Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
RSS лента

Юрій Андрухович. Наша мова: вірші в диванах

 :: Повний Армагедець

Оценить эту запись
17.07.2012 в 17:51 (13108 Просмотров)
Якби не ці кляті ригоанали (а як правильно – досі регіонали?!) з їхньою верховною радою, я написав би вам добру колонку про Джека Вайта.
Сьогодні у нього день народження, до того ж недавно вийшов перший сольник. Для такого серйозного музиканта перший сольний альбом – дуже важлива подія. Він довго йшов до неї – через "The White Stripes", яких я знаю мало, через "The Raconteurs", яких я дуже люблю, через якісь іще проекти і гурти, через свій абсолютно особливий голос. І, звичайно, через свою фанатичну відданість гітарі. Він грає на ній так, що на сьогоднішній день посідає 70-те місце у рейтингу 100 найвидатніших гітаристів усіх часів. Але він ще виросте – сьогодні йому виповнюється тільки 37. Хоча ні, трохи не так. Насправді мене підкорив той факт, що Джек колись був меблярем і полюбляв писати вірші в нутрощах свіжовиготовлених меблів. От, скажімо, купили ви диван. Привезли додому. На перший погляд, він нічим не виказує своєї недиванної сутності. Ви спите на ньому, дивитеся телевізор, чухаєте животик котові, який, так само, як і ви, не може без нього жити. Усі жінки, які з'являються у вашому житті, так чи інакше опиняються на цьому дивані, всі вони називають вас занудою, телепнем, а потім ідуть, кинувши на прощання, що диван вам важливіший за них. І от після чергової драми ви вирішуєте потрощити чи завдати бодай якогось адекватного болю цій мертвій громіздкій істоті. Берете в руки ножа або якісь пласкогубці, раните оббивку, нищите кілька дощок і раптом помічаєте – на одній з них щось написано. І це не просто щось, а якісь красиві-прекрасиві вірші. Ваш розпач і гнів змінюють захоплення і радість. Диван врятував ваше реноме – адже погодьтесь: ну, хіба зможе телепень зжитись із віршованим диваном? Якби не ці паскудні ригоанали з їхніми законами, з їх нездатністю любити бодай щось, крім бабла, з їхньою тупістю й нахабністю, я б навіть розповів вам про те, які вірші краще ховати в диванах. Я подумав над цим, і мені здалося, що я точно знаю. Та що там дивани! Ми б обов'язково поговорили з вами про те, які вірші беруть із собою в ліжко. А ще – які кладуть під подушку, щоб зловити найкольоровіші сни. Такі вірші особливі, їх не так багато і вони швидко зношуються. Існують такі вірші, що їх можна видряпати лише на ніжці обіднього столу. А інші – для ванних кімнат. Я впевнений, що віршів потребують і наші полиці й шафи. Особливо такі, в які уже нічого, крім віршів, не втиснеться. Або такі, з яких нічого, крім віршів, і не візьмеш. Але ці злоякісні бандюки, ця пухлина на тілі нашої батьківщини, не дають мені вкотре писати, про що я хочу. І я знову пишу про них. Розлючений і жовчний, я кожного дня читаю новини в надії, що когось із них повбиває – ні, вже не приступ покаяння перед людьми за все те зло, яке вони встигли заподіяти, а справжній ніж або куля. Замість думати про середину липня, ходити з друзями на біле вино, готувати поетичні переклади на черговий літературний фестиваль, я думаю про купку якихось дегенератів і окупантів, що дорвалися до влади у моїй країні (Господи, ну чому саме в ній – невже в Тебе інших немає?!). І думки ці дедалі сумніші й нестерпніші. З одного боку вороги. З іншого – теж вороги, але начебто націоналісти. А то раптом Кобзон стане на захист української мови. І всі щасливі – дякуємо, паночку, що захистили! А він навіть пригрозив донецьким, нахмуривши чоло і брови, щоб, мовляв, солов'їну не торкали. Солов'їної, може, й не торкнуть, а українську точно затиснуть. А то ще якась кобилиста тітка з губами замість мозку блювоне, що з двома язикамі вона швидше отримує оргазм. І я завжди мав за правило не зважати на весь цей флуд усіляких нєдорослєй, але цього разу ситуація критична – вони перемагають. Кількість перейшла в якість. Маячня стала системою аргументів. Україну та її мову беруть баблом, серіалами, телепродакшном, тупою силою, спецслужбами. Як писав мій улюблений Томас Вулф, "кривда вічно на престолі". А ще ж є думка мережевої молоді, котра, дивом знаходячи час поміж однокласнікамі і фейсбучатами, стверджує, що українська мова несучасна, бо на діскатєках нею не спілкуються. А я вам відповім – слава Богу, діти, бо те, як ви володієте рідною російською, складається враження, що ви не те що несучасні, ви ніякі. Ви є, але вас немає. Ви безмовне м'ясо для інших цивілізацій. Хоча що там молодь! Ця влада невдовзі дійде й до того, щоб провести опитування серед дошкільнят – чи потрібна їм українська мова. І, я впевнений, результати вона все одно сфальсифікує. А тим часом старий товариш пише з Канади (місто Торонто): "От тому я й поїхав". З радянською владою він усе життя боровся, а "вільної України" не витримав. "Зате українською мені тут спілкуватися цілком комфортно", - пише він. "Чекай, друже, -- зловтішаюся, - збільшиться потік наших російськомовних до Канади – забудеш ти про свій комфорт. Почне їх і там українська ковбасити". "Ти знаєш, - відповідає він, - мої діти, поки ми жили в Тернополі, російської майже не знали. А тепер у Торонто навчилися – спілкуючись із новоприбулими українцями". Я пропоную йому подумати про Марс.
http://tsn.ua/analitika/nasha-mova-v...v-divanah.html
Merry Corpse нравится это сообщение.
Категории
Без категории

Комментарии

  1. Sir_2006 -
    Аватар для Sir_2006
    Не выдерживает конкуренции
    МедведьЗлой нравится это сообщение.