Грошова допомога постраждалим у війні!
Магазин спортивного харчування Strong Life
RSS лента

Abuse team від Отара Довженко

 :: Повний Армагедець

Оценить эту запись
12.05.2012 в 16:40 (542 Просмотров)
Текст річної давності, але мені сподобалося. Обережно, в тексті матюки

Abuse team

Будь-яка цензура ґрунтується на вірі людини в абсолютність власної правоти

Цензура, цензура... Ніхто ж не забороняє взяти водостійкого маркера й написати собі на лобі слово з трьох літер. Наприклад, «хуй».

А потім із цим словом на лобі піти на вулицю гуляти. Звісно, якщо вам трапиться пильний наряд міліції, можете опинитись у відділку за хуліганство. Але це вже ментівське свавілля, через яке, за достатньої вашої наполегливості в суді, з когось потім можуть зірвати погони. Матюкатися вголос у громадських місцях або розмальовувати стіни - одне, писати ж на власному лобі закон не забороняє.

Також, імовірно, якщо вам трапиться знервований батько малої дитини, якій, на його думку, ще рано знати нехороші слова (все одно у школі вивчить, але хоч не в батьковій присутності), або кавалер вразливої панянки, ви можете дістати по довбешці. Ще до вас можуть причепитись гопники, в чию картину світу не вписуються перехожі з написами на чолі. Але всі ці пригоди, за великим рахунком, можуть статися з кожним і без усяких написів.

В наш час, у нашому суспільстві не існує жодної зовнішньої сили, яка б всерйоз заважала нам піти погуляти із словом «хуй» на чолі. І все ж ми, - зазвичай, принаймні, - цього не робимо. Чому?

По-перше, це дешевий епатаж, якого більшість із нас не потребує. По-друге, ми розуміємо, що цей учинок сформує негативне уявлення про нас у незнайомців і погіршить ставлення знайомців. Інакше кажучи, попсує наше соціальне становище, не давши нічого корисного взамін. По-третє, це тупо безглуздо. У прямому сенсі слова напис не відповідає дійсності (послідовники Капітана Очевидності можуть написати те саме слово на своєму статевому органі, якщо схочуть). Зрештою, ми переважно маємо справи, значно серйозніші й важливіші за цю.

Отже, нас обмежують певні внутрішні чинники. «Самоцензура», сказати б. А саме:

відчуття міри

смак

здоровий глузд

Усе це глибоко суб'єктивні поняття. Не менш суб'єктивні, ніж мораль (не кажучи вже про її віртуального виплодка - «суспільну мораль», що існує в уяві мракобісів). Неоднакові для кожного суспільства (в Нідерландах можна займатись сексом, гомо- чи гетеро- чи що-завгодно-сексуальним, на газоні посеред міста, в Ірані за публічний поцілунок закидають камінням), для кожної територіальної громади, суспільної верстви чи групи. Їх неможливо виміряти, надто ж нереально привести до спільного знаменника навіть у межах невеликої групи. Фактично, єдиним їх реальним мірилом є усереднене сприйняття інших людей. Той, у кому ідеально поєднуються ці три чинники, має більше шансів заслужити повагу і схвалення інших. Той, кому відчуття міри, смаку й здорового глузду бракує, опиняється на маргінесі, трактований як «неадекват». Але, знов-таки, лише в чиємусь суб'єктивному сприйнятті. Інші люди, з іншими уявленнями про відчуття міри, смак і здоровий глузд, можуть вважати його цілком адекватним.

Будьмо щирі: ми всі ніколи не дійдемо згоди між собою про те, що вважати прийнятним, а що ні, бо ми всі занадто різні.

АЛЕ Ж ІЗ ЦИМ ТРЕБА ЩОСЬ РОБИТИ! НАШІ ДІТИ НЕ ХОЧУТЬ БАЧИТИ, ЯК НАКУРЕНІ НЕГРИ ДОВБУТЬСЯ В СРАКУ В ПРАЙМ-ТАЙМ!

Частина суспільств, громад, груп обирають порівняно довший і важчий шлях саморегуляції. Відповідним чином, - виходячи із свого бачення смаку, відчуття міри й здорового глузду, - реагуючи на кожен учинок, люди коригують поведінку одне одного, встановлюють умовні межі прийнятності, вчаться стримувати себе, а також - що не менш важливо - терпіти специфічне самовираження інших, навіть якщо воно їх дратує. Not to overreact - по-нашому й не скажеш. Того, хто свідомо намагається епатувати навколишніх словом «хуй» на чолі, охолодять їхні байдужі погляди, а хто робить це здуру, рано чи пізно відчує: не варто. І, в усякому разі, людина зі словом «хуй» на чолі, буде лише малозначущим епізодом у житті тих, хто її побачить.

Інші ж, узявши на озброєння Бога, Мораль і Традиції, заходяться встановлювати обмеження - тотальні, категоричні, для всіх без винятку. Правила, обов'язкові до виконання. Штрафи і тюрми для тих, хто їх ігнорує. Часто ці обмеження суперечать повсякденній практиці більшості, - отже, провокують більшість на їх порушення, відтак, люди стають апріорі грішними і винними, що підносить над ними тих, хто нав'язує правила.

Цей процес дуже наочно можна спостерігати в соціальних медіа. Недосвідчений новачок, який пише капслоком, після декількох зауважень розуміє, що великі літери тут - ознака поганого тону. Хто постить кошенят і анекдоти, отримує масу лайків, а того, хто постить фото розкладених трупів - розфренджують. Той, хто в кожному дописі висловлює ненависть до євреїв, рано чи пізно опиниться в нечисленному товаристві таких самих, як він, тупих антисемітів. Усі інші просто відвернуться - вказуючи йому таким чином на бажані для них зміни в його поведінці.

Утім, завжди знаходиться хтось, хто настукає в abuse team. І почувається щасливішим через те, що порушник правил, - вірніше, його уявлень про правильні правила, - дістав, сука, що заслужив.

Будь-яка цензура, - і та, що вилучає книжки з еротичними сценами із книгарень, і та, яка не дозволяє журналістам розповідати про те, як ціле місто на Донбасі сидить без хліба, - ґрунтується на вірі людини в абсолютність власної правоти. В те, що саме її бачення світу та подій є правильним, тоді як інші - або помиляються, або навмисно шкодять.

Усе це людське, дуже людське, - настільки людське, що аж самому бридко бути людиною й часом ловити себе на підсвідомому бажанні так само когось заткнути. Під якимось пристойним приводом, звісно. Щоб діти не чули. Щоб не ображати пам'ять загиблих. Щоб не брехав. Щоб не шкодив нашій справі.

Можливо, прагнення зробити інших людей якомога більш схожими на нас, зневажаючи й ламаючи, за потреби, їхню індивідуальність, походить від природного добору, коли кожен самець прагнув відігнати конкурентів, застрибнути на самицю й передати її нащадкам саме свої гени? Але чому тоді це прагнення найяскравіше виражене якраз у людей, які заперечують еволюцію й вірять у те, що Бог сотворив їх готовими - і що це Він уважає, що гомосексуалізм, оголені цицьки, дошлюбні стосунки і слово «хуй» є чимось поганим і тим, проти чого треба боротись?

Інформаційний, соціальний, ментальний простір навколо нас щодалі більше придатний для індивідуального налаштовування. Зростають можливості і свобода вибору розваг і джерел інформації, людей, із якими ти хочеш спілкуватись, а також ефективність фільтрів, що звільняють тебе від необхідності контактів із тим, що дратує чи ображає. У фейсбуку ти можеш вилучити людину зі свого інформаційного середовища, лише цикнувши на хрестик і обравши hide all. Це краще, ефективніше, кармоощадливіше за звернення до abuse team.

Адекватність (здоровий глузд, смак, відчуття міри), самоцензура в найкращому сенсі цього слова, має бути конкурентною перевагою для людей та інформаційних потоків, які борються за твою увагу і визнання. І твоєю власною - у боротьбі за увагу та визнання інших. Abuse team лише заважає цьому процесові.

Отар Довженко, журналіст, для конкурсу «Стоп цензурі!»
Категории
Без категории

Комментарии