Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
Дерево благодарностей8535Благодарности
+ Ответить в теме
Страница 154 из 493
Показано с 1,531 по 1,540 из 4925.
  1. #1531
    Offline
    Пророк

    Re: Шизофрения путинской России


    Ответ Сообщение от RAMM Посмотреть сообщение
    alexx76, 50 минут! Майте совисть! Тезисно, о чем там?
    ну для вас статейка)). Об Авакове .Гелетее и Константиновском депутате

  2. #1532
    Offline
    Пророк

    Re: Шизофрения путинской России


    Авакова в отставку, Галатея у тюрму. Ху из Константиновский депутат?
  3. #1533
    Offline
    Пророк

    Re: Шизофрения путинской России


    Ответ Сообщение от RAMM Посмотреть сообщение
    Авакова в отставку, Галатея у тюрму. Ху из Константиновский депутат?
    это тот кто ролс ройс продал и на войну))..
  4. #1534
    Offline
    Пророк

    Re: Шизофрения путинской России


    Ответ Сообщение от alexx76 Посмотреть сообщение
    это тот кто ролс ройс продал и на войну
    Ну, как бы имеет право.
  5. #1535
    Offline
    Пророк

    Re: Шизофрения путинской России


    Ответ Сообщение от RAMM Посмотреть сообщение
    Ну, как бы имеет право.
    как бы да-замолить свои грешки
  6. #1536
    Offline
    Пророк

    Re: Шизофрения путинской России


    Каждый решает сам по своим грешкам. Завалит пару терров и то дело.
  7. #1537
    23q
    Offline
    23-й участник

    Re: Шизофрения путинской России


  8. #1538
    Offline
    Пророк

    Re: Шизофрения путинской России


    Книжный магаз в Питере. Фото свежие. В общем ничего нового - те же "Гопак на крови" и прочая билиберда что и лет 15ть назад. Плакат посвященный празднованию начала 1ой мировой немного удивил.
    Миниатюры Миниатюры unnamed.jpg   unnamed_2.jpg   unnamed_3.jpg   unnamed_4.jpg   unnamed_6.jpg  

  9. #1539
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Шизофрения путинской России


    Ответ Сообщение от RAMM Посмотреть сообщение
    "Гопак на крови"
    Минають десятиріччя, а методи лишаються ті ж.
    Зараз по всій Україні вийшов в прокат і став досить модним, і популярним фільм Олеся Саніна " ПОВОДИР". Радимо перед походом в кінотеатр прочитати істориичну хроніку того періоду. Можливо, для когось це буде відкриттям.

    Розстріляний з’їзд кобзарів.
    ► На початку грудня 1934-35 року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України. Основним завданням З’їзду було питання активного залучення народних співців до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних приорітетів. Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З’їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань.

    ► Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів і їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл… Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд…

    ► У грудні 1933 р. на пленумі Всеукраїнського комітету спілки працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструменти кобзу і бандуру “класово-ворожими”. З цього пленуму розпочалося “узаконене” викорінення не просто музичних інструментів, а передусім самого явища кобзарства. Якщо бути точнішими, то заклик оголосити кобзу та бандуру “класово ворожими” прозвучав з вуст сумнозвісного Андрія Хвилі, причетного до репресій десятків видатних діячів культури України. До речі, саме він був автором першої переробки українського правопису в напрямі до зближення української мови з російською. Андрій Хвиля тоді сказав, що ці музичні інструменти, орієнтують “музичний фронт” на “часи гетьманів” та “козацької романтики”. Саме це, вочевидь, і було найшкідливішим.

    ► Така постанова з’явилася на світ білий далеко не тому, що комуністи хотіли все робити законно. Ще з перших своїх днів на Великій Україні влада “робітників і селян” влаштовувала справжні лови на сліпих і немічних кобзарів. Їх розстрілювали на місці, без слідства та суду. 1918 року було замордовано лірника Йосипа. 1919 року в Катеринодарі загинули від рук більшовиків кобзарі Іван Литвиненко, Андрій Слідюк, Федір Діброва. 1920 – Антін Митяй, Свирид Сотниченко, Петро Скидан. Сотні народних співців загинули від червонокозацьких шабель та червоноармійських куль. Але їх було надто багато та й народ ними опікувався, тож таким примітивним способом – звичайним відстрілом радянська влада з лірниками раду дати не могла. ЦК ВКП(б) змінює тактику – одна за одною з’являються аж чотири постанови: “Про заборону жебрацтва”, “Про обов’язкову реєстрацію музичних інструментів у відділах міліції та НКВС”, “Про затвердження репертуару в установах НКО” (народного комісаріату освіти), “Положення про індивідуальну та колективну музико-виконавчу діяльність”. Після цих постанов кобзарів не розстрілювали на місці, як раніше, – їх ув’язнювали без їжі і води, а їхні інструменти як “класово ворожі” – знищували.

    ► Водночас до боротьби проти кобзарів долучилася вірна радянська преса, заряснівши заголовками: “Проти кобзи – радіо Дніпрельстану!”, “Пильніше контролюйте кобзарів!”, “Кобза – музична соха!”, “Кудесниця-гармошка стає і певною мірою вже стала справжнім засобом виховання мас!”. Друкують лише “викривальні” матеріали про кобзарів. Наприклад, таке: “Сумнівні бандуристи… під виглядом народної творчості протягають старий націоналістичний мотлох” чи “…треба вжити якнайрішучіших заходів щодо викорінення кобзарського націоналізму”. А тим часом музичні фабрики влада зобов’язала навіть не сотнями, а мільйонами виготовляти “кудєсніци-гармошки”, “кудєсніки-баяни” і “кудєсніци-балалайки”. До цькування кобзарів підключають і українських радянських письменників – Юрій Смолич писав: “Кобза заховує в собі повну небезпеку, бо надто міцно зв’язана з націоналістичними елементами української культури, з романтикою козацькою й Січі Запорозької. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів”.

    ► Така культурна політика більшовиків не була нічим новим для України. Це було продовження імперської антиукраїнської політики, основним структурним елементом якої було табуювання – заборона і знищення всього того, чого на думку імперії не було і бути не могло. Радянська імперія лише вдосконалила способи боротьби з різними “класово ворожими елементами”. І 1933 року водночас з фізичним винищенням українців голодомором, совіти окремо взялися до винищення носіїв народної пам’яті, які співали про визвольні змагання українців, про шляхетних національних героїв, про їхні благородні вчинки. Своїми думами і піснями кобзарі берегли національну свідомість, увесь час нагадували українцям, хто вони, чиїх батьків діти. Вони також берегли національну поетичну та музичну самобутність, вишукану творчу спадщину багатьох поколінь.
  10. #1540
    Sky
    Offline
    Небо в твоїх очах ©

    Re: Шизофрения путинской России


    Продовження
    ► Австралійський бандурист Віктор Мішалов, дослідник українського кобзарства, доклав багато зусиль до вивчення українського кобзарства і, зокрема, до вивчення знищення цього самобутнього явища. В одній зі своїх праць він пише: “В 30-х роках почалося якесь гоніння на кобзарів та лірників, їх нікуди не пускали, ніде не давали їм виступати. Про це є безліч свідчень, крім того, ці факти добре описав Гнат Хоткевич.”

    ► Але вінцем переслідування і цькування кобзарів став “покритий мороком таємничності і моторошної легендарності” так званий кобзарський з’їзд, що, за багатьма свідченнями, відбувся взимку 1934–1935 р. у Харкові. І в радянській пресі, і в архівах колишнього НКВС-КДБ марно шукати про цей з’їзд бодай побіжної згадки. Адже сліди своїх злочинів енкаведисти-кадебісти замітати вміли. Є свідчення, що 1941-го харківській архів було спалено, а пізніше – 1960 року, за таємним наказом тогочасного голови КДБ СРСР Шелепіна, було знищено все, що могло б скомпрометувати органи. І все ж правда про цей з’їзд доходить до нас з уст сучасників чи випадкових свідків, бо такі злочини не можуть безслідно канути в безодню забуття. Відомо, що для реєстрації кобзарів було створено етнографічну комісію Академії наук УРСР. З’їзд кобзарів і лірників пов’язали з Республіканською олімпіадою міста й села (грудень 1934-го). Органам ДПУ і міліції на місцях було наказано забезпечити явку народних співців до тодішньої столиці України – Харкова.

    ► Відомий композитор Дмитро Шостакович у книзі “Заповіт: спогади Шостаковича” згадує: “У середині 30-х років було проголошено Перший Всеукраїнський конгрес лірників та бандуристів, і всі народні співці змушені були разом зібратися і дискутувати своє майбутнє… Вони приїхали з усієї України, із маленьких забутих сіл. Було кілька сот їх присутніми – живий музей, жива історія України, всі її пісні, її музика, її поезія. І ось… майже всі ці жалібні співці були вбиті”. Одні пишуть, що на цей з’їзд енкаведисти зігнали понад 200 кобзарів, інші називають ще приголомшливішу цифру – 1234. Знаємо також, що тільки на Київщині на початку ХХ століття було близько 240 кобзарів і лірників – до початку Другої світової війни в Україні не залишилося нікого.

    ► До цькування кобзарів підключають і українських письменників. Так, Юрій Смолич писав: «Кобза заховує в собі повну небезпеку, бо надто міцно зв’язана з націоналістичними елементами української культури, з романтикою козацькою й Січі Запорозької. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів». Микола Хвильовий закликав покласти край «закобзаренню України», «вибивати колом закобзарену психіку народу». Та всіх перевершив, либонь, Микола Бажан своєю поемою «Сліпці», в якій називає кобзарів «скигліями», «смердючими недоносками», а основу їхнього репертуару – наш тисячолітній героїчний епос – «сторотими проклятими піснями». Нехай Миколі Бажанові Бог буде суддею, але я як кобзар і як українець не можу простити йому ось таких рядків:

    Помреш, як собака,
    як вигнаний зайда.
    Догравай, юродивий,
    спотворену гру!
    Вірую – не кобзою,
    Вірую – не лірою,
    Вірую полум’ям
    серця і гніва…

    ► Втім, не всі діячі української культури пішли на повідку в енкаведе. Павло Тичина не соромився позувати перед об’єктивом фотоапарата з «патріархально-націоналістичною» кобзою, а Максим Рильський у ті прокляті роки грудьми став на захист українського кобзарства. Тичині замилування «старосвітською» кобзою-бандурою органи якось уже пробачили, а ось Максиму Тадейовичу — ні, ще впродовж десятиліть виношували плани не лише духовного, а й фізичного його знищення. І не тільки Максима Рильського. Органи роблять нестерпним життя художників і фольклористів, дослідників кобзарського мистецтва Миколи Домонтовича, Порфирія Мартиновича, Климента Квітки, Опанаса Сластіона, письменника і кобзаря Гната Хоткевича, знімають з посади директора Дніпропетровського історичного музею, «кобзарського батька» Дмитра Яворницького…

    ► Однак «вибити колом закобзарену психіку» українського народу більшовикам ніяк не вдавалося. Тоді вдалися до суто єзуїтських методів приборкання вільнолюбивого українського кобзарства. Частину кобзарів, які не «заплямували» своєї селянсько-пролетарської біографії участю в національно-визвольній боротьбі, почали заганяти до «колгоспів» — капел, ансамблів, квартетів, тріо, де, як каже кобзар і священик із США Сергій Кіндзерявий-Пастухів, «народний бард перетворився на політичного підбрехача комуністичної партії, а капели, куди силоміць заганяли співців, стали базою їхнього перевиховання». Інших кобзарів комісаріати освіти й органи НКВС примушували творити «пісні» та «думи», які звеличували б радянську дійсність…
    Та більшість «братії» не воліла брати до свого репертуару штучні «думи», вона, як і тисячу років тому, мандруючи від села до села, від міста до міста, співала прадавні «невольничі плачі», вперто воскрешала народну історичну пам’ять.

    ► Тоді комусь зі «сталінських соколів» прийшла на гадку ідея: зібрати кобзарів та лірників буцімто на з’їзд і всіх … розстріляти, а кобзи й ліри понищити. З’їзд планували провести ще 1925 року, потім перенесли на 1 грудня 1927 року. Але й тоді він не відбувся. Мабуть, ще не всіх кобзарів зареєструвала так звана етнографічна комісія, створена для цього Академією наук УРСР. 1939 року в Лондоні вийшла книжка спогадів російського білоемігранта Шостаковича. «У середині 1934-35х років, — пише він, — Перший всеукраїнський конгрес лірників та бандуристів було проголошено, і всі народні співці змушені були разом збиратися і дискутувати про своє майбутнє. «Життя стало кращим, стало веселішим», — говорив Сталін. Ці сліпці йому повірили. Вони приїхали на конгрес з усієї України, із маленьких забутих сіл. Було кількасот їх присутніми на конгресі. Це був живий музей, жива історія України, всі її пісні, її музика, її поезія. І ось майже всіх їх застрелили, майже всі ці жалібні співці були вбиті».
+ Ответить в теме

Похожие темы

  1. Очарование России (видео)
    fragov в разделе Сльози
    Ответов: 72
    Последнее сообщение: 08.03.2016, 11:06
  2. Ответов: 7
    Последнее сообщение: 24.01.2015, 08:10
  3. ФСО России забронировало «Полтаву.рф»
    Enter в разделе Політика та Історія
    Ответов: 8
    Последнее сообщение: 22.12.2014, 12:44
  4. СРОЧНО: Япония готова объявить войну России
    Mihey в разделе Політика та Історія
    Ответов: 183
    Последнее сообщение: 18.07.2011, 14:18
  5. Резолюция России
    МедведьЗлой в разделе Політика та Історія
    Ответов: 0
    Последнее сообщение: 24.12.2010, 14:09