Невероятное путешествие русского в Українi (спогад – байка) (20.12.2006)

Задумка з’їздити цього лiта не на Соловки, а в Україну вперше виникла у лютому. А остаточно було вирiшено в травнi. Головне, що маю бути на День Незалежностi в Костополi. А решта… План подорожi складався в травнi – червнi. Є iдея вiдвiдати Львiв, Київ, Полтаву, можливо Тернопiль, але все це не рiвнi бажання. Реальна картина з’ясувалася наприкiнцi червня. Хотiлося б побачитися з друзями, з якими спiлкувався “виртуально”. Поки Сергiй обмiрковував план своєi подорожi (лiтом

Моїм українським друзям, без яких все було б iнакше, присвячується…

ВСТУП.

“Прошла зима, настало лето – спасибо партии за это!”

(з радянського фолькльору)

Одразу пояснення. По-перше, нiчого «невероятного» нема, за винятком тривалостi мандрiвкi та охоплення територiї. Ну а “русского” – “тому що” русскiй i є.

Свiй лiтературний опус присвячую українським друзям. Спiлкування з ними можливо визначити схемою «В-М-Р». Це не «высшая мера - расстрел», а «виртуально – мобильно – реально». Саме так i трапилося в дiйсностi. Хоча були i винятки. Але пора у подорож…

Задумка з’їздити цього лiта не на Соловки, а в Україну вперше виникла у лютому. А остаточно було вирiшено в травнi. Головне, що маю бути на День Незалежностi в Костополi. А решта… План подорожi складався в травнi – червнi. Є iдея вiдвiдати Львiв, Київ, Полтаву, можливо Тернопiль, але все це не рiвнi бажання. Реальна картина з’ясувалася наприкiнцi червня. Хотiлося б побачитися з друзями, з якими спiлкувався “виртуально”. Поки Сергiй обмiрковував план своєi подорожi (лiтом треба вiдпочивати), несподiвано звiстка про те, що Артеме та Романе збираються до Львова, а ще на фестиваль в Шешори. Ось тут i з’явилася iдея заїхати до Шешор, якої спочатку не було. Тодi ж, наприкiнцi червня, остаточно склався маршрут: Львiв, Полтава, Київ, Волинь. Дзвоню до Львова та Києва, повiдомляю про свiй приїзд на початку липня та серпня вiдповiдно.

Вже придбаний квiток до Львова на 9 липня. 5 несподiвано дiзнаюся, що Артеме та Романе не зможуть поїхати в Шешори, а до Львова планують не ранiше 14. Що ж , побачимося у Львовi. Моя мандрiвка почалася…

…

ПОЛТАВА, МИРГОРОД.

«З Києва в Полтаву, а потiм в Миргород».

У Київ приiхав в 7.35 ранку. Вирiшив добиратися до Полтави автобусом. Ще 26 червня Юрко повiдомив, що чекає в гостi. А 10 липня питав Сергiй, коли я буду в Полтавi. Давня iдея почала реалiзовуватися. Автобус, яким їхав, йшов на Харкiв, а в Полтавi має бути в 15.25. Про це i повiдомив Сергiя: «З Києва їду автобусом (на Харькiв). Який буде у Полтавi в 15.25». Оце суржиком «на Харькiв» з посмiшкою згадую i зараз. Справа у тому, що на цю тему Сергiй розповiв одну веселу байку…

З Києва до Полтави автобус iде бiльше 5 годин. Нiчого, витримати можливо. По дорозi декiлька зупинок. Зупинка в Лубнах запам’яталася не лише тим, що зголоднiлi пасажири кинулися купляти пирiжки, лимонад та морозиво. В кiоску продають касети. Ось касета “Вєркi Сердючкi”, а нижче касета з назвою “Вєрка Смердючка”. Їдемо далi. Краєвиди Полтавщини вiдрiзняються вiд горбистої Галичини. Рiвнi долини, поля, на яких соняшникi та кукурудза.

Нарештi я в Полтавi! На вокзалi вже чекає Сергiй з одним пацаном. У Сергiя свiй транспорт, що приємно здивувало. Хоча нiчого дивного у цьому нема. Сергiй одразу зробив оглядову екскурсiю по мiсту. «Подивися направо – цей район вiдомий тим, що тут живе багато наркоманiв. А тут повно наркоманiв та гопникiв…А тут наркоманiв нема, проте гопникiв хватає», – з усмiшкою каже Сергiй. Усмiхаюся i я, пишучи цi рядки. Але не тiльки цiми “героями” славиться Полтава. Головнi вулицi Полтави названi на честь радянських дiячiв: Фрунзе, Красiна. На головному майданi стоїть Лєнiн, а райони мiста – Лєнiнський, Кiровський та Жовтневий. У нас в С‑Пб вже дано нема анi Лєнiнського, анi Жовтневого районiв, а тут є. В одному з паркiв знаходиться могиля якогось мiсцевого комунiста Литвина (є i його вулиця), який, як написано, «погиб в борьбе с петлюровскими бандами». I це Полтава, батькiвщина С.Петлюри. Звичайно ж нема анi вулицi Петлюри, анi пам’ятника йому. Є, звичайно, вулицi Шевченка та Котляревського, проте не вони презентують мiсто.

Сергiй розказав та показав всi головнi достопримечатэльностi. З’їздили до одного монастиря. Потiм побували на мiсцi Полтавськоi битви, поруч з яким музей та пам’ятник Петру I. Заїхали до Ганi. Пiзнiше вчотирьох побували в Полтавському художньому музеї. Якщо на першому поверсi звичайна експозицiя, то на другому були виставленi твори одного сучасного полтавського художника. Вони i сподобалися найбiльше. Недалеко вiд музея Котляревського вiдкривається чудовий вид на полтавськi околицi. В цiлому Полтава гарне мiсто.

Увечорi пiшли гуляти – Сергiй, Ганя та я. Спiлуватися з ними одне задоволення. Побачив i мiсцеву молодiжну “тусовку”, мiсто зустрiчi якої

– бiля фонтану поруч з театром iменi Гоголя.

Чим вразила Полтава, так це своiм “русскоязычием”. “Вразила” це м’ягко сказано. Я був в шоцi! Полтава – батькiвщина Котляревського та Петлюри, центр української культури та лiтератури. Я так не дивувався, перебуваючи у Києвi в груднi 5 року. Не здивувався б i Харкову з Донецьком. Але Полтава! Вiдповiдi у крамницях, вивiски та спiлкування на вулицi – крiзь “знакомая речь”. Ввечорi пiсля прогулянкi поверталися маршруткою. Сергiй та я у вишиванках. Так ось, у мене було враження, що то не я у Полтавi, а Сергiй та Ганя у мене в С-Пб. Бо українською спiлкувалися лише ми. Коли про це розповiв однiй унiверситетськiй знайомiй, чиї батьки з Полтавщини, вона не бажала менi вiрити. “Неправда, – каже менi Анюта.– Ты, наверное, был не в той Полтаве”. Якби то так. Але я був саме “в той” Полтавi…

Проводили Ганю (вона мешкає на вулицi Ціолковського, де “найбiльша кiлькiсть наркоманiв”) та пiшли додому. День був доволi насичений, так що швидко лягаємо спати. Спав у кiмнатi, де замiсть звичайної штори вiсить червоно-чорний прапор, зшитий Сергiэм. Дивна картина: росiйськомовна Полтава i бандерiвський стяг, пiд яким спить петербуржець. До речi, виспався дуже добре!

Зранку Сергiй першим дiлом почав сканувати книгу Дереша, подаровану Любком. Ще напередоднi вiн був приємно вражений, побачивши цю книгу. Сканування заняло деякий час. А коли все вiдсканував, то ще раз пошукав в Iнтернетi, знайшов та одразу ж замовив. Як все просто!

В першiй половинi дня ходив з Сергiєм по його справах, придбав квиток до Миргорода, а потiм дивився вiдео, зняте Сергiєм. До речi, вiн з Ганею таки з’їздили до Чорнобильскої зони. А на початку серпня збираються у свою подорож через Суми та Київ далi до Львова. Подивилися останнiй фiльм. Взяли сумки та на вокзал. Були там близько 19.00. Трохи пiзнiше пiдiйшла Ганя. В 19.30 сiв на потяг. Попрощалися. Ще встигаю сфотографувати, стоячи на сходинах потягу. Можливо, побачимось у Києвi. Прощавай, Полтава!

Ще в день мого приїзду Сергiй дзвонив Юрку. Той був вельми радий чути мене. Тепер же питав, коли я буду та чим iду. В Миргород потяг приїхав в 22.10. Не знаю, чому, але менi здавалося, що вiн їде занадто повiльно. Можливо тому, що вже звик до автобуса. Цi майже 3 години ледве висидiв. Отже, я в Миргородi. Вечiр, темно. На таксi доїхав до унiвермагу (як i казав Юрко). Виходжу та бачу славну компанiю та Юрка. Вiрнiше, це вони мене першим побачили. А впiзнали мене по зовнiшньому вигляду, простiше кажучи, завдякi бородi. “Якщо побачите хлопця з бородою…”, приблизно такою була “iнструкцiя” вiд Юрка. До речi, вечорами бiля унiвермагу збирається головна миргородська “тусовка”. Юрко був радий бачити мене. Занесли речi та одразу гуляти. Юрко повiв на “курорт” на берiг Хоролу (про що попереджав Сергiй). Ходили майже до пiвночi. Добре! Додам також, що миргородська вода з пiд крану має такий смак, як мiнеральна вода. Тобто курорт вдома!

На слiдуючий день Юрко мав йти на роботу. Але так трапилося, що

залишився вдома, отримавши вихiдний. Гуляли по Миргороду. Мiсто невелике, багато зеленi як i в Полтавi. Стоїть тут i пам’ятник Лєнiну. Проте, на вiдмiну од Полтави, значно частiше чути українську мову. Придбав квиток до Києва, гуляємо далi. Гуляли i ввечерi. Юрко одягнув свою футболку «Дякую тобi Боже, що я не москаль», чим мене вельми розвеселив. «Юрко, – смiючись, кажу йому, – а я хочу придбати футболку з надписом “Дякую тобi Боже, що я москаль”». Одягаю свою вишиванку. Так i гуляли. Прикольно! Серед iншого, в цей день дзвонив Артеме. Вони десь на Закарпаттi, хотiв би зустрiтися у Києвi. Можливо… А з Олегом та Ярославою не зустрiнуся, бо поїхали вiдпочивати на море.

Останнiй день в Миргородi пройшов добре. Трохи погуляв, а ввечерi на потяг. Юрко проводив на вокзал, де в 17.30 потяг Луганськ – Київ вiдвозив на берега Днiпра. Прощавай, Миргород! Прощавай, славна Полтавщина!!!

…

ПIСЛЯМОВА.

«Вслед за летом, как это часто бывает, наступила осень»…

Ось i все. Позаду 1 мiсяць та 3 тижнi мандрiвки Україною. Зустрiвся з друзями “реально” та познайомився з новими. Побував у Львовi, Полтавi, Миргородi, Києвi, Рiвному, Луцьку, Костополi. Привiз з собою цiлу сумку книг, ледве дотяг (вага книг 14,5 кг).

Означена мною на початку схема повернулася до первiсного стану. Подальше спiлкування “мобильно”, а ще частiше – “виртуально”. Бо ж як мовиться, «живём как в деревне – ни радио, ни телевизора. Один Интернет остался!» З надiєю в майбутнi зустрiчи…

Миколай, Львiв – Шешори – Львiв – Полтава – Миргород – Київ – Костопiль – Рiвне – Луцьк– Костопiль…Санкт-Петербург, вересень 2006 р.

Джерело