біль життя, зростаючи стократ,
    В нас не заглушить звуків диво-світу -
    Світань, пташиних щебетів, барв літа,
    Закоханих сердець у зорепад...

    Світ не німий! Це диво розпізнати
    Спроможна лиш окрилена душа,
    Яка навчилась вірити, прощать
    Й не втратила спроможності сіяти!

    КРИХТА

    Як скаже світ - ти крихта у мені!
    Йому повім: душа моя - безмежжя,
    Йдучи вперед - не знаю я обмежень,
    Згораючи - воскресну знов в огні.

    Я - крихта, без якої бракне світу
    І сили, і потуги, і снаги,
    Я - крапля, без якої береги
    Ріку життя по вінця не наситять.

    Я - нота, без котрої не складе
    Маестро душ гармонії в акордах...
    Так, крихта я - та впевнена і горда,
    Яка до зір крізь терня все пройде!!!
  3. #163
    Offline
    ри?

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Всегда найдется женская рука,
    чтобы она, прохладна и легка,
    Жалея и немножечко любя,
    как брата, успокоила тебя.

    Всегда найдется женское плечо,
    чтобы в него дышал ты горячо,
    Припав к нему беспутной головой,
    ему доверив сон мятежный свой.

    Всегда найдутся женские глаза,
    чтобы они, всю боль твою глуша,
    А если и не всю, то часть ее,
    увидели страдание твое.

    Но есть такая женская рука,
    которая особенно сладка,
    Когда она измученного лба
    касается, как вечность и судьба.

    Но есть такое женское плечо,
    которое неведомо за что
    Не на ночь, а навек тебе дано,
    и это понял ты давным-давно.

    Но есть такие женские глаза,
    которые глядят всегда грустя,
    И это до последних твоих дней
    глаза любви и совести твоей.

    А ты живешь себе же вопреки,
    и мало тебе только той руки,
    того плеча и тех печальных глаз...
    Ты предавал их в жизни столько раз!

    И вот оно - возмездье - настает.
    "Предатель!"- дождь тебя наотмашь бьет.
    "Предатель!"- ветки хлещут по лицу.
    "Предатель!"- эхо слышится в лесу.

    Ты мечешься, ты мучишься, грустишь.
    Ты сам себе все это не простишь.
    И только та прозрачная рука
    простит, хотя обида и тяжка,

    И только то усталое плечо
    простит сейчас, да и простит еще,
    И только те печальные глаза
    простят все то, чего прощать нельзя...

    (с) Евгений Евтушенко
  4. #164
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Бернард пишет Эстер: «У меня есть семья и дом.
    Я веду, и я сроду не был никем ведом.
    По утрам я гуляю с Джесс, по ночам я пью ром со льдом.
    Но когда я вижу тебя – я даже дышу с трудом».

    Бернард пишет Эстер: «У меня возле дома пруд,
    Дети ходят туда купаться, но чаще врут,
    Что купаться; я видел все - Сингапур, Бейрут,
    От исландских фьордов до сомалийских руд,
    Но умру, если у меня тебя отберут».

    Бернард пишет: «Доход, финансы и аудит,
    Джип с водителем, из колонок поет Эдит,
    Скидка тридцать процентов в любимом баре,
    Но наливают всегда в кредит,
    А ты смотришь – и словно Бог мне в глаза глядит».

    Бернард пишет «Мне сорок восемь, как прочим светским плешивым львам,
    Я вспоминаю, кто я, по визе, паспорту и правам,
    Ядерный могильник, водой затопленный котлован,
    Подчиненных, как кегли, считаю по головам –
    Но вот если слова – это тоже деньги,
    То ты мне не по словам».

    «Моя девочка, ты красивая, как банши.
    Ты пришла мне сказать: умрешь, но пока дыши,
    Только не пиши мне, Эстер, пожалуйста, не пиши.
    Никакой души ведь не хватит,
    Усталой моей души».

    vero4ka
  5. #165
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    тож Верочка

    От меня до тебя
    Расстояние, равное лучшей повести
    Бунина; равное речи в поиске
    Формулы; равное ночи в поезде
    От Пивденного до Киевского вокзала.
    Расстояние, равное «главного не сказала».

    Я много езжу и наедаюсь молчаньем досыта.
    Мне нравится быть вне адреса и вне доступа.
    Я представляю тебя, гундосого,
    В царстве бутылок, шторок, железных прутьев -
    Спящим в купе, напротив.

    Это, собственно, всё, что есть у меня живого и настоящего.
    Ни почтового ящика, столь навязчивого, ни вящего
    Багажа; я передвигалась бы, будто ящерка
    Век, без точки прибытия, в идеале.
    Чтобы стук и блики на одеяле.

    Это суть одиночества - сколь желанного, столь бездонного.
    Это повод разоблачиться донага,
    Подвести итоги посредством дольника,
    Ехать, слушать колёса, рельсы, частоты пульса.
    Чтобы ты прочёл потом с наладонника
    И не улыбнулся.

    Чтобы ты прочёл, заморгав отчаянно, как от острого,
    От внезапного, глаз царапнувшего апострофа,
    Как в je t’aime.
    Расстояние, как от острова и до острова,
    Непригодных ни для рыбалок, ни для охот.
    Все маршруты лежат в обход.
  6. #166
    Offline
    Пророк

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    да, це одне з улюблених, колись даже в блозі викладала.
    цікаво шо такий намьок на полтаву, шо аж хочеться спитати, чи дійсно це ті самі вокзали? десь іще знаєте південний і київський вокзали?
  7. #167
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Ялина, Південний в Києві, а Київський помойму єсть в Москві. Але мені теж там Полтава мерещилась. Можна Верочку в ЖЖ спитать (думаю її цим задовбали вже )))) Верочка кстаь часто тусує в Кийові. так шо всьо може буть...
  8. #168
    Offline
    Частий гість

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ты ушел ускользнул от меня на ту сторону
    словно снег слезами в ладонь растаял
    я ищу тебя по бескрайнему городу
    и скучаю, скучаю, скучаю, скучаю

    опустевший дом приглашает к отдыху
    тишина отдается в стенах мурлыканьем
    я вожу руками по воздуху
    и глаза вижу - солнца бликами

    и сгущается воздух в ладонях шерсткою
    мокрый носик руки касается
    в каждом шорохе тебя чувствую
    представляю и получается

    растянулся во весь рост, невидимый
    лапкой с ниточкой вновь играется
    и я снова тихонько «кискаю»
    не от ветра же нить качается!

    а глаза его все следят за мной
    кот мурлыкает и печалится
    ведь он рядом, он здесь, со мною он
    только с ним никто не играется…

    ходит хвостиком по следам моим
    все высматривает себя - нового
    чтобы мне не разминуться с ним
    кем вернется в мой дом снова он?

    я узнаю в миг, зацелую с охами
    заласкаю. о боже, как я скучала!
    ничего, что ко мне ты вернулся крохою
    мы с тобой опять все начнем сначала.

    снова будут руки с царапками
    я усну под твое мурчание
    ты обнимешь мой пальчик лапками
    ….так закончится отчаяние….



    …не грусти обо мне,
    не тревожься, не плачь ты,
    я ещё не прожил
    девять жизней кошачьих,
    я ещё не успел надышаться весной,
    я ещё не хочу расставаться с тобой…

    Я чуть-чуть отдохну в мире радуг чудесных,
    я с друзьями спою там весенние песни,
    я чуть-чуть отосплюсь, я о боли забуду,
    И тогда я вернусь! И мы счастливы будем!
  9. #169
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    завдяки хорошим людям, друзям і бойовим товаришам дізналась про такого поета і прозаїка, нашого земляка, а нині очільника Київської міської організації НСПУ Віктора Баранова. краще пізніше, аніж ніколи вікрити для себе цю поезію.

    Якби у часи Стефаника існував інтернет
    то пан Василь не мовчав би
    предовгих шістнадцять літ,
    бувши не годен вступити у слово,
    що випекло б серце йому дотла
    в розтерзаному Покутті.

    Якби у часи Стефаника був інтернет,
    То пан Василь
    Розсилав би по цілому світу
    своє непроказане слово,
    своє розтерзаннґ, свій тлум;
    І може хтось би й натрапив
    на сайт vasylstefanyk.com.ua,
    і спробував би відчути
    Стефаників біль
    в електронному варіанті.
    Та тільки у нас ніколи
    не було б Василя Стефаника
    якби у часи Стефаника
    існував інтернет.

    ****

    Пошехлими від спраги губами
    симовляєш "вода" -
    і здається, що чуєш
    дзюрчання струмка у поблиззі.

    Загнаним серцем проказуєш "зрада" -
    і не хочеться вірити
    в постріл,
    що ляскає поза спиною.
  10. #170
    Offline
    ри?

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Вот так всегда, всегда как только
    Я кого-то полюблю,
    Как только паруса наполню кораблю,
    Он уплывает от меня и так всегда.
    Желанье тайное моё не быть одной,
    Я за него всегда плачу тройной ценой,
    Ночами долгими без сна...
+ Ответить в теме
Страница 17 из 39

Теги для этой темы