москаль, або руський, всеодно, чи він «цареві-батюшці» служить, чи соціялістом-революціонером себе називає, чи нарешті в большевики-комуністи пошився — він однаковий; без брехні жити не може; обманювати — для нього перше діло. Обманом, брехнею, підбоєм та крутійством він цілі віки жив; обман для нього другою натурою стався; обманом він інші народи псував, а потім поневолював; на обмані і свою московську державу збудував. Обманом він і нашу вільну Україну в ярмо занапастив. Отже, як почалась українізація війська, то москалі й випустили на неї свою стару зброю — знаряддя обману.
— А робилося це так. Українцям треба було зібрати своїх земляків, щоб пояснити їм, для чого твориться українізація війська. Скличуть українці свої збори, а на ті збори й московські «камітетчики» або посланці їхні — і тайні і явні — приходять... Ну, то й «камітетчики» московські вилазили на бочку чи на стіл (це тоді «трибуною» називалося) та й починають:
— «Таваріщі українци! Што ето ви дєлаєтє? Зачем атдєляєтєсь ат нас? Ведь адно ґорє у нас. Разве на фронте ми не із аднаво кателка щі хлєбалі? Алі нас не адна вош в акопє єла? Как хатітє, а ви не харашо делаете. Ми на ета не саґласни! Коль скоро їжєлі адна вош єла да с аднаво кателка ми с вамі щі хлєбалі, то нам і дальше жіть нада вместе. Украінізація воська нас разделяет, а єта не харашо. Ми на ста сваєго саґласія нє дайом. Ведь катєлок у нас общій і адна вош нас заедала»…
— І ото белькоче, варнякає, через кожне десяте слово про «котьолок» згадує, вошу поминає та настирливо без впину.