Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
RSS лента

мертве село

 :: Повний Армагедець

Оценить эту запись
22.07.2013 в 12:02 (1321 Просмотров)
нарила тут минулорічний свій репортаж... пам"ятаю, важко він дався в емоційному плані.

Хутір Ручки до перших снігів остаточно помре

Останні тижні у своїй хаті доживає родина Яковенків. До снігів чоловік і дружина планують остаточно перебратися до Свиридівки Лохвицького району. По тому Ручки стануть мертвим хутором...

Заховані за чагарниками у Ручках, що колись підпорядковувались Білогорільській сільській раді, пустими віконницями подорожнього зустрічають хати. Колись пишні та білі мазанки виставляють останнім теплим променям осені свої плетені кістяки та осипану зі стін глину. На в'їзді — розстріляна з мисливської зброї табличка з назвою населеного пункту. А по правий бік від покинутих хат — прибране кладовище. Ото і всі тутешні мешканці, сплять вічним сном попід кронами високих сосен.
Аж ось у провулку пасеться теля, трохи далі ходять каченята і коза. Таки живе село! А от і господиня, вдягнута по-домашньому, хитає головою, коли бачить фотокамеру. 24-річна Віта Яковенко разом з чоловіком доживають у Ручках останній тиждень. На них вже чекає хата у Свиридівці, але серце рветься на шматки.
- Ми четвертий рік тут живемо, і жили б тут і далі, нам тут подобається. Я сама родом з Луки, чоловік — з Свиридівки. Крадуть у нас тут все, то й треба виїжджати, бо нікому за двором подивитися. Завели були молоду вівчарку, на наступний день вже нема — забрали. То поросят, то курей не дорахуємося.
Коли родина перебралась до Ручок, у селі було ще як мінімум три хати, де жили люди. Остання місцева мешканка виїхала звідси рік тому до Свирідівки.
- Здоров'я вже не те, щоб жити вдалині від цивілізації. З сусідкою місяці два тому як спілкувалися. Дуже вона хоче назад, хоч би на день сюди, плаче, коли про це говорить. Ну та що ж, старенька вже, вона каже що переїхала б сюди і жити. Але ж навіть коли тут було п'ятеро чоловік і дорогу ніхто не чистив, то хто буде робити то для двох?
- А як воно - жити в мертвому селі? Чи не моторошно?
- Погано, - зітхає жінка. - Обізватися нема до кого, як тут жити...Вийшов на вулицю, а ти сам-один. Хоча я вже звикла. Тут у нас мисливський будиночок неподалік, були і свині дикі, але повтікали. Та хоч би ще одна хата заселена — я б ніколи звідси не поїхала. Щоб будинок спокійно можна було лишити, чи в гості, чи на день народження, бо ж за господарство страшно.
Каже жінка, що іноді ходять цигани, продають курей, то можуть щось і витягнути. Але в цілому у мертвому селі навіть ставлення до крадіжок дещо інше.
- Хати порозбирали геть чисто. Воно ж у людей роботи немає, якусь залізяку зняв — у родині зайва копійка і то хлібину додому принесе. То там піч розібрали, то тут, а що ти зробиш, людям теж треба жити за щось, - підсумовує пані Віта.

Непрочитані історії покинутого хутора

І справді, якщо зазирнути до хат, у яких ще прочиняються двері, можна побачити жахливу картину. Розкурочені груба і піч, пара стареньких, стоптаних капців. Розкидані страхові свідоцтва на корову, кілька листівок... “Вітаю хрещену зі святом Восьмого березня” - ця прийшла з міста Орджонікізде на адресу Євдокії Яківни Грабинник. Яка ваша доля, Євдокіє? Чи було того року щасливим для вас свято Міжнародного жіночого дня? Чи встеляли вам рідні дорогу квітами? Чи ви вже знайшли спокій під тими соснами, що зустрічають на в'їзді, а квіти вам носять й надалі. Щороку, але вже іншого весняного понеділка, після Христового Воскресіння?.. І чи носить вам хтось квіти...
- Тут колись у кожній хаті був рибалка. А взагалі тут раніше жило два пани. Через село здавна пролягав Чумацький шлях. А так жили собі люди, на в'їзді колись була ферма, конюшня, телятник, раніше люди працювали там. А тоді село почало вимирати. Сусіди були в мене тут з Києва, вони викупили будинок під дачу, де жила бабуся, а потім померла. Але і киян тут вже два роки як немає. Ну та воно і зрозуміло, теж за шістдесят обом, ні лікарні нема, нічого, - пояснює відсутність сусідів Віта Яковенко. - Минулого року як вирішили звідси виїздити, я плакала, так я звідси їхати не хочу. Одне що виштовхує — близька зима. Тут все замітає, ніхто дорогу не чистить, а воно як замете на метр, то важко вибратися. Газу в нас тут немає, зате дров повно — навколо ліс, купив собі бензопилку і швидко набереш запас на зиму. Це в Луці в людей нема газу, і з дровами сутужно, а живуть же якось.

Згадкою про село майорітимуть гриби і полуниці

Родина має город в Свиридівці, за 12 кілометрів від дому. В Ручках нічого не росте — суцільні піски. Чоловік і дружина мають в господарстві мотоцикли, тож відносно вільні в своєму русі. Їздять часто до магазину за п'ять кілометрів до Луки, в гості до кумів і в бар до Лохвиці. А коли лишаються вдома — гуляють згасаючим селом.
- Кожен вечір по селу ходимо... Як попоралися, то й пішли прогулялися, то до річки чоловік йде на птицю гляне. А от в холоди тут дійсно важко - замітає нас начисто. Як на Лохвицю йти то виходити о шостій ранку треба і за дві години по снігу вже у Луці. Цю зиму ми самі чистили дорогу, попередню — снігу не було, а поза ту зиму було дуже важко, снігу намело дуже багато. Жалко звісно, воно і рідні моєї тут нема, а все рівно жалко. ..Село було таке красиве, пам'ятаю, я ще малою приїздила сюди по гриби та за полуницями, тут всі бабусі ягодами торгували, - вертається спомином у дитинство пані Віта.
За тиждень почнуть вибиратися з хати, потроху перевезуть речі і господарство до нової. До цивілізації доведеться наново звикати: у Ручках свині гуляють собі майже як дикі, а у Свиридівці — паркани, сусідські двори і обмежена територія. У пошуках безпеки люди йдуть до людей, забивають вікна і прощаються з хатою — частинкою душі, що припадатиме пилом часу. Асфальтні дороги розсипаються на щебінь, барвінок на покинутому подвір'ї розрісся і вкриває землю вічнозеленим килимом. Бур'янами позаростали стежки, у хатах поосипалися стелі. Стара школа, зведена за проектом Сластіона ніби і не відчуває, що хутір вже назавжди покидає життя — у її стінах і так давно не лунає дитячий сміх, вона ніби спить. Витончений пам'ятник архітектури з минулого століття.
Цьогорічна осінь скидає листя і вистеляє ним шлях із села останнім мешканцям. Весну Ручки зустрінуть абсолютною пусткою...

ну і фото, для повноти картини








остання хата, що це пам"ятає теплу грубку і подих живих людей
Категории
Без категории

Комментарии

  1. Sir_2006 -
    Аватар для Sir_2006
    Это что, дикий кабан во дворе на последней фотографии?
  2. nickeler -
    Аватар для nickeler
    нє, то кабан свійський. то та сама хата, в якій ще на той момент жили господарі.
  3. vladd -
    Аватар для vladd
    Печаль...
    Колись на ці землі доберуться китайці, і буде у них все рости (хоч на піску, хоч на камінні).
    У самого родичі в схожому місці живуть, а молодь тікає поближче до "торгово-розважальних центрів". Найближчий сусід там - метрів за 300-500.
  4. Виння Пых -
    Аватар для Виння Пых
    капец скоро негри с китайцами там жить будут
  5. rasta-koy -
    Аватар для rasta-koy
    Ага, а вот я когда-то писал про свой поселок на отдалении от города - все зафукали!
    А, ваще, правильно, со свиньями и грядками должны ковыряться все, ну, кроме меня, конечно :- ))
    Мы вот, украинцы, хозяйственники и земледельцы от природы, ага!
    Обновлено 23.08.2013 в 20:40 rasta-koy
  6. 23q -
    Аватар для 23q
    rasta-koy, ты просто не модный