Який поганий ранок. І день поганий. І вечір буде поганий. Бо в мене спаскуджений настрій ще зі вчорашнього вечора. І на роботі аврал. І дома все як завжди, і нічого не змінити.
І чорт забирай, у мене поганий настрій не трансформується у гарний так швидко, як гарний у поганий – тому це ще більше бісить.
Оце зараз сиджу і пишу у блог замість того, шоб працювати.
Але воно мене всьо дістало, бо скільки я не роблю, з’являється все нове і нове, і то все нове треба зробити зараз-негайно-не відходячи від каси-сконай та зроби за хвилину і покладь на мій стіл.
А в мене такий настрій, шо я би оту свою начальницю послала ген-ген далеко, на хутір сачком ловити метеликів.
І ще дратує те, що мої ж друзі не розуміють, чому я така непривітна і чому у мене лице перекошене, і чому відповідаю односкладово, і не посміхаюся на тупі жарти.
Я би їх зараз всіх …
Дурна тенденція, дурна, зовсім-зовсім не мудра – провокувати людей на сварки, але саме цим я зараз займаюся. І якшо один з товаришів мені хоч півслова кривого скаже, я вибухну таким різнобарв’ям емоцій і слів, що місця мало стане. А воно все до того і сунеться.
Здається моя нервова система дала збій. Сьогодні бомба уповільненої дії здетонує.
І все через те, що від мене відвернулися.
Хіба це варто стількох нервів? Хіба треба було ото відвертатися, коли я так потребувала розуміння?
Кожен зі знайомих отримає свою порцію сьогоднішніх шматків торта з перцем!!!!!


Могла би всього цього не писати, але якшо я відкрию свого рота у присутності хоч однієї живої істоти, звідти полізе така гидота, шо краще писать то все на папері…хоча б і електронному….