Афіша Полтави

Кукольный

Афиша

Театр Гоголя
-------------

1.06.08 на 19:00
ЗАКОН ТАНГО
Новый театръ на Печерcке

===============================

ДК
---

28.05.08 на 18:00
Выступление детской цирковой студии

Афишка на червень

Афишка на червень2

Открытие сезона

Открытие сезона (продолжение)

В гостях у Гоголя

Похоже все билеты проданы на все спектакли (
Остались входные по 10 грн.
(Листопад т.7-50-19 )

Филармония

15-го вересня в Листопаді покажуть "Страшну помсту" Гоголя у постановці Херсонського музично-драматичного театру.

Я дуже люблю цей твір, тому спробував знайти відгуки на виставу. вони переважно позитивні:

"У «Страшній помсті» Павлюк помітно виростає як режисер. Вистава видається більш цілісною та завершеною. Те, що у «Вії» перебувало у зародку, в «Страшній помсті» зазвучало на повну силу. Режисер шукає межу, де моторошне перетворюється на красиве. Естетичного забарвлення набуває мало не кожна мізансцена: від обряду весілля до вбивства. Народні звичаї відображено тут з акцентом не на традиційності, етнографічності, а на їхній поетичності. Допомагає у цьому сценографія Сергія та Наталі Ридванецьких, які перемогли в номінації «Краща сценографія» одразу за дві вистави: «Вій» і «Страшна помста». Справжньою знахідкою режисера та сценографів став човен, який, будучи центральним елементом сценографії, має і функціональне, і символічне навантаження. Він то перетворюється із засобу пересування на домівку, то, обертаючись навколо своєї осі, здається, танцює разом з акторами... У сценографії вистави представлено три світи. Верхня сцена як божественний простір, де під небесними світилами співають три Родиці. У найзнаковіші моменти людського життя (весілля, смерть) вони спускаються на основну сцену – людський простір, де розгортаються основні події вистави – і реальні, і сни-марення. Ближче ж до глядача починається царство мертвих. Обабіч авансцени стоять труни, з яких на початку і наприкінці вистави вилазять Гоголь і кобзар, таким чином обрамлюючи дійство... Ще однією вказівкою на потойбіччя є оркестрова яма, яка у цій виставі перетворилася на пекло. У неї падають, стрибають, кидають і зрештою в ній зникають усі персонажі... Усе витримано в сіро-білих тонах, згустки кольору йшли лише від світла та окремих предметів, на зразок весільного вінка та яскраво-червоних стрічок у весільному обряді. Загалом обрядовість займає чи не половину сценічного часу, але водночас не втомлює завдяки витриманому візуальному стилю, хорошому пластичному втіленню та майстерному ... На жаль, акторська робота не змогла доповнити цей живописно-музично-пластичний ансамбль.. "
(журнал Кіно-Театр)

"Херсонська «Страшна помста» — переконливий зразок українського поетичного театру. Романтичного за стилем, глибинного традиціями і сакральністю за своєю сутністю. У «Страшній помсті» стосунки персонажів побудовано в традиційній манері...
Сценічний простір режисер і художник будують за принципом трирівневого вертепу. На умовно небесному вищому рівні відмірюватиме день сонце — стилізоване під колесо від воза і з зіницею посередині, що нагадує всевидяще око, яке загадково заблищить; обов’язковий для гоголівських творів, вузький пружок місяця...
З нижнього рівня, традиційно у вертепі представленого пеклом, у виставі, як із невидимого пекла — з віка трун, які відкрилися, присипані попелом тліну — вийдуть мертві, серед яких і Микола Васильович. І повстануть мертві, обтрусять бутафорську землю зі своїх утомлених вікових кісток, і змішаються ... з живими персонажами, і спробують підкоригувати історію тих, хто нині живе.
Центральний елемент цього простору — білий човен — козацька чайка... Закріплений посередині сцени, човен обертається по колу, символізуючи вічний рух буття...
Історія Данила Бурульбаша, Катерини і її батька є неприродним любовним трикутником, і глядачеві не просто сприймати звичайну історію. Та й режисер не залишає такої можливості, слідуючи за Гоголем. У виставі все дійство фантастичне й містичне. Цьому відчуттю допомагає винахідливе пластичне вирішення. У загальному колі закрутяться й мертві, й живі герої; в проблисках вогню та світла, яке заполонило сцену, вони питимуть і гулятимуть, зраджуватимуть і мститимуть, вбиватимуть і кохатимуть, топтатимуть могили й битимуть поклони Богові. Одним словом, житимуть... А також продовжуватимуть грішити, хотітимуть покаяння та не вмітимуть цього зробити. Притчу про зраду й помсту, якою стала «Дума про Івана та Петра», написана Гоголем у «Страшній помсті», режисер Сергій Павлюк в сценічному варіанті представив алегорією про вічний гріх, спокутуваний наступними поколіннями. Вистава вийшла метафоричною та багатою на асоціації. Багато що в ній глядачами сприймається не розумом, а на емоційному рівні, немовби підтверджуючи гоголівську сентенцію про те, що «душа людська знає набагато більше, аніж є насправді». Постановники дійства вловили невтішний висновок Гоголя про природу людини, і тому у виставі вертеп залишається вертепом із його незмінністю рівнів. Закриваються віка трун, затягуючи в пекло нові жертви, заходить пурпурне колесо сонця... і сходами вгору, до спокути гріхів не піднявся ніхто... Невже й справді Гоголь передбачив нам страшну помсту?"
(газета "День")