Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
RSS лента

Катерина Білокур

 :: Повний Армагедець

Оценить эту запись
18.03.2013 в 01:24 (2941 Просмотров)
знайшла тут запис - листи Катерини Білокур читає Ніна Матвієнко.
вражає...
http://www.ex.ua/view/20198755

Категории
Без категории

Комментарии

  1. nickeler -
    Аватар для nickeler
    і ще про Білокур.

    КАТЕРИНА, АБО ФІЛОСОФІЯ МОВЧАЗНОГО БУНТУ: КОНСПЕКТ ДО НЕНАПИСАНОЇ БІОГРАФІЇ
    і окремі цитати

    І, крім того, - це дуже добре видно з її листів і пізніших про неї спогадів, - вона була трагічно гордою натурою: з тих, які не гнуться – і ламаються тільки вже разом із головою. Якби вона «втрапила в систему», в роки терору у неї не було б жодних щансів. Так що, у виправленій історичною дистанцією ретроспективі, можна сказати, що доля якраз була до неї милостивою, коли отак, що називається, «одвела»: їй здавалося, що вона «кидалась в усі кінці, як тигра в клітці» 5, - а насправді летіла, як метелик на вогонь.
    І тут саме впору згадати вирішальний факт у біографії Катерини Білокур, за значенням рівний тому, який у біографії Тараса Шевченка мав викуп із кріпацтва: її батьки не піддалися колективізації. Багато написано про те, як вони, темні селяни, ні в зуб не розуміли своєї геніальної дочки і старались нагнути її до відповідности власним життєвим стандартам (ясне діло, якій матері-селянці сподобається мати дочку-«виродка», яка, замість виходити заміж і ростити дітей, «сидить дома та чортів малює»?), і це справді тема невичерпна, а головне, універсальна (якого генія, де й коли розуміло його оточення?), проте час уже ввімкнути й трохи масштабнішу історичну оптику: сварки сварками, характери характерами, але в формат «дрібнобуржуазної драми» взаємини Катерини Білокур із ріднею все ж не вкладаються – не вкладаються хоч би тому, що саме завдяки Василеві й Якилині Білокурам – їхній непробійній, незламній, під стать доччиній, упертій затятості «на своєму» перед натиском Радянської влади - Катерина Білокур ніколи, жодного дня в своєму житті не була колгоспницею.
  2. nickeler -
    Аватар для nickeler
    Щоб реконструювати з листів її побут – побут, нотабене, не звичайної української селянки 1930-1950-х, а, як-не-як, привілейованої (їй не загадував звечора колгоспний обліковець на буряки на повний світловий робочий день, і не шмагав батогом на полі об’їждчик за піднятого з землі колоса!), - треба читати «між рядків», визбируючи деталі по окрушинці. Напряму впадає в око хіба що «нечуй-левицька» технологічна архаїка, якої не приховаєш, – всі ті недомикані повісма, веретена, мотовила й ветушки аж до 1960-х років справді тільки й одягали обідране до голої нитки українське село, матеріально відкинуте сталінським режимом не на сто років назад, у прокляте Шевченком кріпацтво, - а, вважати, в кам’яний вік (тільки з колгоспними тракторами й орвелівськими «тарілками» коло сільрад: єдине, в чому виявилася сталінська «індустріалізація»!), і це не перебільшення: селян 1950-х, які тоді, в роки запуску «спутніків», вручну крутили кам’яні жорна, моє покоління ще застало «на живо». Історії українського села в 20-му столітті досі не написано, і не виглядає, щоб таке сталося в осяжному майбутньому, але на «мікрорівні», в родинах, ця пам’ять поки що зберігається – пам’ять найґрандіознішого, воістину «дантівського» кошмару, на який було перетворено колишнє, оспіване класиками, «неначе писанка, село»: з вирубаними впень «за податки» вишневими садками, зогнилими (бо не було жита вкрити) старими стріхами, розібраними на паливо тинами - та з голодними тінями «безпашпортних» рабів «за трудодень» без вихідного («сім день – трудодень, дайте хліба хоч на день!»), які далеко не завжди мали з чого поставити латку на штанях («главне – живі», як коментує один із героїв Тютюнника своє єдине життєве осягнення, і це таки було осягнення, що вимагало від індивіда нап’яття всіх біологічних зусиль 24).
    а ніби нічого і не змінилося.....

    Справді-бо, якщо проста селянка-«колгоспниця», як її незмінно позиціонували аж до 1991-го року, у вільний від колгоспних робіт час таке малює («немножко попашем, попишем стихи», зовсім за Маяковським!), - то дуже важко, бувши французьким інтелектуалом, вирослим на Маяковському-Бріках-Араґонах, навіть після процесу Кравченка повірити, ніби в тому самому селі, звідки прибув до Парижа «Цар-Колос», люди ще недавно мерли з голоду, бо влада забирала їм хліб (і яка б голова таке вмістила?..). Куди логічніше було сприймати геніальну «колгоспницю» за пряме досягнення сталінської «культурної революції» - і можна не сумніватися, що саме так сприйняв її Пікассо на паризькій виставці 1954 р. Його екзальтовані компліменти на її адресу, якими в нас традиційно похваляються всі, хто пише про Білокур, так, як сама вона, за власним іронічним зізнанням, «хвастала» своїм обідом у Тичини («як ото в творах Гоголя, що царицю Катерину віз» 34), мали, при всій можливій щирості, ще й цілком очевидну політичну коннотацію: Пікассо був членом Компартії Франції, незадовго перед тим написав портрет Сталіна, з приводу якого мав серйозний «ідейний» конфлікт зі своєю партійною верхівкою (його пробували нагнути до «соцреалізму») 35, - тож дійсно мусив зрадіти, побачивши в «геніальній українці» не тільки рівновеликого творчого духа, але й той «світ у комуністичному вікні» - справжню свободу творчости з країни трудящих! - який йому застували його однопартійці: укріпитися, так би мовити, в своїй захитаній комуністичній вірі...
  3. nickeler -
    Аватар для nickeler
    і чому, попри всі багатолітні старання її добродійників, їй так ніколи й не було дозволено ту Богданівку покинути: на відміну від Шевченка в Росії царській, у цій новій, «перезавантаженій» версії імперії «селянський геній» мусив лишатися кріпаком – щоб своєю творчістю, вирваною в постійному герці з рабством, демонструвати світові, за Орвелом, що «рабство це свобода».
    Прямим текстом цю директиву озвучив тодішній Голова Президії Верховної Ради УРСР «тов. Гречуха» (як сама Білокур, незвична до номенклатури радянських вельмож, зве його в листі до Таранущенка), до якого Ю. Білякова спробувала була підкотитися з проханням допомогти художниці перебратися ближче до Києва, в житло «з вигодами»: «Хай сидить, де сидить. Ото поки живе в Богданівці, то вона і Білокур, а як заберемо її до Києва, то вже Білокур і не буде»
  4. інкогнуто -
    Аватар для інкогнуто
    Феномен Білокур ще чекає своєї "розкрутки", що там Пікассо... Вона, безумовно, безсмертна в своїх творіннях, а ще має всесвітній масштаб. Прийде час, Україна буде славна і через Білокур.
  5. nickeler -
    Аватар для nickeler
    та буде ж... просто диво дивнеє: ми цінуємо людей по смерті. може цей світ насправді призначений лише для розгулу ненажер і спадкоємців більшовицької риторики, а ті, хто сповідує інші, відмінні ідеї, є атавізмом, помилкою? але ж ми люди, і повинні Чути і Бачити...
    Sky нравится это сообщение.