Цей допис присвячую світлинкам з античного театру у місті Аспендос, де мені пощастило побувати і подивитись оперу просто неба.

Враження ніби спиш, мабуть від того, що звикаєш до камерности, окремости театральних приміщень від хаосу життя, світу, а тут... зверху неосяжність нічного неба, знизу ж класична опера, лаштунки, що розвіює вітер, цілком природний і непередбачуваний, справжній вітер, настільки справжній, що примудрився під час антракту повалити величезного щита з декораціями, ніби силкуючись нагадати, хто тут справжній господар над цим камінням і над цим вишуканим уламком простору та часу.

Зацінити решту світлинок можна тут.