Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей403Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 16 из 39
Показано с 151 по 160 из 385.
  1. #151
    Offline
    Зануда

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Мандельштам


    Мастерица виноватых взоров,
    Маленьких держательница плеч,
    Усмирен мужской опасный норов,
    Не звучит утопленница-речь.

    Ходят рыбы, рдея плавниками,
    Раздувая жабры. На, возьми,
    Их, бесшумно окающих ртами,
    Полухлебом плоти накорми!

    Мы не рыбы красно-золотые,
    Наш обычай сестринский таков, -
    В теплом теле ребрышки худые
    И напрасный влажный блеск зрачков.

    Маком бровки мечен путь опасный...
    Что же, мне, как янычару, люб
    Этот крошечный, летуче-красный,
    Этот жалкий полумесяц губ.

    Не серчай, турчанка дорогая,
    Я с тобой в глухой мешок зашьюсь,
    Твои речи темные глотая,
    За тебя кривой воды напьюсь.

    Ты, Мария, - гибнущим подмога
    Надо смерть предупредить, уснуть.
    Я стою у твердого порога -
    Уходи, уйди, еще побудь!..

  2. #152
    Offline
    Серега...

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Проклинайте меня, проклинайте

    Проклинайте меня, проклинайте,

    Если я вам хоть слово солгал,

    Вспоминайте меня, вспоминайте,

    Я за правду, за вас воевал.

    За тебя, угнетенное братство,

    За обманутый властью народ.

    Ненавидел я чванство и барство,

    Был со мной за одно пулемет.

    И тачанка, летящая пулей,

    Сабли блеск ошалелый подвысь.

    Почему ж от меня отвернулись

    Вы, кому я отдал свою жизнь?

    В моей песни ни слова упрека,

    Я не смею народ упрекать.

    Отчего же мне так одиноко,

    Не могу рассказать и понять.

    Вы простите меня, кто в атаку

    Шел со мною и пулей сражен,

    Мне б о вас полагалось заплакать,

    Но я вижу глаза ваших жен.

    Вот они вас отвоют, отплачут

    И лампады не станут гасить...

    Ну, а батько не может иначе,

    Он умеет не плакать, а мстить.

    Вспоминайте меня, вспоминайте,

    Я за правду, за вас воевал...

    Нестор Махно. 1921



    СИЛЬНО!!!!!!!
  3. #153
    Offline
    Постійний відвідувач

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    2100

    1
    в досить-таки мерзотному,
    рівно дві тисячі сотому,
    із потойбіччя Місяця
    /ріжками вниз – пейсатого/,
    вірша тобі писатиму:
    хай непоети бісяться!

    вроками_болем_сказами –
    більма зірок над базами
    /конкретизую – сучі!/.
    як тобі в тому Києві –
    він мені мозок виїв, і...
    я за тобою скучив…

    2
    Київ тепер провінція.
    повен по самі вінця я
    /псевдо/глямурних вражень.
    та, попри щем_лещата.com,
    перехворів Хрещатиком,
    Києве – друже_враже!

    кара ліричним способом
    /Tatchyn... it is impossible!/:
    Місяць – до шиї – лезом!
    вірую в кров_і_тіло! …ця
    відстань на двох не ділиться,
    бо у остачі безум.

    3
    міжособистий вакуум
    я татуюю знаками
    і у безмежжя вию!
    пообіцяй любов мені
    в місті людської повені,
    щоб обломився Київ!

    без варіянтів граю я:
    літери ділять зграєю
    трагікомічне серце!
    все, що до тебе складено,
    пахне вином і ладаном –
    я без вагань би стер це!

    4
    ці небеса – недоєні!
    скіф не чумак, а воїн! і
    егоцентрично тужить.
    маю одне пояснення
    в місті нудьги_й_ув’язнення…
    Києве – враже_друже!

    винен у всьому він… і ця…
    як її… з_Бугу_Вінниця.
    тільки у кров не всотуй –
    місто, куди дійти мені
    /іменем неба_вимені!/
    в рік двадцять_сотень_сотий.


    двадцять восьме


    1
    пробитий кількома кулями навиліт,
    з маренням▪про▪тебе на денці мозку,
    я хилитаюся в ячмінних хвилях,
    чоловік із воску.

    наліпити б з того воску зо сто свічок!
    і щоночі палити в твоє ім’я,
    щоб не чути ячменю:
    нічо-о-о-о...
    нічо-о-о-о-о-о-о-о...
    врешті-решт, це нічого, що ти не моя.

    2
    врешті-решт, це смертельно.

    і слива▪ніч
    /аж перестигла! – липка і чорна!!/
    вдосвіта червивіє не мені,
    бо мене вготовано в Божі жорна.

    3
    і це не апокриф – до виднокраю
    пришито шматок нічиєї землі.
    як тобі мається, коли помирає
    чоловік зі слів.

    і які ти привласнювала світи
    /баден-бадени, вінниці чи ітаки/,
    коли кулеметний вогонь засвітив
    людську фотоплівку лобової атаки.

    4
    мені, непричетному, тепер байдуже –
    і не тільки те, що вбивало мене,
    а й хто кого любить,
    чи хто за ким тужить
    на найщасливішій із планет!

    де і не віриться у сокровенне,
    доки не глянеш на все згори.
    а там – затискає листами вени
    чоловік із рим.

    5
    український gulfstream протікає степами.
    і я вливаюсь до цього потоку,
    в той час як Господь ворушить губами,
    збираючи зерна зі свого току.

    6
    та мій глобус в руках твоїх
    все ще крутиться!
    і на ньому незміряно білих плям!
    допоки ніхто із чужих не втрутився,
    вклонися моїм ячмінним полям.

    хай тобі раюється серед снив,
    як ніколи до цього – бо це ж за двох!
    я тобі – народжений восени.
    ти мені – увічнений status quo.

    7
    де усе зостається отак як є:
    телефони, адреси, міста, краї.
    хтось унеможливлює не моє,
    а твоє з моїм.

    і що тобі лишається – так це прийти,
    і смиренно чекати щербату повню,
    що неквапом викотиться
    під лейтмотив
    імені мого
    28
    ж
    о
    в
    т
    н
    я


    Сергій Татчин
  4. #154
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    В пыльной Москве старый дом в два витражных окошка
    Он был построен в какой-то там –надцатый век.
    Рядом жила ослепительно-черная Кошка
    Кошка, которую очень любил Человек.

    Нет, не друзья. Кошка просто его замечала –.
    Чуточку щурилась, будто смотрела на свет
    Сердце стучало… Ах, как ее сердце мурчало!
    Если, при встрече, он тихо шептал ей: «Привет»

    Нет, не друзья. Кошка просто ему позволяла
    Гладить себя. На колени садилась сама.
    В парке однажды она с Человеком гуляла
    Он вдруг упал. Ну а Кошка сошла вдруг с ума.

    Выла соседка, сирена… Неслась неотложка.
    Что же такое творилось у всех в голове?
    Кошка молчала. Она не была его кошкой.
    Просто так вышло, что… то был ее Человек.

    Кошка ждала. Не спала, не пила и не ела.
    Кротко ждала, когда в окнах появится свет.
    Просто сидела. И даже слегка поседела.
    Он ведь вернется, и тихо шепнет ей: «Привет»

    В пыльной Москве старый дом в два витражных окошка
    Минус семь жизней. И минус еще один век.
    Он улыбнулся: «Ты правда ждала меня, Кошка?»
    «Кошки не ждут… Глупый, глупый ты мой Человек»

    Саша Бес
  5. #155
    Offline
    ри?

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Офтоп:
    nickeler, ооо, Бес якраз в настрій і тон. Мерсі, мон амі.


    По улице моей который год
    звучат шаги - мои друзья уходят.
    Друзей моих медлительный уход
    той темноте за окнами угоден.

    Запущены моих друзей дела,
    нет в их домах ни музыки, ни пенья,
    и лишь, как прежде, девочки Дега
    голубенькие оправляют перья.

    Ну что ж, ну что ж, да не разбудит страх
    вас, беззащитных, среди этой ночи.
    К предательству таинственная страсть,
    друзья мои, туманит ваши очи.

    О одиночество, как твой характер крут!
    Посверкивая циркулем железным,
    как холодно ты замыкаешь круг,
    не внемля увереньям бесполезным.

    Так призови меня и награди!
    Твой баловень, обласканный тобою,
    утешусь, прислонясь к твоей груди,
    умоюсь твоей стужей голубою.

    Дай стать на цыпочки в твоем лесу,
    на том конце замедленного жеста
    найти листву, и поднести к лицу,
    и ощутить сиротство, как блаженство.

    Даруй мне тишь твоих библиотек,
    твоих концертов строгие мотивы,
    и - мудрая - я позабуду тех,
    кто умерли или доселе живы.

    И я познаю мудрость и печаль,
    свой тайный смысл доверят мне предметы.
    Природа, прислонясь к моим плечам,
    объявит свои детские секреты.

    И вот тогда - из слез, из темноты,
    из бедного невежества былого
    друзей моих прекрасные черты
    появятся и растворятся снова.

    Белла Ахмадулина
  6. #156
    Offline
    Зануда

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    от ще таке як гарний вірш:

    Нежнее нежного
    Лицо твое,
    Белее белого
    Твоя рука,
    От мира целого
    Ты далека,
    И все твое -
    От неизбежного.

    От неизбежного
    Твоя печаль,
    И пальцы рук
    Неостывающих,
    И тихий звук
    Неунывающих
    Речей,
    И даль
    Твоих очей.

    Мандельштам.
  7. #157
    Offline
    2.0

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Я устал от двадцатого века
    От его окровавленых рек.
    И не надо мне прав человека
    Я давно уже не человек

    Я давно уже ангел наверно
    Потому что печалью томим
    Не прошу чтоб меня легковерно
    От земли что так выглядит скверно
    Шестикрылый унес серафим

    Вл. Соколов

    вибачте шо без ком. перенабирала з блокнота. в тирнеді такого нема. ((((
  8. #158
    Offline
    Зануда

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    Згадав ще це

    От легкой жизни мы сошли с ума:
    С утра вино, а вечером похмелье.
    Как удержать напрасное веселье,
    Румянец твой, о нежная чума?

    В пожатьи рук мучительный обряд,
    На улицах ночные поцелуи,
    Когда речные тяжелеют струи
    И фонари, как факелы, горят.

    Мы смерти ждем, как сказочного волка,
    Но я боюсь, что раньше всех умрет
    Тот, у кого тревожно-красный рот
    И на глаза спадающая челка.

    О. Е. Мандельштам
  9. #159
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ЛАБІРИНТАМИ СЕРЦЯ

    Ось знов в мою оселю тінь журлива
    У гості рветься, наче до подруги.
    Я чую її поступ в шумі зливи,
    Що крок один - то глибша моя туга.

    Журлива тінь через віконну раму
    Майнула непомітно й тихо сіла.
    І раптом, наче марево з туману,
    З цієї тіні вийшов образ милий.

    Ти був так близько, погляд твій іскрився,
    Зробила крок - а ти, мов за межею...
    Так янголи жартують в небовисях
    З моєю засумнілою душею.

    Мені здавалось - щастя наше поруч,
    В пітьмі навколо ми до світла йтимем.
    Летить мій погляд в небо неозоре,
    Туди, де оживають мої рими.

    Туди, де світла доля й ніч велична
    І день зорить, дарує благодаті.
    Почуй мене - тебе, Коханий, кличу
    Принад любові разом скуштувати!

    Мене розлука більше не лякає,
    Нестримно в далечінь стремлюся зором.
    Журлива тінь поволі відступає
    В обійми ночі... Ти повернеш скоро!

    Так вабить шлях, якого не збагнути,
    По лабіринтах серця йду невпинно
    І прагну відшукати Половину,
    З якою я одною стану суттю!

    ВЧУСЯ КОХАТИ!

    Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
    Час поміж нами мені видається Пілатом.
    Сумом міжряддя віршів запорошує січень,
    Я зазираю у небо, немов в твої вічі.

    Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
    Прагну одвіти знайти, та мовчання печаті
    Досі лежать тягарем непосильним на долі,
    Доки свої відшукаємо істинні ролі.

    Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
    Знаю, розлуки ріка поміж нами - розплата.
    Янголи крилами тихо торкаються вікон,
    Аби збагнути, чи я ще до болю не звикла.

    Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
    Йду в невідомість, неначе до власної страти.
    Душу, де війни вирують і вічні протести,
    Прагну любов'ю зігріти й до тебе живою донести.

    Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
    Тіні у небо душа відкидає крилаті,
    Вічність неспокою крилонька ті обпалила,
    Та не скорила ще, духу мого не скорила!

    Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся чекати...
    Вірю у те, що усупереч темним закляттям,
    Через холодні пустелі облудного світу -
    Буде довіку кохання між нами горіти!

    Вчуся чекати, мій Любий, я вчуся кохати...

    Я - ДУША У ЖІНОЧОМУ ТІЛІ

    Жінка я? Ні! Я - Душа, що в жіночому тілі
    Мусить крізь терня світів до зірок прориватись.
    Хто і за що на цю Душу поставив печаті? -
    З неба чатують всіх янголів погляди пильні...

    Важко не зрадити власну Божественну сутність,
    Надто, коли з моїх крил залишилося шмаття,
    Добрій лишатись й тоді, як лунають прокляття,
    В світі облуд повертатись до істин забутих.

    Долі стрімка течія викидає на скелі,
    Демони ринулись - прагнуть мене вполювати,
    Болю рубіж перетнула, прорвала всі грати,
    В пошуках вічних своєї під небом оселі...

    Янголи очі відводять - не страшно спіткнутись.
    В серці гірчить - це ж Душа омивається світлом!
    В миті зневіри рятуюся в щирих молитвах,
    Вірю - до неба крильми неодмінно торкнуся!

    Долю напишу у віршах лише життєствердних
    І розфарбую в палітрі барвисто-гарячій,
    Буду всміхатись й тоді, як Душа моя плаче,
    І без страхів в невідомість ступатиму твердо.

    Знаю - я тільки Душа, що в жіночому тілі
    Прагне крізь терня дійти до одвічного раю -
    Лиш не затьмарити б світла, котре в мені сяє,
    Лиш би не втратити янголів з неба прихильність!

    ДИВО СТАЛОСЯ!

    Так довго в долі я тебе вимолюю -
    І диво сталося.
    Тобою серденько вже поневолене,
    Я закохалася!

    Над нами неба синь уже розвиднілась,
    Послала милості.
    Це дивовижно є - спивати ніжності,
    В ній розчинитися.

    Тебе я поглядом могла б запестити
    Аж до потьмарення.
    В солодких спогадах, мов птах, воскреснути
    Десь по-під хмарами.

    Мені з'явився ти, це безумовно є
    Дарунком вічності.
    Від божевільності чуттів наповнення
    Я знову свічуся.

    Душепроникнення не вбити відстанню
    І заборонами.
    Нам треба звикнути - кохання істинне -
    Поза кордонами!

    Я окунаюся у ночі місячні
    В чуттєві спогади...
    Не серці висікла тобі освідчення
    Й подяку Богові!
  10. #160
    Offline
    Новачок

    Re: Вірші, що зачіпають душу...


    ГЕРОСТРАТ
    Василь Симоненко

    Нащо мене засуджено до страти?
    Нікчемні люди, ваш нікчемний суд
    Не обезглавив слави Герострата —
    Я єсьм живий, і я творю свій труд!

    Забуті зодчі, мулярі забуті,
    І прахом взято скульптора ім'я.
    На попелі їх дум встаю, із каламуті,
    Іду у всесвіт і в безсмертя я.

    Кляніть мене, кривіться від огиди,
    Несіть мені прокльони і плювки —
    Вже чорна слава вбивці Артеміди
    Мені під ноги кинула віки!

    Ви всі — ніщо. Ваш труд, і ваші болі,
    І ваші мрії — порох все і тлін!
    Над вами — я. Вулкан моєї долі
    Веде мене крізь хаос поколінь.

    Над світом галасливим і патлатим,
    Що чварами гуде і клекотить,
    Затис я в жмені божевільний атом,
    І слава мені груди лоскотить.

    Творіть красу! Дерзайте і не спіте!
    Та пам'ятайте, що над вами — я,
    Готовий все убити і спалити,
    Щоб обезсмертити своє ім'я.
+ Ответить в теме
Страница 16 из 39

Теги для этой темы