Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей156Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 1 из 3 1 2 3 ПоследняяПоследняя
Показано с 1 по 10 из 25.
  1. #1
    Offline
    Пророк

    Сакартвело (Грузія)




    Вгадайте, де я провела відпустку?
    - там рай;
    - там річки з абсолютно голубою водою;
    - там гори, як на фотообоях (це комплімент, якшо кому не понятно);
    - там вино – рікою, а береги з сиру і хліба;
    - там будь-який місцевий житель вважає, шо ти приїхав особисто до нього в гості і саме він несе відповідальність за твоє перебування тут;
    - там тобі кругом почьот і зелене світло, бо ти ГОСТЬ!

    Гамарджоба!

    Слухаю Ніно Катамадзе, дивлюся фотографії і не знаю, як би так показати і розказати все, шоб одразу стало зрозуміло, на скільки я зачарована Грузією.

    Чомусь я думала, шо всі люди мріють побувати в Грузії, ну а хто побував – хоче бувати ще і ще. А тепер от повернулася, розказую всім, куди їздила і часто чую питання: «а чого ви поїхали в Грузію?»

    Наприклад, ось чого:


    або ось


    Якось так вийшло, шо я не дуже готувалася до цієї подорожі і не бачила міліона фотографій Грузії. Але чула від знайомих, шо там надзвичайно харашо, читала, шо там суцільне свято, шо тільки приїдь туди і тебе закрутять в хоровод. Остаточне рішення, куди їхати, було прийняте десь за два дні до початку подорожі.
    В останню ніч, майже з закритими очима, по діагоналі прочитала кілька звітів і просто таки вихопила назви якихось місць і районів Грузії, які треба відвідати і вмерти від красоти. Краєм ока побачила, шо там треба їсти і пити і взагалі – як туди хоч їхати.

    Як відчайдухи-подорожники, ми з Містером вирішили їхати машиною.
    Мами: «В ГРУЗІЮЮЮ?!!!! НА МАШИНІІІ?!! ВДВООООХ?!!».
    Обожееееееееее! Через всі гарячі точки *хапаються за голову*, в Чечню, Беслан, Цхінвалі!!!

    При чоооом тут Чечняяя, деееее та Чечня! Ну через Беслан, да (купила там пиріжок добрий )


    Через те, шо дуже поспішали, якось так вийшло, шо не змогли поставити карти джіпіесні для Росії, хоча гаджетів навігаційних мали в ізобілії і програм накачали багато. Згрубше, спішили і довелося купити паперову карту доріг для Росії, а Україну і Грузію їхали по навігатору.

    Всього проїхали десь 4 500 км за 9 днів з 25.10.2012 по 2.11.2012 (по карті зараз видно, шо 4 200 і плюс десь 300 на щоденні накатування по місту, блукання і всяке таке) на бензин витратили 400 $.
    шось я не поняла, чи можна тут вставити карту, тому ссилка

    Було два кордони і туди і назад: українсько-російський (КПП «Довжанський») і російсько-грузинський (КПП «Верхній Ларс»). Проходили по-різному. Те, що проходилося вночі – дуже швидко (найшвидше – 25 хв), шо вдень – досить довго і непередбачувано (найбільше було 3 години, і я так розумію, шо це ще не найгірший варіант).

    Українська і російська процедури однакові: міліон віконець – мусиш кожен раз вибігати, засувати голову в віконце, вертатися в машину, просуватися на 3 метри вперед до наступного вікна і знову вискакувати; купа папірців і все в двох екземплярах. Українську нам проходити трохи швидше, бо не заповнюємо міграційних карток, росіянам – навпаки.
    То лі дєло – грузинська сторона: «не, не, не вихади с машини, - дакументи через акно і пасматри в камеру» - одне вікно, даємо паспорта, прикордонник вносить наші дані в комп за 5 хв (чомусь грузинам не потрібно, щоб ми від руки заповнювали папірці в двох екземплярах) і бажає нам щасливої дороги.

    По Росії летимо по трасі М-29 від Ростова до Владикавказу (як виявилося, одну з двох своїх одвічних проблем Росія вирішила, принаймні, на цій ділянці – дороги прекрасні). Звісно, для економії часу, ми хотіли всі великі міста проїхати по об’їзній, але АБСОЛЮТНО в кожне місто заїхали в самий центр. *колупа піч* - подумаєш! каждий ошибиться може! (Містер відповідав за те, шоб ми летіли досить швидко і при цьому ні в кого не в’їхали, а я – за навігацію, карти, знаки, повороти, розв’язки, вказівники і т.д.)

    В Росії намагаємося заправлятися максимально, бо бензин коштує 8 грн (в Україні і Грузії 11+), а взагалі хочеться проскочити пошвидше ці 1000 км, бо нічого цікавого М-29 не обіцяє, крім як непередбачуваних ДПС-ків, в яких хз, які тут неписані правила. Вночі летимо досить швидко, але потрапляємо в невероятну для такого шосе пробку, в якій проводимо 1,5 години. В надії почути якісь пояснення, включили радіо і попали на місцеве – Новочеркаське – йшла передача про Абхазію, абхазьку сучасну музику, спорт (світовий турнір по доміно! РИБА!) і це якось скрасило ці надзвичайно довгі 1,5 години. Багато нового дізналися про Абхазію і проявили всю свою необізнаність в кавказькому питанні – як територіально-політичному, так і географічному взагалі.

  2. #2
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)


    Десь о 1 ночі приземлилися під м. Армавір в готелі «Большевик» (хо-хо-хо! аукнувся многострадальний сайт, який і досі доколихуємо на роботі)

    З виду було все нормально, але вода вийшла з берегів і ми тікали відти, як мокрі бандіти з «одін дома часть якась» (в цьому місці хочу передати прівєт Ялині), про сніданок там – вобще промовчу, бо чого балакати про недобру їжу.

    Вранці захотілося наверстать те, шо простояли в пробці і одразу рвонули по прекрасній трасі 150 км/год – не проїхали і кілометра – зупинили нас товариші ДПС-ники, нічого вони не збили, але стало дуже швидко ясно, як тут їздять вдень – 90 і не більше (навіть правило +20 не діє), радари на заборах і ДПС частоколом. Вобщем, вдень по Росії пленталися, а по мірі наближення до Кавказу, кількість постів ДПС збільшувалася в геометричній прогресії. На кожному стаціонарному нас зупиняли і перевіряли документи – не грубили, відпускали швидко, але все одно.

    Незважаючи на таку помірність в їзді по шосе російських водіїв, в Північній Осетії національний колорит взяв своє. Одразу стали помітні місцеві «правила» обгону, і як потім виявилося, в Грузії теж є свої традиції в цьому ділі.


    Спочатку це викликало шок – їдеш по своїй полосі, нічого не порушуєш, а на тебе летить зустрічна і навіть не збирається скидати швидкість. Ти і машина, яку обганяє Джигіт, маєте з’їхати кожен на свою обочину, шоб він благополучно полетів далі. Помітили, шо ніхто не возмущається, не сигналить, всі діють якось дуже злагоджено. Відмінність цих місцевих «правил» в тому, шо в Осетії взагалі ніхто і не думає скидати швидкість, і всі три машини проходять в ряд, а в Грузії дві бокові гальмують і стараються зробити так, шоб Джигіт майже встиг завершити обгін.

    Взагалі, скрізь, де ми були, намагалися їздити так, як місцеві – шоб органічно вписуватися в обстановку ), не вирізнятися з натовпу. Якшо в Грузії всі розвертаються через дві суцільні, то чому ні? )

    Проїжджаємо Верхній Ларс... Ми в Грузії!
    І повітря наче чистіше, і гори вищі і взагалі якось дуже тут славно, хоч і не видно нічого – ніч і просто невероятний туманище ).
    До містечка Степанцмінда (донедавна Казбегі) добираємося по нормальній трасі, а потім дорога обривається і далі йде грунтовка з огромними ямами і кучугурами протягом 15 км. Ніч, туман, дорога просто відсутня і не знаємо, скільки це може тривати – їдемо 10-15 км/год. Не видно взагалі нічого – нема навіть елементарної огорожі, шоб не вилетіти в прірву.

    Як дізналися потім, це шматок дороги, який дуже довго не використовувався, бо КПП «Верхній Ларс» був закритий; і наче в найближчий час його планують доробити. Всі інші дороги, по яким ми їздили в Грузії були в дуже гарному стані. Навіть високо в горах, де, здавалося б, не ступала нога людини, явно їздив добротний валік.

    Вся Грузія вночі виглядає як суцільне різдво – дороги освітлені так, хоч голки збирай, міста – вобще аж палають – виглядає дуже благополучно і радісно, але відчувається певний дефіцит в минулому електрики та інших благ цивілізації.

    Хто був в Грузії 10 років тому, або хто читав звіти, чи дивився новини тоді – зна, шо на вулицях Тбілісі палили вогнища, а в домах стояли буржуйки – не було ні газу, ні світла.
    Я не була 10 років тому в Тбілісі, тому важко уявити, бо зараз це город-сад – світиться, чисто, благополучно, гарно.














  3. #3
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)


    Але цивілізація часто тягне за собою знеособлення міста і знищення колориту. В Грузії все тільки починається і ще є на що дивитися, чому дивуватися, але по всій країні з’явилося дуже багато безликих скляних однакових споруд – люде кажуть, це Саакашвілі мав слабкість до таких архітектурних форм.




    Я не проти осучаснення міст, не проти новітніх технологій, нових стилів, але аби в міру... - не люблю, коли все роблять однакове і шаблонне. Ну це так... ліричний відступ – насправді, Грузія дуже сильна своїм колоритом – вони пишаються своєю країною, люблять мову, не дуже радо беруть долари – бажають аби з ними розплачувалися рідною валютою – ларі (1 долар = 1,6 ларі).

    В останній вечір перед подорожжю, я вирішила зателефонувати знайомій грузинці Тамуні, яка живе в Полтаві, щоб хоч поверхово розпитати, куди взагалі треба їхати в Грузії, шо дивитися і вона одразу ж організувала свого хлопця Важу, який на той момент знаходився в Тбілісі, щоб він нам знайшов якийсь готель, а заодно передала пакуночок.

    Ми собі думали так: зустрінемося в Тбілісі з Важою, дамо в руки пакет, а він нам махне, мовляв, ондечки є готель – їжжайте.
    Не тут то било! Не важливо, шо Важа ніколи про нас не чув і не бачив – зустрів як найрідніших! Розказав, які готелі подивився, шо по чому, вибрав нам прекрасний варіант, провів, ще й допоміг сумки затягти.

    На випадок, якщо хто їхатиме в Тбілісі, рекомендую готель, недалеко від центру – «Рів’єра», вул. Річарда Холбрука, 9 (грузини кажуть: Річарда Холбрукіса), стара назва вулиці – Багдаді, бо мало який таксист міг нормально знайти цю вулицю через те, шо все попереіменовували недавно. Один навіть мені почав перечисляти, які тут нові назви є: «Буша і етава... ну как єво... тоже презідент...». Через малий запас російських слів не міг пояснити, шо хоче сказати і почав вже показувати жестами: шось летить, гуде, потім падає і вибухає. Оскільки маю великий досвід грання в крокодила, одразу розумію – Лех Качинський! Екс-президент Польші! Він дуже радіє, шо я так все добре розумію ).




    Номер коштує 80 ларі (50 доларів) на двох за добу – нормальний номер, гарний вид з вікна, душ, туалет, гаряча вода, вай-фай, сніданок включено (смачний), персонал добре розмовляє російською.

    На наступний день домовилися, що Важа показуватиме Тбілісі. Взагалі –дуже опікувався нами, задарив подарками, кругом платив за нас (а попробуй відмовся!), на дорогу дав добрих фруктів і ткемалі додому, яке потім оказалося не ткемалі, а сацебелі ).


    От я чула від людей і читала в неті, шо Грузія – це дуже гостинна країна – тільки приїжджаєш, одразу тебе оточує нескінченне свято, і шо всі люди брати; але все таки думала, шо треба мати принаймні далеких родичів чи знайомих, аби все це відчути. Нічого такого не нада! Просто перетни кордон Грузії і ти гість! Культ гостя повсюди і в усьому.

    Незнайомі люди запрошували їсти-пити, постійно хотіли якось догодити, заплатити, відсвяткувати те, шо ми – українці – в них в гостях. Зазвичай все таки вдавалося відбитися, але якшо грузин напідпитку, то нема такої можливості – треба просто приймати подарки, гроші і інші блага, шо тобі пропонуються.

    Одного разу ми ловили таксі, і Алік(знайомство наше тривало хвилин 15, при чому за цей час він встиг з нами побрататися, подзвонити в Харків якійсь своїй знайомій і дати мені трубку, аби я з нею говорила! Вона: «а ви давно знаєтє аліка?», я: «дві хвилини», вона: «а, панятна, ну как абична; как там пагода? что уже відєлі?») заплатив за нас водію наперед і сказав, шоб не вздумав більше з нас брати, сам лишився.

    Кілька разів, подорожуючи Грузією ми підвозили людей (ні разу внятно ніхто не сказав, куди він їде, тому хз, чи там ми їх висажували, чи ні, але в основному не реально було відбитися від їхньої подяки). Коли підвозили чемну літню жінку, відбулися одним ларі, а от коли вночі підвозили кремезного п’яного мегрела, то довелося навіть звертатися за допомогою на заправці, шоб його витягли з машини, але при цьому він нас одарив кількома пляшками кока-коли, яку ми привезли в Україну, бо не дуже таке п’ємо і величезним мішком гуави, яку забув на задньому сидінні.


    Та гуава (шо воно так зветься, ми дізналися значно пізніше) розкотилася по всій машині, під сидіння і кругом. Ми її ледве визбирали, і думали, шо вже все зібрали, але остання ще викотилася з машини в Полтаві на мийці – виглядало це дивно.
    Привезли весь той мішок батькам – їдять і дуже нахваляють.

    Взагалі, які в нас в подорожах зазвичай є інтереси: побачити красоти, вкусити колорит, смачно поїсти місцевої їжі, ну і в даному випадку – звісно ж, попити вина.

    От ми за це і взялися – кожного дня пили вино, їли сир, шашлики, хурму, проїхали всю Грузію по діагоналі, побачили різні гори і річки і постійно мали спілкування з місцевим населенням.

    До речі, про вино: існує такий міф, шо грузинське вино – це червоне, тобто, звісно всі розуміють, шо буває і біле, але якось наче не асоціюють Грузію з білим. І тут ми приїхали і цей міф був розбитий повністю – п’ють виключно біле. Червоне роблять, таке враження, шо тільки на експорт. Питали, чому так – кажуть, шо білим можна «гуляти» до ранку, а на червоному так не розженешся, та й голова болітиме.

    Коли поїхали в Кахеті, спустилися в ті села, де в кожному домі роблять вино – купити собі додому. Звісно ж давали куштувати і вобще хотіли, шоб тут же накатілі по стакану – кажемо ж, шо за кермом. А господар махає рукою: «а! здесь за такоє не останавлівают, тєм болє – гость!»

    Взагалі, шо б ти не зробив в Грузії – все тобі прощають (не знаю, до якої міри, і мабуть не варто випробовувати гостинність), бо ти гость: їдеш по зустрічній – Гость! через дві суцільні – Гость! на червоне світло – та даже, якшо і не Гость!
  4. #4
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)


    В перший вечір їхали на таксі десь повечеряти і розпитували таксиста місцеві правила, бо були трохи шоковані тим, як грузини літають по Тбілісі.
    Розповідь таксиста: «Прієхал ка мнє как-та друг азербаджан. Прав нет, руль плоха знаєт, гаваріт – дай машину пакататься. Бері – нет праблем! Трі дня он гуляяял-гуляяяял (при цьому таксист робе хвильоподібні великоамплітудні жести руками) – Гость! (пожимає плечима – мовляв, які можуть бути претензії до гостей)». Але і негості, там мабуть не дуже страждають від караючих органів, бо їздять, хто як вміє.

    Як тільки ми заїхали в Тбілісі, одразу розгубилися, бо рух дуже незвичний, розмітка дивна, світлофори часто не понятно кому світять, вобщем, в якийсь момент ми вже їхали по зустрічній і тому спинилися на острівку безпеки, щоб розібратися, як звідси вирулювати. Одразу ж під’їхала поліція, яка нас провела туди, куди нам було треба. В усі наступні дні, як тільки ми починали блукати, першим ділом зверталися до поліції, бо знали, шо розкажуть, покажуть і проведуть. Дуже це було дивно, шо поліція в країні не для того, шоб тебе наказати за те, шо було і шо не було, а для того, шоб допомогти, запобігти ДТП, прийти на допомогу одразу, як тільки потрібно.

    До речі, сподобалися світлофори грузинські з огромним лічильником для водіїв


    Ага, нарешті ж, ми кудись там добралися і таки замовили грузинської їжі.
    Смачнезні хінкалі:


    які треба брати руками, надкушувати акуратно і випивати бульйон (прівєт, Важа).
    Не без того, шо по ліктях текло:


    Вино і сир (в перший вечір ми ще не знали, шо треба брати молоде вино нарозлив, шоб відчути Грузію, тому п’ємо якесь відносно дороге в пляшці; далі ж в ресторанах приносили літрами молоде розливне)


    Всі рахунки отак виглядали – чи таке ти замовляяяв, чи такееее їв – хз. Не вмієш читати – повір на слово:


    Смачний лимонад (Лєна Онищенко, – такий?)


    Біля Тбілісі знаходиться стара столиця Грузії – Мцхета (30 км від Тбілісі):
    Хто читав Лермонтова (от маладєц!), той знає про річки Кура і Арагві


  5. #5
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)














    Чахохбілі – ммм.. дуже смачно


    Взагалі, дуже смачно там скрізь готують.

    Коли ми тільки приїхали в Тбілісі, дуже ходили зачаровані, шо так красіво – місто серед гір! Краса! Потім поїхали в Мцхету і прибалділи від виду на Куру з Арагвой. Наступним пунктом був район Кахеті і місто Сігнахі – там вже ми ходили з широко відкритими очима і ротами, бо дуже таки красіво.




  6. #6
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)




















  7. #7
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)






    Чурчхелла в Грузії на кожному кроці, звісно


    Сігнахі – це дуже туристичне містечко, яке відбудували буквально в останні роки. Туди приїздять з релігійними турами (в Грузії є де розвернуться в цьому плані), подивитися на красоти і проїхатися винними місцями (я так зрозуміла, шо про це потрібно домовлятися і планувати). Готелів там більше, ніж людей і ми зупинилися в самому центрі, не знаючи, куди податися. Дуже швидко підкотився таксист, який пообіцяв нам номер-люкс в центрі за майже безкоштовно.
    Одразу ж там влаштували дегустацію вина місцевого (червоного, бо все тут орієнтовано на туриста):


    Оті двері обдерті, шо бачите – то вхід в номер-люкс... через туалет! О_о Там же і душ




    Якшо хто зайняв туалет чи душ, то другий не може ні зайти, ні вийти з кімнати – там фізично ніяк протиснутися вдвох.

    Вид з номера:


    В дворі росте хурма, як і у всякому іншому.
  8. #8
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)


    Ото я там хурми наїласяяя – і додому ще багатенько притягли (дуже дешево – 6 грн за 1 кг), але не дай божЕ сказати «хурма» при купівлі – це викликає море обурення – яка ж це хурма!!! це ж корольок!

    Майстер-клас по виготовленню чурчхелли:






    Як остаточно стало ясно, ми якимось чином правильно угадали, як потрібно підвищувати градус грузинських красот і рухалися з правильною ієрархією – від малого до великого. Тому що Сванеті, яке було в нашому маршруті завершальним, перебило всі враження, які були до того – як грузинські, так і всі попередні.

    Не хочеться обидити українську природу, але коли ми були в Сванеті, неоднократно думала: як добре, шо в Карпатах я побувала раніше, ніж тут – інакше б просто не оцінила їх, аби бачила після Кавказу; як добре, шо Бакоту я побачила раніше (хто був на Бакоті – зна, на скільки це чарівне місце, але вибачте мені – в Сванеті є ОГРОМНЕ водосховище, оточене горами); як добре, шо Маняву і Шипіт я побачила до водопадів, які в Сванеті на кожному кроці. Та добре навіть, шо в Кахеті я побувала до Сванеті (хай пробачать мені кахетчани).

    З Кахеті до Сванеті 800 км – через всю Грузію. Цікаво їхати – дивитися на будинки, дороги, людей, краєвиди, звірів!
    Інколи здавалося, шо не ту країну назвали Індією – в Грузії повсюду лежать на дорогах корови. Всі машини мусять об’їжджати кожного коровича, при чому, вони попадаються в самих невероятних місцях – високо в горах, на абсолютно безлюдних дорогах, де навіть не підозрюється поряд наявність якогось села. Крім коровичів там бродять вівці і поросєтка. Ніколи раніще я не бачила, шоб поросята просто так гуляли – на обочині, дорозі...












  9. #9
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)






    Дорога в Сванеті зайняла десь 12 годин, бо які б не були гарні дороги, але годин 6 ми їхали по серпантину вгору, при цьому було вже темно, ще й мегрел отой попався з гуавою – теж відібрав трохи часу.

    Вобщем, ніч, ми десь дуже високо в горах, села трапляються рідше і рідше і дуже малі – нічого не видно і не дуже ясно, куди ми їдемо. Не ясно через те, шо всі сказали – в Сванеті – красотаааа! Не бачив Сванеті – не бачив Грузії, але шо саме ми мали там побачити – хз. Їдемо і вже думаю, шо хоч би десь пустили в хатину переночувати. В те, шо на такій висоті може бути якийсь готель, якось не віриться. І тут за черговою петлею серпантину відкривається огромний город, який весь світиться і переливається. Це Местіа – центр Сванеті. Радіємо, бо на вид – цивілізація, знаходимо готель і їжу там.




    В готелі оце один чоловік – він і ключі нам видав і їжу всю готував. Добре, шо доїхали, поїли і є де спати




    але все ж цікаво було б дізнатися, чого ми сюди приїхали ).
    Питаємо чоловіка цього, шо тут є цікавого, на шо він знизує плечима – та наче нічого...

    Вранці вихожу на вулицю і все одразу розумію – розумію, навіщо ми стільки їхали вночі по серпантину



    Просто люди, які там живуть, звикли і це норма – чого сюди їдуть туристи? – не ясно
    Наш готель:


  10. #10
    Offline
    Пророк

    Re: Сакартвело (Грузія)














    Башти 12-го століття. Будувалися для одної або кількох сімей, шоб ховатися там на випадок врагів: забіг, запер двері і ти в доміку – можна зверху пуляться чимось. Я даже бачу вже, шо вони хотіли цього, і ждали, і заготовили помідори квашені, якими б кидалися на завойовників, але не сталося – історія каже, шо на них ніхто ніколи не нападав, бо не на стільки комусь потрібна та краса, шоб аж так високо дертися в гори.




    Ще ми питали, чим тут взагалі займається місцеве населення. – Та чим? «Сир і картошка». А помідори, огірки вирощуєть? - «Ара-ара» (перекладаю: «Ні-ні»).

    Річки дуже чисті, бо нема ж ніякої промисловості, нічого туди не скидається, але звичайне сміття багато де є


+ Ответить в теме
Страница 1 из 3 1 2 3 ПоследняяПоследняя

Похожие темы

  1. Ответов: 11
    Последнее сообщение: 20.11.2010, 19:37