Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей11Благодарности
  • 9 Сообщение от ХмаркА
  • 1 Сообщение от Андр.
  • 1 Сообщение от Руда
+ Ответить в теме
Показано с 1 по 8 из 8.
  1. #1
    Offline
    Інколи буваю
    Smile

    Сповідь....собі....


    Вечір – синонім самоти. Одягаєш халат, йдеш до ванної кімнати на чергову сповідь. Плачеш, виговорюєшся. Бо я, як і кожен із нас, грішниця. Та я ще є, відчуваю всією плоттю свою нематеріальну суть і прагну її не втратити.
    Майже всі ми ходимо до церкви на вінчання друзів, чи то пак, на своє, з радістю святимо паски та крашанки або натовпом галасливих селян йдемо на екскурсію, клацаючи фотоапаратами і, подекуди забуваючи, матюкаємося. І так радісно посміхаються бабусі, думаючи:” Віруючі!” Дивно тільки, як не плигають крашанки з кошиків, не починається нервове тремтіння від незграбного виходу диявольського з нашого людського. Ми куримо за рогом, бідкаємося, як погано від випитого вчора і згадуємо, як же звали вчорашнього ноу-хау-коханця. Але, перехрестившись, переступаємо поріг храму Божого в надії, що дослухаємо службу і приручене дияволеня нас не викаже. Радісно скинувши хустки, ми йдемо додому, свято увірувавши, що чисті. Тепер можна починати життя з чистого аркуша …до наступної неділі.
    Не можна стверджувати напевне, та колись, мабуть, усе було чистішим, світлішим. І натовп налічував безліч особистостей, а не скидався на однорідну гливку речовину. Душі були цнотливі, легкі, їм подобалося співіснувати з людством, вони прагнули відчуттів, бажань, любові та турботи. А тепер їх занехаяли. Людина тверезо і сумлінно вбиває в собі душу, травить її вульгарними бажаннями і продажним коханням. Позбувшись неповторності душі, зрадивши її, ти не можеш називатися особистістю, індивідумом. Ти – тканина, неякісна та з недоліками. Ми – брудна нація. Ми в’янемо, немов пожовкле осіннє листя. Що важливо – в’янемо, гниємо, псуємося всім колективом, дружно, не розпізнавши серед гнилі особистість.
    Всі наші біди – від нас самих. Ми вже не можемо хотіти, ми не керовані собою. Ми завчаємо заповіді Божі, не вникаючи у зміст, а залишаємо після себе гріхи крок за кроком. Ми ховаємо гроші, коштовності зберігаємо в далекому підвалі банку. Не розуміємо, що час зберегти душу, і пошкодувати, що це можливо тільки самостійно. Ми створюємо сім’ї, народжуємо дітей, посміхаючись при цьому що вихідних гостям-друзям. Душа є завжди. Навіть тоді, коли одружилися, бо батьки вирішили, народили, бо третій аборт не встигли зробити вчасно. А душа, вона всі десятки років подружнього життя кохає колишнього однокласника і ночами плаче, сумуючи за першою вбитою дитиною від нього ж. Конкретніше?.. Розповісти вам про душі, що відчувають вони при цьому? Як страждають від безглуздих наших вчинків? Деякі вже можу не догледіти, бо, пробачте, надто маленькі і безколірні, за броньованими дверима сумління їм читаєте біблію для очищення, забуваючи, що треба лише відкрити вікно, впустити з повітрям світло. Своя…щастить: іще дає про себе знати.
    Зрада… Чи рахував хто, скільки за життя зраджував друга, дружину, коханого? Рахують чомусь чужі зради, про свої на час забуваючи. Але коли вони такі…незабутні. Коли зрада – шалена і незабутня, коли вона – сенс життя і твої/мої найсуттєвіші мрії.
    …У такі хвилини я відчуваю себе найрозпуснішою, зрадливою, невірною. Мені соромно за ці поцілунки, обійми, пристрасть, за свій палкий пристрасний погляд, на жаль, щирий! І я цілую одного, а думаю про… ці приємні пестощі і …про іншого. І щось в цих думках визначено зайве, і щось мене гнітить. Проте враз мої сумніви розвіює незабутній, якийсь особливий поцілунок. Здається, цілуєшся до забуття. В оточенні безглуздого захвату ми приречені на зраду, ми раби поцілунків і своїх потаємних прагнень. А які ті прагнення? Лиш одне одного та тілом до тіла міцніше пригорнутися.
    “Між нами ніж “,- співає Карпа. А між нами – безодня. В цій безодні наші кохані люди. Вони іноді виринають в пам’яті, мусолять мозок, подібно людям, що тонуть в глибокій стрімкій ріці, з останніх сил махають руками, щоб їх помітили, врятували та витягли на берег. Але вони залишаються в тому коловороті, і лиш без свідомості, через деякий час вони знову на суші… Сумління знов блукає в хаосі розмови, музики, його аромату, моїх безглуздих слів, зухвалої посмішки…
    …Оце мій гріх? Цим я маю боятися бруднити душу, свою честь? Щирість почуттів, захват, дитяча радість – злочинці, і моїй душі не приємне моє задоволення?! Коли татко, в свої 40, зраджує, що природно, кохану дружину з молодшою жахливою молодицею, він негідник, зрадник, підлий? Та коли він заради сім’ї, яку лише одного вечора проміняв на шматочок молодості, йде на роботу з обіцяною товстезною пачкою зарплатні, з такими ж незадоволенням/ великими вагонами/ папками з документами / втомою .., а не пише свої безмежно-ненормально-унікальні картини, щоб насолодитися собою та наситити творчістю і фарбами людей, тоді він порядний сім’янин! Так, він піклується про родину, та згодом помре, від нестачі сил, від пустоти серця, яке товаришує з душею. Душа його жадає фарб свята, себто як кожна душа – індивідуальна – жадає свого, певного, а її лишають вдома, дивитися з вікна. Тоді хочеться кричати: «Не зрадь !» Не зрадь себе, свої смаки та почуття. Пригадай, ти йшов усі свої молоді роки до мети, а душа, сповнена натхнення, прискорювала крок. І ти зараз зупинишся, ти звернеш на шлях спокою і обов’язків, а не підеш далі в унісон власно-душевними радіохвилями? Коли так – сором тобі, сором зрадити себе.

    …Крадемо всі ми, хоча б раз у житті, бо хочеться спробувати все. Крадуть аркуш із зошита у сусіда, з яким сидять за однією партою, крадуть кеди перед футболом у суперника, крадуть ножиці у завуча, якими непомітно ріжуть спідницю «подрузі», крадуть дві гривні у татка на пиво… Злодії крадуть машини, кілограми цукру, літри бензину. Згодом, у них крадуть свободу, дарують кілька статей і нескінченність відпочинку за ґратами. Вони – поганці. Їх фото завжди чорно-білі в найбрудніших закутках вокзалу…
    Я – громадянин, маю власні думки, права, мрію, мету. Я йду до неї з усіх сил, я читаю шеренги книг, пишу безглузді абзацові статті про трактор та його власника в “районку”. Сподіваюся, що так, сходинка за сходинкою, я дійду до мети, до області, до телебачення. Я вірю, намагаюся. А татко, радісно та мрійливо “пропихає” мене в фінансисти – “дуже необхідна професія”. Я вивчаю новий бальний рух, тренуюся, несказанно радію, а він знищує розетку в кімнаті і вмикає калькулятор, відкриває зошити, книги, формули, знаючи, що я не тямлю в них і навіть не хочу тямити. Цим вчинком він говорить:”Досить марно танцювати і знущатися з комп’ютера щоночі, вибиваючи на клавіатурі рядочки слів. Ти – дитина, для тебе життя – танець-гра, а ми краще знаємо, що тобі потрібно”. А в скронях стукотить одне: не можна дозволити красти свою мрію. Це найцінніша скринька, це твоя суть. Це те, для чого ти прийшов на Землю і з чим ідеш уже давно, долаючи незгоди і труднощі. Вкрадуть машину – купиш нову згодом. Безсоромно заберуть мету – згодом повільно помреш, згниєш, зітлієш і вже не відновишся на арені існування. Іще шматочок душі припалили, надламали, не обіцяючи повернути. Шматочок душі – шматочок тебе – шматочок життя. Намагаються вкрасти мету – вразь їх наступним сміливим кроком до неї, бо інакше – загубиш себе.

    Вбити може не кожен з тих, хто може вкрасти… Та в нього не надто цікава історія. Він йде слідом за злодієм у сусідню камеру. Та, мабуть, побачить, як крадій піде на свободу, на зміну прийде інший, а його рух застигне ще надовго.

    То чому немає місця, де можна було б сховатися від себе, від того опромінювання більшості, від клонування телебаченням і зомбування рідних?
    Ти маєш стиль, ти маєш смак, ти – особистість – і цим цікавий суспільству, цим вабиш. Інакше – ти в дощ лише одна з парасольок, куплених в одному й тому ж магазині. Ти хочеш фарб життя, яскравості, чогось небуденного, неповторного. Бо ж твій мозок, твоя душа – єдині, і такі вподобання притаманні саме їм. Та що там зовнішність. Я хочу танцювати, а він – битися, я читаю український модернізм, він – англійську фантастику, в моїх навушниках – українське, з його волають німецькі монстри, він – фізик, я – поет. Але ми горді, бо ми юні та незалежні. Ми щасливі і подобаємося іншим, бо, насамперед, задоволені собою, бо душам нашим легко, вони кожна у своїй просторій затишній оселі. І добре, що душі вільні, бо знають до чого прагнуть і не рвуться на частинки.
    Собори душ своїх збережіть! Збудуйте їх за власним планом, прислухаючись до почуттів та бажань. Не дозвольте підло вкрасти креслення їх будови або ж нав’язати вашій душі останні європейські модні тенденції. Європейців – мільйони, а ви– архітектори – одні такі. Замалюйте її, пийте сонце для неї щодня, відкрийте вікна і впустіть вітер. Не зраджуючи плоті, мозку, душі, створіть для неї дім із власних прагнень: двері з бажань, стелю з мрій. Але щоб лише самі, бо вам у ньому жити. Збережіть! Дотримуйтеся особистих “не…” - і душа стане міцною, мов давно збудований собор, з міцними стінами і блискучими неповторними іконами. Не руйнуйте цієї будови, не дайте іншим зламати її. Бо ваші мрії і душа єдині і неповторні. Не можна прожити життя вдруге.Отож, бережіть цю єдність, цей собор душі, щоб, коли закінчуватиметься ваш час мирського життя, ви б з гордістю сказали:”Це я збудував собі такий величний і різнобарвний храм і зумів зберегти його”.

  2. #2
    Offline
    Інколи буваю

    Re: Сповідь....собі....


    ...ми шлях пройшли з тобою від амеби:
    клітинки дві,в яких відбився світ,
    і не жахайсь глобальної проблеми...
    а де ми стрінемось через сто тисяч літ?
    лиш усміхнися загадково-ніжно....
    і сторопіє всюдисущий Бог
    перед любов"ю,де не тільки ліжко,
    а все в житті було (б) одне на двох...
  3. #3
    Андр.
    Гість

    Re: Сповідь....собі....


    Завтра четверг наступит в 12,
    Стрелки часов полночь пробьют.
    С новыми силами, идеями старыми
    Будем я рвать дни на стене.
    Неделя пройдеть, идеи исполнятся
    Они заполняют новые дни.
    В силу людей вложены действия,
    Чтобы дожить до четверга.

    Руки рабочих задействуют старые,
    Ржавые звенья машин четверга.
    Ночи не хочется, держим дистанции
    Проше простого сбиться с пути
    Мы ищем инструкции по правилам техники
    как выживать в день четверга.
    На смену людей строится очередь
    тех кто уже не собьется с пути.

    И там где нет сил,
    Где слабое сердце срывает людей.
    Где нет в глазах веры,
    Где каждая смелость сама за себя.
    Жизнь не наступит, вопросы исчерпаны
    система из времени не запустит свой ход.
    стрелки часов с места не сдвинутся
    в том только мире где нет четвергов.

    Завтра четверг новые действия,
    Завтра четверг и нам не до сна.
    Хочешь ли ты жить по правилам?
    Или бежать в "поте лица"?
    Выбор всегда выпадет правильный,
    если ты в жизни сделаешь ход ВПЕРЕД.
  4. #4
    Андр.
    Гість

    Re: Сповідь....собі....


    Всё идет...
    Все идут..
    Всё движется...
    Нужно верить..
    Верить ????
    А что потом??
    Вчера гулял по городу Полтава???
    Утром открыл глаза на вокзале Харькова.
    Можно идти прямо и верить. Верить?? Верить в себя??? Или идушего рядом?
    Верить в жизнь или просто жить??
    Вопросы задавать или отвечать на них самому.
    Я хочу жизни..
    Я хочу смотреть на солнце рано утром. Хочу радоватся пению птиц, шуму ветра и дождя. Знать что мне вчера 16, сегодня 20, завтра я умру, знать что не напрасно я живу, делать то что говорит сердце и моё "я". А как иначе?? Все хотят меня научить, много нравоучений в том что и сами не смыслят о чем говорят..............
    Я просто смотрю и верю что Я оставляю след за собой, и по этому следу пройдет кто-то ещё, а за ним ещё кто-то, и когда-то на этом месте будет тропа по которой пройдет человек ..., а может и я ттолько не в этой жизни.
  5. #5
    Offline
    Філософф

    Re: Сповідь....собі....


    Хмарко, ти пишеш справді влучно, цільно, зріло. Це не ті звичайні підліткові соплі, які завжди пишуть в неті, читаючи це, не жалієш автора(як зазвичай), а жалієш самого себе. Ціле життя у одному злому образку, як книжку прочитав.Це талант.

    Якщо образок автобіографічний, то я знайшла в подібній ситуації для себе вихід. Перша освіта філологічна, друга(заочно) фінансова, тільки для того, щоб довести собі, що я можу, найцікавіше, що мені, гуманітарію до мізку кісток, сподобались фінанси і я навіть планую вивчити математику! Знаєш, як в "Королеві бензоколонки": "Я не изменила мечте, просто мечту изменила".
  6. #6
    Андр.
    Гість

    Re: Сповідь....собі....


    Нет больше времени, нет больше жизни, ветер гуляет в разбитых витринах
    Мой город пустой вечная осень серая мгла затянула все небо
    Черные окна, грязных домов, прячут в себе много историй
    За кирпичным углом старого дома, мир раскрывается прошедшего детства
    Слышится плач ребенка и смех, бросает тебя в дрожь и пугает.

    Электрический свет, на столбе в фонаре, освещает до боли знакомы скверы
    Улицы бегут, убегая вперед, по асфальтовой речке вечных дорог
    Бой часов на башне высокой, развеют мысли в каждом прохожем
    Кроет обман история дня, стихи на бетоне выбиты пылью
    Желтые листья на деревьях моих, укроют ковром сотни имен.

    В улице каждой, в каждом дворе, частица души человеческой жизни
    Запреты и тайны наших отцов, забыты нами заросшей травой
    Осколки причин возникшие в детстве, уходят в мир забытых вещей
    Там на холме виднеется храм, кресты на могилах у каждого вечны
    Нет в этом мире ни зла не добра, мы сами придумали все для себя.
  7. #7
    Offline
    Інколи буваю

    Re: Сповідь....собі....


    Ответ Сообщение от Руда Посмотреть сообщение
    Хмарко, ти пишеш справді влучно, цільно, зріло. Це не ті звичайні підліткові соплі, які завжди пишуть в неті, читаючи це, не жалієш автора(як зазвичай), а жалієш самого себе. Ціле життя у одному злому образку, як книжку прочитав.Це талант.

    Якщо образок автобіографічний, то я знайшла в подібній ситуації для себе вихід. Перша освіта філологічна, друга(заочно) фінансова, тільки для того, щоб довести собі, що я можу, найцікавіше, що мені, гуманітарію до мізку кісток, сподобались фінанси і я навіть планую вивчити математику! Знаєш, як в "Королеві бензоколонки": "Я не изменила мечте, просто мечту изменила".
    Дякую)))важлива ваша думка...люблю критику на вірші(розділ література)..хоча і пишу більш для себе....а фразу цю я також люблю..вдала вона)))

    Ответ Сообщение от Андр. Посмотреть сообщение
    Нет больше времени, нет больше жизни, ветер гуляет в разбитых витринах
    Мой город пустой вечная осень серая мгла затянула все небо
    Черные окна, грязных домов, прячут в себе много историй
    За кирпичным углом старого дома, мир раскрывается прошедшего детства
    Слышится плач ребенка и смех, бросает тебя в дрожь и пугает.

    Электрический свет, на столбе в фонаре, освещает до боли знакомы скверы
    Улицы бегут, убегая вперед, по асфальтовой речке вечных дорог
    Бой часов на башне высокой, развеют мысли в каждом прохожем
    Кроет обман история дня, стихи на бетоне выбиты пылью
    Желтые листья на деревьях моих, укроют ковром сотни имен.

    В улице каждой, в каждом дворе, частица души человеческой жизни
    Запреты и тайны наших отцов, забыты нами заросшей травой
    Осколки причин возникшие в детстве, уходят в мир забытых вещей
    Там на холме виднеется храм, кресты на могилах у каждого вечны
    Нет в этом мире ни зла не добра, мы сами придумали все для себя.

    Уважаемый)))ну..красиво же пишете....свою бы темку создали,а??ну разные у нас направления...манера разная....или я ошибаюсь???
  8. #8
    Offline
    Інколи буваю

    Re: Сповідь....собі....


    Ответ Сообщение от Андр. Посмотреть сообщение
    Да, ладно, я все понял, лучше сказать, Пошел с этой странички, здесь я пишу. И я уйду, и все....
    нет...не надо..так уж резко....если тебе в этой теме хочеться...без проблем пиши...просто смысл был в том..чтоб тебя услышали.....я...не против...пиши...оч даже интересно читать)))
    и не надо на=и в коем случае на меня обижаться))ок??
+ Ответить в теме

Похожие темы

  1. такий собі концертик...
    Крапля в разделе Архів афіши
    Ответов: 0
    Последнее сообщение: 11.05.2007, 00:03

Теги для этой темы