Чому так сталося?

Розколи, міжусобиці, внутрішні протистояння впродовж тисячі років не давали українцям збудувати сильну державу. На жаль, і тепер відсутність єдності руйнує наші зусилля. Що спричиняє вже традиційну внутрішню усобицю – індивідуалістична психологія українців чи слабкість українських еліт?
Відповіді на ці запитання львівська газета “Експрес” шукала разом з істориками Сергієм Білоконем, Романом Ковалем, Тарасом Чухлібом та Станіславом Кульчицьким.

Р. Коваль: Людина або нація, шукаючи причину своїх нещасть за межами себе, за межами своїх кордонів, ніколи її не знайде. Так, у житті українського народу не бракувало загарбників: татари, поляки, росіяни, німці та інші відігравали негативну роль в історії України. Але причина таких реалій не тільки в їхній силі, а й у наших слабкостях. Біда й у тому, що ми ніколи не прагнемо з’ясувати, чим зумовлені наші невдачі, та ще не хочемо визнати власних помилок. А за таких умов вони повторюватимуться. І далі матимемо негативний результат. От, скажімо, якщо на позаминулих виборах Москва нахабно втручалася в наше внутрішнє життя, намагалася сформувати громадську думку проти українського кандидата, то на цих виборах її вплив не був такий явний. У тому, що московська п’ята колона на чолі зі своїм лідером офіційно прийшла до влади в Україні, провина не чия-небудь, а наша, насамперед українських націоналістів і демократів.

С. Білокінь: Ми часто нарікаємо самі на себе. Дехто навіть каже: “Мабуть, дерево наше таке плохе”. Але це не так. Бо мало хто знає, що під землею із залученням спеціальних землерийних машин підрубують коріння цього дерева, і нищиться все українське. Отже, нарікати треба не на менталітет і не на рівень освіти. Говорити треба про конкретних людей, конкретні ситуації та конкретні причини. Перекладати провину на всіх українців не варто.

С. Кульчицький: Чвари завжди були і будуть. Так само, як і союзи. Тобто створюватимуться спілки і домовленості між тими, хто вважає, що спільними зусиллями можна щось зробити. Біда в тому, що наша політична еліта недосконала. Чому за весь період незалежності України, чому за ті п’ять років після Помаранчевої революції миру у владі так і не вдалося досягти?

Р. Коваль: Нинішні протистояння в Україні спричинені амбіціями політичних лідерів та інтересами наших сусідів, які зацікавлені в політичній нестабільності в Україні. Чому ми програли ці вибори? Тому, що Віктор Ющенко поставив свою особисту антипатію до Юлії Тимошенко понад національні інтереси, і фактично приєднався до команди того, проти кого виступив Майдан 5 років тому. Людина, яка постійно говорила “моя нація”, “мій народ”, яка демонструвала, що мислить національними категоріями, врешті-решт зійшла на банальний шлях ворожнечі зі своїми колишніми соратниками…
За десятиліття так званої радянської влади, насправді диктатури чужинців, Москва винищила мільйони українців та заселила в українські хати мільйони росіян. Мільйони українців нащадків по собі не залишили, а чужинці дали щедре потомство. І ось тепер нащадки окупантів обирають собі президента. Не за його програму голосують вони, не за розумові здібності, а за те, що він пообіцяв запровадити російську мову як державну – нащадки окупантів бажають комфортно почуватися на завойованих територіях, хочуть залишитися в соціокультурному російському полі.

М. Білокінь: Справді, Голодомор у радянську епоху не минув безслідно. Це відклалося на нашому генетичному коді. Зіпсовано наш генетичний фонд. Якщо хтось, незважаючи на це, каже про якісь дефекти нашої ментальності, то це чистісінький расизм. Ми – велика, міцна і мудра нація. Але ті історичні проблеми, які ми мали протягом тисячі літ своєї історії, вилазять нам боком у конкретних випадках. Тож треба думати, як бути, гуртуватися, вистоювати проти викликів сьогодення.

Р. Коваль: Інші нації вирішили свої національні проблеми, тож і займаються політикою. Їхні конфлікти не мають апокаліптичних наслідків. У нас же не політика, у нас триває Національно-визвольна боротьба. Це підтверджує те, що на території, де проживає український народ, сьогодні найзаможніші люди – іншої національності, тієї, що раніше становила більшість у керівництві ЧК, ҐПУ та НКВД. Завдяки чужоземній олігархії утримуються “українські” телеканали, виходять у світ сотні проросійських газет та журналів, які й формують настрої електорату, що потім за них голосує. Якщо наші надра, наші гроші належать нащадкам окупантів, значить, ми не визволились.
Мир може бути лише на наших умовах. Усі заклики до миру, коли ворог керує в нашій державі, це капітулянські, антинаціональні заклики. Ми не маємо права жити в мирі, якщо лишаємося паріями на своїй землі. Якщо ти на своїй землі парій і закликаєш до миру, значить ти раб. Ми мусимо стати панами на своїй землі і зберегти буття нашої нації.

Т. Чухліб: Треба мати опертя на власну історію. Так роблять у всіх країнах світу. У Німеччині в кожному маленькому містечку видають історичний журнал. А в нас на всю 46-мільйонну країну їх два-три виходить. Шанують свою історію і поляки, і росіяни. Нам треба брати з них приклад. Бо, не знаючи свого минулого, не збудуємо майбутнього.

Наталія ВАСЮНЕЦЬ, кореспондент газети “Експрес”
http://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=433