Отож представилися один одному. Від сусідів пахло алкоголем, видно тільки від столу. І почала «дорога» сусідка солодким голосом говорити гадості в нецензурній формі про нашу матір, покійного батька, провокуючи мене на нервовий зрив. Я тримався спокійно, призивав до совісті, спробував знайти щось святе в її душі, нагадав, що про покійних погано не говорять. І тут зі словами «ах ти росийське бидло», ця істота жіночої статі чіпляється в мене кігтями різко і декілька разів б’є, мене в пах. Звичайно, з метою самозахисту я виставив вперед руки. Ось тут до нашого «спілкування» долучився вже й сусід. Він накинувся на мене з кулаками. Таким чином мета сусідів провокаторів уже була досягнена: я був один на площадці, і почався конфлікт. Вискочили із квартири моя дружина з матір’ю щоб завадити цій бійці. І в цей час з першого поверху, наче очікуючи сигналу «до бою», прибігло ще четверо людей, які підключилися до бійки, намагаючись ззаду підбити мене під ноги, щоб я впав і мене можна було затоптати. Побачивши, що люди знаходяться в стані алкогольного сп’яніння, не адекватно себе поводять (з сусіда з рота летить піна, він весь тремтить), ми знайшли спосіб заскочити до своєї квартири, захлопнули двері і визвали міліцію. А дорогі сусіди ще довго стояли під нашими дверима, викрикуючи погрози в нашу адресу та нецензурно лаючись, аж поки не приїхала міліція.
Наряд міліції увійшов до нашої квартири, попередньо поспілкувавшись з іншими учасниками конфлікту у дворі та в під’їзді. Мабуть вони вже мали, нав’язану їм, точку зору на цю подію. Ми почали вводити їх в курс справи, поскаржилися на знущання, зговір і самосуд.
Лейтенант мене відразу звинуватив у дрібному хуліганстві (ох і швидко ж виноситься вирок), а прапорщик, міліціонер, представник влади охоронних органів, сказав: «Якби отак проти мене пішли, то я б теж вам морду набив!»… Німа пауза…
Скривавлений, із свіжими синцями, я отримав моральний шок, не можучи збагнути, де я? Це ж правова держава! Це ж моя батьківщина! Невже тут все так стрімко міняється, що старість вже не заслуговує на повагу, що правий той, хто сильніший і хитріший, що гроші вирішують все, можна все купити і продати, що представники захисних структур відчувають себе такими панами. А що їм взяти із старенької вдови? Це відпрацьований матеріал. Треба триматися «сильних світу цього» - з них можна щось мати, адже ж наш сусід – бізнесменчик.
Жінка – капітан міліції залишилася опитувати нас, а два міліціонера (лейтенант і прапорщик) пішли оптувати сусідів. Через деякий час вони повернулися до нас. Молодий, задоволений міліціонер, апетитно облизуючись і погладжуючи своє, ще не велике черевце (бо тільки ж чин лейтенанта має), з масними очками зайшов до нашої квартири. Його напарник, більш тучніший, хоча ще тільки прапорщик, звернувся до своєї колеги, яка опитувала нас, щоб та скоріше вже закінчувала свою роботу, бо вони вже вправилися в сусідній квартирі і задоволено ремегнув. Але жінка капітан продовжувала ретельно записувати наші покази.
Пройшовши всі необхідні обстеження лікарів і судово-медичну експертизу, з діагнозом закрита черепно-мозкова травма, з синцями по всьому тілу (є всі підтверджуючі медичні документи) я виявляється ще й винен, тому що версія сусідки була спланована ще до бійки: виманити мене з квартири, побити, попередньо змовившись з сусідами (власниками антен), а тоді ще й обвинуватити. Зараз вона подала заяву до суду, начебто я її побив. Я вимушений захищатися. Та на жаль нема в мене тут «волохатої лапи» яка б відстоювала мою голу правду. А де ж шукати правди, Україно?!
Та не для бійки ж я приїхав сюди за тисячі кілометрів. Мені дуже прикро, що я зустрівся з цими нелюдями, у яких в душі немає нічого святого, які ганьблять мою націю. А я просто все ще люблю свою рідну землю, вболіваю за її майбутнє і, знаходячись в далечині від неї, несу культуру своїх пращурів, розповсюджую її серед російського народу, сумую за рідною солов’їною мовою, за безкрайніми степами та лісами, горами та рівнинами, великим Дніпром та маленькими потічками.
Україно! Коли ж ти гордо розправиш плечі і заставиш ввесь світ себе поважати і достойно цінувати? Я ж твій син, Україно, хоча приїжджаю до тебе гостем. І як сказав Президент України Віктор Янукович 25.06.2010 року, Україна – європейська країна. І від того, як вона зустрічає своїх гостей, залежить те, як до неї будуть відноситися в усьому світі.
І все ж таки я вірю, що колись я знов приїду на рідну землю і мені тут скажуть: «Ласкаво просимо до України!».
Ответить с цитированием
Сообщение от noweember 
