Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей303Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 115 из 137
Показано с 1,141 по 1,150 из 1370.
  1. #1141
    Offline
    ри?

    Re: А люди, взагалі, читають?



  2. #1142
    Offline
    HamRadioAmateur

    Re: А люди, взагалі, читають?


    нуднувате перше метро, проте - перше, ще є ціла серія: приквел і сіквел, різні варіації різних метро: С.Петербург, Київ ("Война кротов"), та інше, особисто мені більш всього з серіїї "метро" сподбався "Сєвер". От прада не читаю здебільшого, слухаю.
  3. #1143
    Offline
    Новачок

    Re: А люди, взагалі, читають?


    а мені саме перше метро (теж слухала) сподобалося. тільки здалося затягнутим і - звичайно - дууууже похмурим... А так - добротне чтиво з непередбачуваним сюжетом.
  4. #1144
    Offline
    ри?

    Re: А люди, взагалі, читають?





  5. #1145
    Offline
    Філософф

    Re: А люди, взагалі, читають?


    А я оце Корчинського "Війну в натовпі" дочитую. Неоднозначне у мене відношення до цього персонажа, тому і книжку вирішив почитать. Доволі цікава інтерпретація історичних подій, що відбувалися і пов'язані з Україною останніх років Союзу-перших років Незалежності, яка як мінімум ма право на життя.
    І ще таке питання. Хто знайомий з творчістю Забужко. Десь прочитав думку, що варто починати з її публіцистики, вона набагато краща за прозу. Чи це і справді так?
  6. #1146
    Offline
    HamRadioAmateur

    Re: А люди, взагалі, читають?



  7. #1147
    Offline
    Пророк

    Re: А люди, взагалі, читають?


    Ответ Сообщение от Олесь Посмотреть сообщение
    Хто знайомий з творчістю Забужко. Десь прочитав думку, що варто починати з її публіцистики, вона набагато краща за прозу. Чи це і справді так?
    Читала і прозу і публіцистику. Явно не легке чтиво, хоча подобається. Мені краща проза. Краща і легша.
  8. #1148
    Offline
    2.0

    Re: А люди, взагалі, читають?


    Олесь, "Дослідження" її не втяла. А от "Музей покинутих секретів" - саме воно. Мене дуже торкнуло. Хоча зараз мода про це писати, про упа і всьо такоє. До речі, в цій книзі Оксана Стефанівна малость піддьорнула Ліну Василівну. На що та відповіда випадом в інтерв"ю, і отримала черговий рикошет від Забуні. чекаємо прадалженія )))
  9. #1149
    Offline
    ри?

    Re: А люди, взагалі, читають?


    Цікавий людь, котрий підіймає настрій, коли він на нулі.
    ___________________________
    Чемоданы
    У меня раньше была такая комната. Такая комната, где сидели все мои обидчики. Родственники (близкие и не очень), бывшие бойфренды, так называемые друзья и другие официальные лица. В эту комнату я заходила каждый день перед сном, она существовала только в моей башке. Люди там сидели по стеночкам на узких неудобных лавочках и всем им я рассказывала, что они потеряли и как им теперь до крови предстоит искусать собственные локти.

    Пусть плачут те, кому мы не достались. Пусть сдохнут те, кто нас не захотел.


    Они сидят такие, а я захожу. Очень красивая, очень. Тонкая, с хрупкими запястьями, летящие волосы, в глазах успех. Они все, глядя на меня, очень сожалеют, просто очень. Разговоры с ними точно не помню, но суть в том, что Алеся придет и всех накажет. Всех очень жестоко накажет. Отвечаю им всем хлестко, иронично, с хорошо поставленным юмором. Они теряются, что мне теперь сказать. А что скажешь, тут и так все понятно. Разговор котлет с небом. Все это немного напоминает прогулку на танке, я сижу в прицепе (чтобы было лучше видно) и грожу всем оттуда кулаком.

    Или я пою песню на сцене какую-нибудь очень красивую песню, танцую при этом невероятно, как Майкл Джексон в клипе Jam, очень красивая, запястья еще тоньше, в глазах отражения каждого лица, сидящего в этом чертовом зрительном зале, где собрались мои обидчики. Бенефис Алеси Петровны «Я же вам говорила!», дополнительный четвертый концерт в Кремле, торопитесь, билетов нет вообще.

    В свой день рождения я как-то раз получила одну смс. В ней были поздравления от одного человека. Я читала эту смс и думала только об одном: как же, блин, жалко, что она не пришла пару-тройку лет назад. Как же жалко, потому что вот сейчас я ничего не чувствую уже, ничего. То, что было – прошло вообще. Я и не заметила, когда закончилось чувство ужасной обиды, которое не должно было закончиться никогда. Нет никаких ощущений, нет радости, волнения, нигде не вспыхнуло и не зажглось. Будто бы я полено и этому полену пришло сообщение от дерева. Кстати, я тогда и вспомнила про ту комнату. Дерево там тоже было посажено. И обнаружила, что в комнате пусто вообще. Оказывается, уже не осталось никого. Ключ давно утерян и я туда сто лет не заходила. То ли забыла, то ли дел было много. И вот эти огромные чемоданы обид – они тоже пустые. Я давно уехала из места, где тщательно упаковала ручную кладь, а мои попутчики уже вышли на своих станциях. А мне все кажется, что мы в одном вагоне на соседних полках. Человека можно обидеть только тогда, когда он хочет обижаться. Когда ему выгодно быть обиженным. А если у человека нет необходимости оставаться несчастным и обделенным, то он этого или просто не заметит, или пошлет в жопу, быстро позабыв.

    Бывает такое, что встречаешь вдруг на улице своего бывшего. Как раз в такой день, что вчера ты упала с лестницы, когда вешала шторы и ударилась глазом. Утром проснулась еле-еле, голова трещит, завтракать дома нечем. Вышла в чем была на пять минут за хлебушком, коленки на штанах, на голове вавилон, под глазом синяк. Думаешь еще: надо бы бутылки выкинуть от вина, а то уже три месяца со дня рождения валяются. И елку. И вот ты такая идешь, бутылки в сеточке, а навстречу он. И ведь ничего не докажешь, ничего. Лучше бы в этот момент случился нереальный взрыв самой водородной бомбы и всю улицу разметало на мелкие атомы. Так вот. Что хочу сказать. Я сейчас не знаю ни одного человека на свете, которого бы побоялась встретить в таком виде. С елкой. А как Майкл Джексон в клипе Jam я частенько танцую перед зеркалом в трусах и там не отражается никто, кроме меня. Я сама по себе ништяк, а не потому что надо кому-то ништяком казаться.

    Когда моя мама говорит что-то такое, что несовместимо с жизнью, то я думаю, что очень хотела бы, чтобы мои дети мне все прощали. Любое слово, особенно когда стану старая и буду говорить что-то такое, что несовместимо с жизнью.

    И вообще. Пусть нам прощают так, как мы прощаем им. Потому что мы тут все ужасно слабые и падкие на мелочные поступки. И не надо носить с собой эти дурацкие чемоданы. Хотя бы потому, что если руки заняты чем-то плохим, то в них невозможно взять что-то хорошее.

    http://eprst2000.livejournal.com/139422.html#cutid1
  10. #1150
    Offline
    2.0

    Re: А люди, взагалі, читають?


    Ну от, прийшла осінь і поперло чтиво. може комусь буде цікаво...
    "Під куполом" Стівен Кінг
    за обсягом, це Забужко номер два. хтось каже, затягнуто (канечно, 1100 сторінок), але як на мене там і динаміка, і психологізм, і вивіреність фактів. смисл такий, що на місто ні з того ні з сього опускається купол і от через те, що місто ізольоване відбувається розгул тиранії містечкового можновладця і його посіпак. найбільш мене подивувало, що в Росії перекладу нема і досі, нібито його очікують на листопад. І нібито русскім не до смаку виписаний образ міського голови-тирана. Зрештою, через його бажання всевладдя в закритому просторі руйнується все і гинуть всі. І порятунок неможливий в принципі, ібо невідома причина. І от якби причина була невідомою до кінця, було б запитання, але б було і ще цікваіше. А так власне, походження куполу, як написав хтось в своїй рецензії, притягнуте за вуха. Зрештою, після цієї книги я тиджень не могла читати нічого, проживала моменти за Дейла Барбару (головного "хорошого героя"), намагалась розібратися з мотивацією жорстокості копів, поза книгою додумувала долю обдовбаного Майстра і купи інших героїв... а їх там багато. Така батальна картина. Глобальна праця короля жахів, але й крутий психологічний харч. Дещо передбачуване, інше - ні. Однак вистачає і сюрпризів. Для любителів Кніга - саме то, хотя дядька вже пише давно, але броня його кріпка. Амінь )))
    Мюріель Барбері. "Елегантна їжачиха"
    Цю книгу мені порадили. І я вдячна що порадили. Бо щойно, з першої сторінки там звучали ті запитання, які мені близькі. Трохи пафосно подекуди Мистецтво писане з великої літери, шо в принципі іноді карьожить. Але ідея прихованої сутності різних людей, які потім добирають ключі одне до одного - це цікаво. Кінець - неочікуваний. Взагалі. Саме такий кінець. Тому розкривати його не буду. Єдине, що напевно піде цей роман передуміс особам жіночої статі, або тим чоловікам, які розмірковують про мистецтво. Аж надто жіноче це письмо. Однак, при всій повазі до Євгенії Кононенко трохи шпорталась об переклад, який вона зробила.
    Стівен Кінг. "1922"
    Да, я пішов по Кінгу. І планую це робити далі. Бо він крутий. Так от, це одна з чотирьох повістей у книзі "Повна темрява, без зірок" що вийшла у КСД. Це бомба. Як то любить дядечко Кінг, ти не розумієш в кого шиза і чи то шиза взагалі. Для затравочки скажу, що батько з сином вбивають свою дружину і матір, і от шо їм після того буде - і є сповідь батька. Тут кінець не те щоб передбачуваний, але да, всє умєрлі. А от шлях від звичайної родини до повного краху простежити дуже цікаво.
    Такво коротко. бо я не вмію писати рецензій з алюзіями і порівняннями,то мені часу бракує, то мозгу ))
+ Ответить в теме
Страница 115 из 137

Теги для этой темы

,

Просмотреть облакого тегов