Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
+ Ответить в теме
Показано с 1 по 4 из 4.
  1. #1
    Offline
    Частий гість

    Пам’ятник отаманам Соколовським


    Пам’ятник отаманам Соколовським

    5 вересня, в 92-гу річницю червоного терору, на Житомирщині
    відкрито величний пам’ятник борцям за волю України – горбулівцям, які під проводом отаманів Соколовських боролися за вільну Україну в 1918 – 1920 роках.
    Диво з див: головними спонсорами цього чотиритонного монументу стали старовіри із Закарпаття та м. Хмельницького, які побажали залишитися неназваними

    У відкритті пам’ятника взяли участь делегації Історичного клубу “Холодний Яр”, Пошукового загону Овруцького сільськогосподарського професійного училища №35, УНП, партії “За Україну”, ВО “Свобода”, партії “Батьківщина”, руху “Української альтернативи”, Вінницького козацького полку ім. Івана Богуна та “Поліської Січі” Українського козацтва на чолі з отаманом Анатолієм Шевчуком. Вели мітинг Наталія Ковшевна та Роман Коваль.
    Після короткої інформації про відкриття монументів борцям за волю України в інших селах, селах у Матвіївці Черкаської області, Воронькові Київської області, Зміївці Херсонської та Ганнівці Дніпропетровської областей Роман Коваль сказав: “І ось свято прийшло в Горбулів – повстанське село, яке подарувало Батьківщини чотирьох отаманів – Олексу, Дмитра, Василя та Олександру (Марусю) Соколовських”.
    Відкрив меморіальний мітинг сільський голова Горбулева Петро Радченко. Після вітальних слів він разом з організатором побудови монумента Яковом Грищуком та В’ячеславом Соколовським, онуком панотця Степана Соколовського, що перебував у повстанському загоні як панотець, зняли покривало з пам’ятника. Під спів Гімну Україну в Горбулеві вперше за 90 літ вшановано земляків, борців за волю, та ще як!
    Знаменно, що місце для пам’ятника обрали біля воріт Покровської церкви, де служив дяком Тимофій Соколовський, батько отаманів і водночас начальник штабу повстанського загону. В цій церкві він хрестив своїх дітей, які невдовзі уславили Україну на полях битв. На території Покровської церкви його й поховано. Не дивно, що пам’ятник освятив священик Покровської церкви о. Володимир, дружина якого є рідною племінницею Тимофія Соколовського.
    Наталія Ковшевна передала слово Катерині Скляревській, заступнику голови Коростенської районної ради народних депутатів. Пані Катерина народилася в Горбулеві. Її схвильоване обличчя та щирі слова випромінювали світлу радість, що в рідному селі постав пам’ятник її землякам, борцям за волю України!
    Член Історичного клубу “Холодний Яр”, кобзар Тарас Силенко виконав чудову пісню про Соколовських.

    Ромен жовтий, цвіт ружовський,
    Десь поїхав Соколовський
    Десь поїхав та й немає.
    З козаками п’є, гуляє.

    Жовтий колір квітки ромен – колір печалі, а “цвіт ружовський” – то колір крові, отож не про гульню і забаву йшлося в пісні. “Десь поїхав” – інакше кажучи, пропав, згинув...
    Роман Коваль представив громаді Якова Грищука, зусиллями якого і було споруджено пам’ятник у Горбулеві: “Ще з дитинства увійшла у його свідомість трагедія українського народу – його матір Онися кожного вечора в молитві згадувала своїх братів і сестер, які загинули під час Голодомору 1932 – 1933 року: Адама, Єву, Олю, Петю, Колю, Ганю. А батько, ветеран Другої світової війни, який отримав 38 поранень, розповів синові про страшні людські трагедії тих років. Ці розмови (як і мамині молитви) залишили глибокий слід у серці дитини. І досі Яків Грищук ніби виконує заповіт батьків віддати належну пошану загиблим: він перепоховав 711 вояків Червоної армії, 53 повстанців, зокрема брав участь разом із Сергієм Бабичем у перепохованні в Базарі останків вояків Другого зимового походу УПА Юрка Тютюнника. На кладовищі в Овручі перепоховав 8 вояків УПА, поставивши їм ошатний монумент. Усього Яків Грищук спорудив 18 монументів. Вірю, що він і далі вшановуватиме тих, хто захищав рідну землю”.
    Потім ведучий запросив до слова заступника голови Національної спілки письменників України Василя Шкляра, який сколихнув сонну громадськість України романом “Чорний Ворон” – про Визвольну боротьбу на його рідній Черкащині. Тепер він має намір написати роман про Марусю Соколовську, може, щоб нарешті пробудити заспану Житомирщину.
    Василь Шкляр сказав: “Ми знаємо приклади, коли з однієї української родини виходило кілька славних повстанських отаманів. Це брати Чучупаки із села Мельники на Чигиринщині, це брати Блажевські із села Ксаверове на тій-таки Черкащині, це і брати Соколовські та їхня сестричка Олександра, яка взяла собі псевдо “Маруся” і зробила його легендарним. Усі вони поклали свої буйні голови в нерівному бою з московсько-більшовицькою навалою. Та чи програли Соколовські священну битву за Україну? Ні і ще раз ні! На їхніх могилах, на їхній крові проросла мета – зміцніла ідея незалежності України, яка сьогодні стала реальністю. Ідея більшовизму зазнала цілковитого краху, а справа борців за волю України перемогла. Тож сьогодні ми відкриваємо пам’ятник не жертвам українсько-російської війни, а її переможцям”.
    Від партії “Батьківщина” виступив народний депутат України Олег Білорус, батьки якого походять із Горбулева та доводяться родичами отаманам Соколовським. Олег Білорус склав пожертву на побудову монументу, а разом з ним і присутній на вшануваннях народний депутат України Євген Добряк.
    Вітав присутніх і народний депутат України Іван Заєць. Він зазначив, що ці урочистості є значущими не лише для Горбулева, а й для Житомирщини загалом та й цілої України. Пам’ятник місцевим повстанцям увічнює важливі для Української нації події і вшановує борців за її волю, адже горбулівське повстанство не обмежувалося захистом свого села. Це була боротьба за загальноукраїнську справу, за Українську державу, за прабатьківський звичай і традицію. Повстанці явили яскраві зразки мілітарного духу українців. Встановлення пам’ятника в Горбулеві – це правдива відповідь українців на спроби нинішнього режиму спотворити нашу правдиву історію і зупинити відродження української нації”.
    Іван Заєць також висловив подяку ініціаторам встановлення монумента, його творцям і тим, хто пожертвував на нього свої кошти. Особливу подяку він висловив горбулівцям, які зберегли пам’ять про ті славетні події, передавали правду з покоління в покоління й донесли її до нашого часу.
    Запрошуючи до слова автора книги про Марусю Соколовську Костянтина Завальнюка, ведучий мітингу сказав: “Багато років товаришую з Костянтином Завальнюком. Свого часу ми з ним написали книгу “Трагедія Ананія Волинця” – про визвольну боротьбу на Поділлі в 1917 – 1920-х роках. Видав цю книгу добродій Олександр Ткачук. Костянтин Завальнюк – один з найплідніших дослідників тієї героїчної доби, яку дуже тонко розуміє. А ще він має виняткову особливість – щедро ділиться з іншими дослідниками, зокрема і зі мною, документами, які “накопав” у своєму архіві, – Костянтин Завальнюк працює головним спеціалістом Державного архіву Вінницької області. Сьогодні Костянтин Завальнюк привіз у Горбулів книгу “Українська амазонка Олександра Соколовська (отаманша “Маруся”)”.

  2. #2
    Offline
    Частий гість

    Re: Пам’ятник отаманам Соколовським


    Взяв слово і правозахисник Василь Овсієнко, село якого лежить за 15 кілометрів від Горбулева. Майже 500 літ воно носило назву Ставки, а 1924 року московська комуна оклеймувала його злодійською кличкою – Леніне, а жителів його – ленінцями. Василь Овсієнко розповів про цю трагедію. Навіть за 20 років незалежності селу не повернуто історичне ім’я. Найгірше те, що земляки бажають лишатися ленінцями. “Я критикував вчителів за це, – розповідав пан Василь, – так вони розсердилися, деякі сказали, що виженуть мене зі школи, якщо прийду. До речі, українську мову і літературу там викладає за фахом русист Складанівський, досі член КПУ. Торік на лінійці він усім першокласникам подарував букварі і зошити з Леніним та із символікою КПУ. І директор нічого не сказав. Майже кожного 1 вересня я на лінійку приходив з купою книжок – давали мені слово й запрошували на перший урок. Минулого року я на такому уроці в 11 класі згадав Леніна як ворога українського народу, то присутні у класі батьки почали верещати. Сього року вже не поїхав у село, книжки передав через людей. Отак: ставчан винищили – ленінці залишилися”.
    Це трагедія мати таких земляків! Василь Овсієнко – автор багатьох книг про світлих людей, які боролися за волю України в 1960 – 1980-х роках. Ці книги Василь Овсієнко і подарував горбулівській школі.
    У той дощовий день промовляли й отаман Вінницького козацького полку ім. Івана Богуна Володимир Воловодюк, кандидат історичних наук Геннадій Махонін з Житомира та скульптор Петро Лантух з Потіївки. Читали свої вірші про Соколовських учитель горбулівської школи, член Історичного клубу “Холодний Яр” Петро Лісовий та козак Володимир Ковальчук. Вірші Володимира Сосюри декламувала Марія Максименко. А вокальна група Горбулівської школи (художній керівник Надія Лісова) чудово заспівала “Пісню про Горбулів” на слова Марії Артемчук, 11-тикласниці Горбулівської школи. Звучала й “Пісня про отамана Зеленого” – бойового побратима Соколовських. Її геніально виконав заслужений артист України Тарас Силенко.
    Наприкінці меморіального мітингу Роман Коваль представив Лізу Соколовську, онучку отамана Василя Соколовського: “Ліза Євгенівна зберегла в своєму серці те, що заповідав їй батько, а через нього і її діди – брати-отамани Соколовські, та бабуся – отаманша Маруся – любов до Батьківщини, козацький дух, чесність у стосунках з людьми, палке серце, справедливість, безпосередність і прямолінійність. Якщо в Горбулеві спалахне революція, навіть не розпитуючи людей, скажу: “Це все Ліза накоїла…” Прошу привітати Лізу Євгенівну, достойну дочку достойних батьків, славну онучку славних дідів та бабці своєї – Марусі Соколовської.
    Подякувавши за вшанування її роду-родини, Ліза Євгенівна запросила гостей на поминальний обід.
    А насамкінець Роман Коваль прочитав уривок зі свого нарису про Марусю Соколовську з книги “За волю і честь”, яка вийшла 2005 року:
    “Мені здається, що слава столиці “князівства Соколовських” може відродитися, але тільки тоді, коли непорочні дівчата з горбулівської школи, яка колись була гімназією, де витав дух Соколовських і лунало їхнє небайдуже слово, у своїх пеленах понесуть жорству на Дівич-гору – за вбитих дідів і прадідів своїх (тобто відновлять старовинну горбулівську традицію. – Ред.).
    І тоді Дівич-гора зависочіє знову. І вітер колихатиме на ній не бур’ян, а ружу і роман жовтий. І згадають горбулівці свої старовинні войовничі пісні – про славу, яка “не вмре, не поляже”. Про те, як їхні предки стинали голови тим, хто не шанував горбулівців.
    Відродження слави можливе. Треба тільки зробити для цього перші кроки. Можна почати з відновлення могили дяка Покровської церкви Тимофія Соколовського або могили його сина Дмитра, що заросла барвінком на кладовищі у Корчівці. Можна й перепоховати тлінні останки отамана в рідному Горбулеві. Можна й поставити пам’ятник. Погоджуюсь на будь-який перший крок. Аби він тільки був...
    І тоді ми переконаємося, що з крові героїв не бур’ян проростає, а вибухають червона калина і ружа. І роман жовтий серед жорстви. А з ним і зв’язок з поколіннями тих, хто уславив нашу Батьківщину.
    І тоді збагнемо, чому жителі навколишніх сіл вперто називають Горбулів Соколівщиною, а селян Горбулева – соколовцями.
    Слава горбулівцям! Слава їхнім отаманам Соколовським!”
    Меморіальний мітинг завершився піснею січових стрільців “Ой у лузі Червона калина”, після чого учасники поклали квіти на могилу Тимофія Соколовського, що спочиває біля Покровської церкви, за 100 метрів від пам’ятника його роду-родині. Вшанували люди й Дмитра Соколовського, похованого на кладовищі в сусідньому селі Корчівка. Тут Тарас Силенко проспівав ще одну пісню про отаманів Соколовських – на слова Петра Лісового та свої власні (музика також Тараса Силенка). Співав Дмитрові Соколовському і бандурист Юрко Кочержинський. Промовив слово на могилі й історик Олександр Палій.
    Щиро дякуємо доброчинцям, які видали книжку про Марусю Соколовську (Василь Когут, Наталія Ковшевна, Петро Лісовий) та В’ячеславу Максимчуку з Головеньківського вищого професійного училища нерудних технологій, який надав безкоштовно будівельний кран. Подяка й Валерію Соколовському, Петрові Лісовому та Богданові Радченку, що монтували пам’ятник, та горбулівському сільському голові Петрові Радченку, який безкоштовно надав трактор для встановлення пам’ятника.
    Профінансували поминальний обід голова Радомишльської ради народних депутатів Олександр Ткачук, голова фірми “Оріяна” Анатолій Тимошенко та Валерій Колосівський з Житомира. Склали пожертви на організацію урочистостей Василь Овсієнко, Андрій Жованик, Василь Шкляр, Петро Лантух, який також привіз гранітні плитки для вимощування доріжки біля пам’ятника та подарував книги для місцевої школи. Щира подяка і телевізійній групі з Житомира на чолі з Наталкою Дехтієвською та Валерію Колосівському, які зафільмували свято в Горбулеві, а також Володимирові Кухару, який зробив десятки фотографій та вивісив їх в Інтернеті.
    Уклін і старовірам із Закарпаття та Хмельницького, які розуміють наш біль, адже і вони зазнали немало лиха від совєтської влади.
    Слава борцям за волю України!
    Подяка всім, хто береже в серці їхній подвиг.

    Історичний клуб “Холодний Яр”

    З наступного числа газети
    http://nezboryma-naciya.org.ua/
  3. #3
    Def
    Offline
    .

    Re: Пам’ятник отаманам Соколовським


    tavr, Ты как вещая птица смерти. Только под выборы появляешся.))))))))))))
  4. #4
    Offline
    Частий гість

    Re: Пам’ятник отаманам Соколовським


    вибори тут ні причому.
    чисто патріотичний захід по вшануванню героїв.
+ Ответить в теме

Похожие темы

  1. Пам'ятник Іванові Мазепі
    Серж в разделе Полтава туристична
    Ответов: 278
    Последнее сообщение: 02.06.2016, 15:43
  2. Пам'ятник УПА в Харкові
    Jonik в разделе Політика та Історія
    Ответов: 22
    Последнее сообщение: 15.05.2008, 21:11
  3. Ответов: 87
    Последнее сообщение: 28.03.2008, 23:51