Ми з бувшим моїм співмешканцем маємо доньку 6 років. Коли ми з ним розійшлись він почав мене перелідувати, погрожувати і недавати бачитись з дитною (я на той час була держслужбоцем і працювала з 8.00 до 17.00 години, а він приватний підприємець і забирав дитину і в 15.00 і раніше не повідомляючи мене про це). Я зверталась в службу у справах дітей при адміністрації, але як не сумно гроші та боязнь роблять велике діло. Було прийнято рішення що дитини проживатиме у батьків 50 на 50. Після цього я звернулась до суду для вирішення даного питання, адже таке рішенн це абсурт і тільки в нашій країні це може бути.Батько був засуджений за злочин - "торгівля зброєю",також неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за хуліганство, вживав спиртні напої. В серпні 2008 року мій співмешканець побив мене на очах у дитини і я потрапила в лікарню з діагнозом струс головного мозку та черепно-мозкова травма. Я написала заяву в міліцію і представила акт судово медичної еспертизи. Саме цікаве мій колишній також звернувся до міліції з заявою,що я його ніби то побила та взяв акт судово-медичної експертизи. Як і в мене так і у нього були легкі тілесні ушкодження (я стаціонарно лікувалась 23 дня, а потім ще й амбулаторно, а він навіть не звертався в лікарню). Хочу зауважити, що міліція відмовилась порушити кримінальну справу,та в червні 2009 року Семенівським районним судом було скасовано постанову міліції та направлено для додаткового вивчення. З цього моменту мені нічого не відомо, так все і затихло (ЧОМУ? НЕВЖЕ ПРАЦІВНИКАМ МІЛІЦІЇ ПОТРІБНО БУЛО, ЩОБ ВІН МЕНІ ГОЛОВУ ВІДРІЗАВ І ПРИНІС ДО РАЙВІДДІЛУ,МОЖЕ ТОДІ ВОНИ ЩОСЬ РОБИЛИ?) Після цього бачучи, що допомоги мені чекати немає від кого я виїхала з дитиною в м. Дніпропетровськ для проживання. Останній знайшов нас там і попросив бачитись з дитиною. Він приїджав і нібито все було добре. Донька почала ходити в школу в м. Дніпропетровську в 1 клас. Перед новим роком батько попросив мене взяти дитину до себе на канікули, при цьому пообіцяв і мені, і доньці повернути останню до початку навчального процесу. Донька попросилась в мене, адже я її розумію воне не виновата, що в неї такі батьки. Вона батька неодноразово запитувала, чи відасть він її, той все обіцяв їй повернути.Але 10.01.2010 року я приїхала забрати дитину, і по телефону він мені заявив, що дитину не відасть та не покаже останню ( хоча ще 09.01.2010 року у вечері він говорив, що дитину поверне). Я писала куди тільки можна заяви. Дитина п'ять днів не ходить в школи. В смт. Семенівка де проживає батько дитини він її не може встроїти до школи бо внього не має відповідних документів. На даний час судовий процес у нас досі продовжується. Також дитина находилась на обліку у нефролога, бо в вересні 2009 року у неї виявили пілонефрит, і їй постійно потрібно робити аналізи, та дотриуватись відповідної дієти. Цей "татусь" трубки не бере, з дитиною не дає ні бачитичсь, ні розмовляти мотивуючи це "щоб дитина не растраювалась". Я кинула все в м. Дніпопетровську і сижу в смт. Семенівка. Працівники міліції мені говорять, що вона з батьком і в них підстав немає йти до нього. Але скажіть хто поверне дитині нормальну психіку, адже в свої 6 років вона бачила насильство, боязнь що папа її забере, а зараз я навіть не знаю в якому психологічному стану знаходиться моя дитини. Куди мені бігти, до кого звертатися?